Альфред Едуард Август Герман фон Левінскі (; 21 грудня 1862, Пренцлау, Прусське королівство — 21 вересня 1914, Шоні, Франція) — німецький штабний офіцер і воєначальник, генерал-майор Прусської армії.

Життя Альфред був сином прусського генерала піхоти Альфреда фон Левінскі (1831–1906) та його дружини Анни Доротеї, уродженої Пелеманн (1837–1891). Двоє його братів, Вільгельм (1867–1942) та Фелікс (1869–1936), також дослужилися до звання генерал-майора.

Після навчання в гімназіях у Франкфурті-на-Одері та Альтоні, а також у кадетських школах у Плені, Берліні та Ліхтерфельде, 16 квітня 1881 року Левінскі отримав звання другого лейтенанта та був призначений до Гвардійського стрілецького батальйону Прусської армії. З 25 вересня 1884 року по 12 березня 1888 року він служив ад'ютантом батальйону, а з жовтня 1888 року по червень 1891 року відвідував Військову академію для подальшого навчання. Наприкінці березня 1890 року його підвищили до першого лейтенанта, а з 29 березня по 1 квітня 1892 року його було відряджено до Великого Генерального штабу. Залишаючись на цій посаді, 14 вересня 1893 року його перевели до Гренадерського полку «Король Вільгельм I». (2-й Західно-Прусський) № 7. Після підвищення до гауптмана та призначення до Генерального штабу, Левінскі через два місяці було відряджено до Генерального командування 16-го армійського корпусу та офіційно призначено до Великого Генерального штабу 18 серпня 1895 року. З 17 квітня 1897 по 1 червня 1898 року він служив командиром роти в піхотному полку № 128 у Данцигу. Згодом відряджений до Великого Генерального штабу, Левінського 24 жовтня 1898 року перевели до офіцерів, призначених до Великого Генерального штабу, залишаючись у штабі свого полку.

14 січня 1900 року він отримав польове призначення командиром роти в фузілерному полку «Генерал-фельдмаршал граф Мольтке» (Сілезький) № 38 у Глацці. 1 квітня 1901 року Левінскі перевели назад до Великого Генерального штабу в званні майора. З середини червня 1901 року він служив у Генштабі 28-ї дивізії в Карлсруе та в командуванні в Позені. 22 травня 1904 року він став командиром 1-го батальйону 55-го піхотного полку «Граф Бюлов фон Денневіц» (6-й Вестфальський). З 11 вересня 1907 року служив оберстлейтенантом у штабі 11-го гренадерського полку «Король Фрідріх III» (2-й Сілезький). Там він був підвищений до оберста 16 листопада 1910 року, а 21 лютого 1911 року переведений до Майнінгена на посаду командира 32-го Тюринзького піхотного полку. З підвищенням до генерал-майора 1 жовтня 1913 року Левінскі прийняв командування 33-ю піхотною бригадою, дислокованою в Альтоні.

Після початку Першої світової війни Левінскі очолив свій великий підрозділ у складі 17-ї піхотної дивізії в Монсі, Естерне, Буассе, Хонгарде та Бітрі. Він був важко поранений 20 вересня 1914 року під час штурму Нампселя на півночі Франції. Він помер від цих ран наступного дня в Шоні.

Сім'я 8 жовтня 1893 року одружився в Герліці з Гертрудою Вільберг (1871). В пари народились 3 дочки — Рут (1896; дружина віцеадмірала Курта фон дем Борне), Урсула (1900) і Вальтрауд (1908).

Нагороди

Столітня медаль Орден Червоного орла 4-го класу 3-го класу з бантом Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 1-го класу Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний лицар (1 березня 1907) Орден дому Саксен-Ернестіне, командорський хрест 2-го і 1-го класу Орден Корони (Пруссія) 3-го класу Залізний хрест 2-го класу

Бібліографія

Geschichte des Grenadier-Regiments König Wilhelm I. (2. Westpreußischen) Nr. 7, Glogau 1897 — у співавторстві з полковим ад'ютантом першим лейтенантом Едуардом фон Браухічем.

Література

Kurt von Priesdorff: Soldatisches Führertum. Band 10, Hanseatische Verlagsanstalt Hamburg, o. O. [Hamburg], o. J. , DNB 986919810, S. 101–102, Nr. 3103.