Ізобель Вайлі Гатчісон (30 травня 1889 — 20 лютого 1982) — шотландська арктична мандрівниця, кінорежисерка, ботанікиня й ботанічна колекціонерка. Гатчінсон публікувала вірші, книги з описами її подорожей до Ісландії, Гренландії, Аляски та Алеутських островів, а також статті в National Geographic та інших журналах. Вона часто читала лекції, ілюструючи їх своїми фільмами, фотографіями та картинами. Її особисті архіви були передані та подаровані Національній бібліотеці Шотландії її давньою подругою Медіною Льюїс.

Багато рослин, які Гатчісон зібрала протягом свого життя, знаходяться в садах К'ю, Королівському ботанічному саду Единбурга та Британському музеї. У 1934 році вона стала першою жінкою, яка отримала медаль Мунго Парка від Королівського шотландського географічного товариства. У 1949 році їй присвоєно почесний ступінь від Університету Сент-Ендрюса на знак визнання її внеску в ботаніку й літературу та за «той незламний дух, який кидає виклик небезпеці, ризику й дискомфорту і є джерелом усіх великих людських досягнень».

Ранні роки

Ізабель Вайлі Гатчісон народилася в замку Карлоурі у Західному Лотіані як третя з п'яти дітей Джинні Вайлі (1857—1931) та Томаса Гатчісона (1841—1900). Її батько помер, коли їй було десять років. Він залишив усім своїм дітям рівні спадкові частки, оформлені через трасти, завдяки чому Ізабель була фінансово незалежною протягом усього життя.

Її дядьком був Роберт Гатчісон з Карлоурі. Дід, Томас Гатчісон (1796—1852), обіймав посаду провоста Літа і був успішним оптовим торговцем вином, а його тесть був заможним фермером. Саме завдяки своєму достатку дід міг проводити багато часу з Ізабель, навчаючи її ботаніки та садівництва. Вона також отримала приватну освіту від гувернантки і була фізично активною, займаючись крокетом, тенісом, стрільбою з лука, ковзанярством, пішими прогулянками, їздою на велосипеді, шотландськими народними танцями та ходьбою.

З 1900 року вона навчалася в Единбурзі за програмою, призначеною для вікторіанської леді. Після того, як її сестра одружилася з морським офіцером і протягом тривалого часу майже не бачила чоловіка, Ізабель вирішила, що шлюб обмежив би її свободу та життя.

Гатчісон зазначала, що з дитинства мріяла стати поеткою, і почала писати ще в юному віці. Уже з 1899 року вона вела щоденник і продовжувала робити це майже все життя. Вона редагувала сімейний журнал «The Scribbler», у якому продовжувала писала навіть у двадцятирічному віці. Будучи поліглоткою, у дорослому віці вона володіла італійською, ґельською, грецькою, івритом, данською, ісландською, ґренландською мовами та знала деякі слова інуїтською.

З ранніх років вона здійснювала тривалі піші прогулянки й часто проходила пішки 8 миль (13 км) від Карлоурі до Единбурга, відмовляючись від сімейного автомобіля. У двадцятирічному віці її походи сягали 100 миль (160 км), наприклад маршрут Блерґоурі — Форт-Оґастус (100 миль (160 км)) або Дун — Обан (70 миль / 110 км). Пізніше вона вирушала у довгі «прогулянки» та писала про них статті для журналу National Geographic.

Молодший брат Ізабель, Френк, загинув у 1912 році у віці 16 років під час сходження в горах Кернгормс. Інший брат, Волтер, загинув у Першій світовій війні.

У 1917—1918 роках Гатчісон навчалася бізнесу й маркетингу, а також релігії та мов у Стадлійському садівничому коледжі для жінок у графстві Ворикшир. У 1918 році становище було складним: бракувало їжі для тварин, а всі чоловіки були на війні. Коледж охопила епідемія грипу, від якої деякі студентки померли. Сором'язлива Гатчісон емоційно зблизилася з іншими студентками, завівши друзів на все життя, зокрема Медіну Льюїс. Вона почувалася розгубленою, коли подруги виявляли зацікавлення чоловіками, записавши у щоденнику: «Я почуваюся так, ніби не належу до жодної статі — свого роду спостерігачка».

Після війни Розгубленість й невизначеність, які Гатчісон відчувала під час навчання в коледжі Стедлі, не зникли після отримання нею сертифіката з садівництва. Восени 1919 року вона вступила до Королівського коледжу Лондона, проживала в жіночому гуртожитку та відвідувала заняття з релігієзнавства. Після шести місяців «гарячкової діяльності та емоційної нестабільності» у 1920 році Гатчісон пережила нервовий зрив. Її підтримував подальший успіх у літературі: її поезію схвально оцінила газета «The Scotsman», і вона почала писати роман. Свій дохід вона доповнювала спадком, залишеним батьком, а також гонорарами за публікації.

У 1924 році Гатчісон запросили приєднатися до заможної знайомої з Единбурга в подорож до Іспанії, Марокко, Єгипту та Палестини, організовану Томасом Куком. Вона вважала свою супутницю надто опікунською, що спонукало Гатчісон вирішити надалі подорожувати самостійно. У подальшому житті вона мандрувала або наодинці, або в чоловічому товаристві, але ніколи не одружувалася.

Повернувшись до Шотландії, вона деякий час мандрувала островами Барра, Північний і Південний Уїст, Гарріс і Льюїс та здійснила похід протяжністю 150 миль (240 км). Вона написала статтю для журналу «National Geographic» і отримала 250 доларів, що частково окупили її поїздку до Ісландії.

Арктичні подорожі

Ісландія

Ідея подорожі до Ісландії виникла в Гатчісон у 1924 році, коли вона сиділа на березі мису Бутт-оф-Льюїс. Спочатку ця мандрівка замислювалася як звичайна туристична поїздка. Вона провела близько місяця в Рейк'явіку, оглядаючи гейзери та інші туристичні пам'ятки. Після відвідання лекції Жана-Батіста Шарко вона вирішила обійти Ісландію пішки.

Для місцевих провідників така ідея була нечуваною, і вони відмовлялися організовувати подорож. Зрештою один з них усе ж запропонував їй маршрут, на якому вона часто губилася та збивалася з дороги. Втім, ісландці виявилися дуже гостинними й допомагали їй, позичивши своїх поні, причому часто відмовлялися брати за це плату. Хоча її вразила ісландська флора, під час цієї поїздки вона не займалася серйозним збиранням рослин. Повернувшись до Шотландії, Гатчісон написала ще одну статтю для журналу «National Geographic», яку опублікували як головну статтю обсягом 30 сторінок.

Книги та статті Гатчісон написала шість книг віршів, сім книг про свої подорожі та 12 статей для журналу National Geographic.

Див. також Список дослідниць та мандрівниць

Джерела

Примітки