Справа ленінградських українських націоналістів — репресивна справа органів ОДПУ–НКВС СРСР проти групи українських діячів культури в Ленінграді (нині Санкт-Петербург) у 1931–1932 роках, звинувачених у «українському буржуазному націоналізмі» та «контрреволюційній діяльності».
Передумови У 1920–1930-х роках Ленінград був одним із центрів українського культурного життя поза межами УСРР. Значна кількість українців — митців, науковців, акторів — опинилася в місті після поразки Української революції та внаслідок репресій в радянській Україні. За матеріалами радянських спецслужб, українська громада Ленінграда була настільки чисельною, що в документах ОДПУ її називали «українською колонією».
Особливу увагу чекістів привертав український театр «Жовтень», який став осередком культурного гуртування українців і підтримував національний репертуар. Радянські органи безпеки розглядали таку діяльність як прояв «українського шовінізму».
Арешти та слідство У листопаді–грудні 1931 року органами ОГПУ у Ленінграді було заарештовано шістьох осіб у межах справи №4039-31 під назвою «Контрреволюційна група українців-шовіністів». Слідство стверджувало, що група виникла внаслідок втечі учасників ліквідованих в УСРР «націоналістичних організацій».
За версією слідчих, обвинувачені: поширювали «контрреволюційні ідеї» серед українського населення міста; використовували театр і культурні гуртки як прикриття; підтримували зв’язки з українським національним підпіллям, зокрема з ОУН.
Обвинувачені У справі фігурували: Дмитро Ровинський — режисер, директор театру «Жовтень», колишній член Української Центральної Ради; Андрій Авраменко — письменник, театральний діяч, колишній учасник революційних подій; Борис Новицький — юрисконсульт театру, який проживав у Ленінграді нелегально під кількома прізвищами; Микола Муренко — працівник театру, заарештований як співучасник; Володимир Дронніков — співробітник театру, звинувачений у допомозі нелегальному проживанню; Фауст Бржозовський — діяч культури, якого зарахували до «угруповання».
Лідером «контрреволюційної організації» слідство вважало Дмитра Ровинського. Окремим пунктом обвинувачення став репертуар театру, зокрема постановки творів «Гайдамаки» та «Запорожець за Дунаєм», які, за оцінкою ОГПУ, «плекали націоналістичні настрої».
Вироки Справу було передано на позасудовий розгляд Колегії ОДПУ за статтею 58-11 КК РРФСР («організаційна контрреволюційна діяльність»).
Дмитро Ровинський 21 березня 1932 року був засуджений до 5 років концтаборів. Покарання відбував у Свірлагу. 9 жовтня 1937 року повторно засуджений «особливою трійкою НКВС» до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Андрій Авраменко отримав 5 років ув’язнення, після відбуття терміну був звільнений. У 1940 році переїхав до Маріуполя, де під час німецької окупації став одним з організаторів місцевого осередку ОУН(р) та активістом товариства «Просвіта». У 1944 році заарештований СМЕРШ і розстріляний.
Значення Справа ленінградських українських націоналістів є прикладом політичних репресій проти української культурної еліти за межами Української РСР. Вона ілюструє політику радянської влади щодо знищення будь-яких форм української національної самоорганізації та культури в 1930-х роках.
Див. також Розстріляне відродження Сандармох Українці в Росії
Примітки