Економічна справедливість — це поняття, концепція або ідея справедливості в економіці та справедливості в розподілі багатства, ресурсів та оподаткування в суспільстві. Справедливість тісно пов'язана з податковою політикою, економікою добробуту та обговореннями державних фінансів, впливаючи на те, як ресурси розподіляються між різними верствами населення.

Огляд За словами Пітера Корнінга, існують три окремі категорії сутнісної справедливості (рівність, справедливість та взаємність), які необхідно поєднувати та збалансовувати для досягнення справді справедливого суспільства. Хоча більшість країн із середнім рівнем доходу за останні роки збільшили нерівність, середній клас та — меншою мірою — групи з біднішим рівнем доходу, здається, отримують дедалі більшу частку доходу за останні роки. Для деяких, цей прогрес все ще вразливий і потребує швидкого прискорення у двадцять першому столітті

Визначення справедливості Економічна справедливість означає стан рівності, за якого економічні процеси та їхні результати не надають надмірних переваг або не ставлять у нерівне становище жодну конкретну групу чи особу. Це почуття справедливості, або економічна справедливість, має на меті збалансувати економічні розбіжності між різними верствами суспільства, щоб сприяти створенню більш інклюзивного та справедливого суспільства. Справедливість є центральним питанням в економіці державного сектору та в державній політиці. Вона лежить в основі майже всіх економічних політичних дебатів,Ulbrich, H. (2011). Public Finance in Theory and Practice Second edition (1st ed.). Routledge, p. 71 що підкреслює важливу роль справедливості у формуванні державних рішень, які впливають на загальний добробут суспільства.

Справедливість розглядає розподіл капіталу, товарів та доступу до послуг в економіці та часто вимірюється за допомогою таких інструментів, як індекс Джині. Справедливість можна відрізнити від економічної ефективності в загальній оцінці суспільного добробуту. Хоча «рівність» має ширше використання, її можна розглядати як аналог економічної нерівності у забезпеченні «хорошого» розподілу багатства. В експериментальній економіці її вивчали як неприйняття нерівності.

Складнощі у визначенні справедливості Визначення справедливості є складним завданням через його суб'єктивний характер, який значною мірою залежить від суспільних цінностей та індивідуального сприйняття того, що вважається справедливим. Економісти часто намагаються встановити загальноприйняте визначення розподільної справедливості, оскільки це передбачає міжособистісні порівняння корисності, які за своєю суттю є неоднозначним та суперечливими. Теорія та практика державних фінансів підкреслюють цю складність: «Економістам важко сформулювати прийнятне визначення розподільної справедливості, оскільки це вимагає міжособистісних порівнянь корисності». На практиці може виявитися неможливим зрівняти вибір без серйозного перешкоджання соціальним цілям в інших сферах, таких як досягнення ефективності або збереження свободи. Ця складність є значною перешкодою для досягнення консенсусу щодо того, що становить справедливі результати в економічній політиці.

Горизонтальна та вертикальна справедливість Концепція горизонтальної справедливості означає однакове ставлення до людей, які перебувають в однакових або схожих економічних умовах, — вони сплачують однакові податки та/або отримують однакові державні послуги. Поняття горизонтальної справедливості передбачає припущення, що здатність людей отримувати дохід є схожою, принаймні в межах певного діапазону доходів.. Цей принцип лежить в основі багатьох податкових систем, які передбачають, що особи з порівнянними доходами повинні нести подібне податкове навантаження. Однак практична реалізація горизонтальної справедливості пов'язана з численними проблемами, оскільки визначення того, що становить подібні економічні ситуації, може бути дуже суб'єктивним і складним. Значна частина складності федерального податку на доходи виникає через спроби визначити рівні економічні ситуації для цілей горизонтальної справедливості.

Другою і ще більш складною концепцією справедливості є вертикальна справедливість. Вертикальна справедливість означає різне ставлення до людей залежно від їхнього доходу, багатства або інших показників потреб чи платоспроможності. Зазвичай вона передбачає, що ті, хто має кращі фінансові можливості, повинні робити більший внесок до державної скарбниці. Цей принцип підтримує прогресивне оподаткування, за якого ставки податків зростають разом із доходом або багатством особи. Обґрунтування вертикальної справедливості полягає у визнанні різних можливостей та потреб населення, що повинно впливати на їхні податкові внески. Однак, як і горизонтальна справедливість, вертикальна справедливість також стикається з практичними труднощами. Наприклад, одна з труднощів використання вертикальної справедливості як орієнтира для державної політики полягає в її вимірюванні. Спроба визначити вертикальну справедливість також порушує серйозні проблеми, обговорені раніше, які пов'язані з міжособистісними порівняннями корисності.

Аксіоми справедливості Аксіоми справедливості — це теоретичні конструкти, що забезпечують основу для розуміння та впровадження справедливості в економічній політиці. Хоча існує багато варіантів принципів справедливості, їх можна розділити на дві великі категорії, а саме: процедурні та консеквенціалістські.

Серед них варто відзначити принцип справедливості Гаммонда. Він передбачає, що прогресивний перерозподіл — перерозподіл доходів від багатших до бідніших осіб без зміни їхнього відносного становища з точки зору корисності — підвищує загальний добробут. Цей принцип ґрунтується на переконанні, що «збільшення корисності для однієї особи, що супроводжується зменшенням корисності для іншої особи, яке не змінює їхнього відносного становища на шкалі корисності — те, що ми називаємо прогресивним перерозподілом Гаммонда — сприяє підвищенню добробуту».

Іншою аксіомою є аксіома слабкої справедливості Сена, яка стверджує: «Нехай особа i має нижчий рівень добробуту, ніж особа j, для кожного рівня індивідуального доходу. Тоді при розподілі заданої суми доходу між n особами, включаючи i та j, оптимальне рішення повинно надати i вищий рівень доходу, ніж j». Ця аксіома надає пріоритет потребам найбільш незахищених верств населення при розподілі ресурсів, забезпечуючи прямий вплив міркувань справедливості на економічні результати.

Справедливість в оподаткуванні Роль справедливості в оподаткуванні є ключовою. Справедлива податкова система має на меті розподілити фінансове навантаження між різними групами доходів, забезпечуючи, щоб кожен вносив свою справедливу частку у фінансування державних послуг. Принципи горизонтальної та вертикальної справедливості часто обговорюються в контексті оподаткування.

У сфері державних фінансів горизонтальна справедливість — це ідея, згідно з якою особи з подібною спроможністю сплачувати податки повинні сплачувати однакові або подібні суми. Вона пов'язана з концепцією податкової нейтральності або ідеєю, що податкова система не повинна дискримінувати подібні речі або осіб, а також надмірно спотворювати поведінку.

Вертикальна справедливість зазвичай стосується ідеї, що люди з більшою спроможністю сплачувати податки повинні платити більше. Якщо багаті платять більше пропорційно до свого доходу, це називається пропорційним податком ; якщо вони сплачують зростаючу частку, це називається прогресивним податком, який іноді пов'язують з перерозподілом багатства. Прогресивне оподаткування є одним з основних фінансових інструментів, що допомагають зменшити нерівність між групами за доходами.

Крім того, справедливість може також стосуватися міждержавної справедливості. Як теорія, міждержавна справедливість стосується розподілу національних прибутків і збитків у міжнародному контексті і має на меті забезпечити, щоб кожна країна отримувала справедливу частку податкових надходжень від транскордонних операцій. Принцип податкової політики міждержавної справедливості був важливим фактором у дебатах про розподіл податкових прав між країнами-джерелами та країнами-резидентами.

Чесний розподіл Рівність у справедливому розподілі означає, що суб'єктивна оцінка кожною людиною власної частки деяких благ є однаковою. Процедура надлишку (SP) досягає складнішого варіанту, який називається пропорційною справедливістю. Для більш ніж двох осіб розподіл не завжди може бути одночасно справедливим і позбавленим заздрості .

Див. також

Розподільна справедливість Освітня рівність Справедливість (право) Надмірне податкове навантаження Фіскальна ілюзія Список суверенних держав за співвідношенням податкових надходжень до ВВП Прогресивний податок Пропорційний податок Податкове навантаження

Примітки

Література

Anthony B. Atkinson and Joseph E. Stiglitz (1980). Lectures in Public Economics, McGraw-Hill. Economics Handbook Series. Xavier Calsamiglia and Alan Kirman (1993). "A Unique Informationally Efficient and Decentralized Mechanism with Fair Outcomes", Econometrica, 61(5), p. 1147-1172. JSTOR 2951496. A.J. Culyer (1995). "Need: The Idea Won't Do — But We Still Need It", Social Science and Medicine, 40(6), pp. 727–730.

Allan M. Feldman (1987). "equity", The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 2, pp. 182–84. Peter J. Hammond (1987). "altruism", The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 1, pp. 85–87. Serge-Christophe Kolm ( 2000). Justice and Equity. Description & chapter-preview links. MIT Press. Julian Le Grand (1991). Equity and Choice: An Essay in Economics and Applied Philosophy. Chapter preview links. Richard A. Musgrave (1959). The Theory of Public Finance: A Study in Political Economy. _____ (1987 ). "public finance", The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 3, pp. 1055–60. Abstract. Richard A. Musgrave and Peggy B. Musgrave (1973). Public Finance in Theory and Practice Joseph E. Stiglitz (2000). Economics of the Public Sector, 3rd ed. Norton. William Thomson (2008). "fair allocation", The New Palgrave Dictionary of Economics, 2nd Edition. Abstract. World Bank. World Development Report 2006: Equity and Development.Summary with ch. links. H. Peyton Young (1994). Equity: In Theory and Practice. Princeton University Press. Description, preview, and chapter 1. Colombino, U., Locatelli, M., Narazani, E., & O'Donoghue, C. (2010). Alternative basic income mechanisms: An evaluation exercise with a microeconometric model. Basic Income Studies, 5(1).