Францис Кемпс (латгал. Fraņcs Kemps; 24 грудня 1876 — 21 жовтня 1952) — латгальський і латиський громадсько-політичний діяч, письменник, журналіст. Автор терміна «латгальці» щодо латишів північно-східної частини Латвії.

Біографія Францис Кемпс народився 24 грудня 1876 року в селі Спружева Макашенської волості (зараз Резекненського краю) в родині заможного селянина. Рано втратив батьків і виховувався в сім’ї дядька по матері. Отримав добру освіту: навчався у кількох школах, прогімназії та католицькій семінарії (нині МЦА) у Санкт-Петербурзі. Серед його викладачів був Францис Трасунс.

У 1900 році залишив семінарію — ймовірно через конфлікт із керівництвом або небажання дотримуватися целібату. Того ж року запропонував називати корінне населення історико-культурної області на сході Латвії, що входила до складу Вітебської губернії та суттєво відрізнялася від інших латишів мовою, культурою й релігією, латгальцями. Активно виступав за скасування заборони друку латинкою.

Попри заборону, у 1900 році видав абетку для латгальських дітей «Lementars latvīšu Barn», а в 1901 році — молитовник «Zalta altaris, dzīsmu un lyugšonu gromota». Для цього продав батьківську спадщину за три тисячі золотих рублів і надрукував книги у французькій друкарні Санкт-Петербурга. За допомогою духовенства поширював їх у Латгалії.

У 1901 році екстерном склав іспити в одній із петербурзьких гімназій і добровільно вступив до Ізмайловського лейб-гвардії полку, з 1902 року — офіцер. Того ж року вступив до Інститут цивільних інженерів імператора Миколи I. Із 1908 року працював помічником інженера. Через активну громадську діяльність і нестачу коштів завершив навчання лише у 1913 році.

Організував у Санкт-Петербурзі нелегальний молодіжний гурток Guņkurs («Вогнище»), який у 1903 році видавав журнал Zvaigzne («Зірка»). У 1904—1905 роках редагував першу газету латгальською мовою Gaisma («Світло»), вийшло 26 номерів.

Брав участь у Першій світовій війні у складі Архангельського піхотного полку 5-ї піхотної дивізії на Галицькому фронті. Був нагороджений Орден Святої Анни III та IV ступенів і Орден Святого Станіслава III ступеня.

У 1916 році заснував у Латгалії нелегальну робітничу партію, близьку за ідеологією до есерів. У квітні 1917 року почав видавати газету Ļiaužu Bolss («Голос народу»). Виступав за повну експропріацію поміщицьких земель і передачу їх селянам. Проти цього виступили інші латгальські лідери, зокрема Франц Трасун.

Навесні 1917 року як представник своєї партії брав участь у роботі Петроградської ради та працював у складі передпарламенту, відстоюючи ідею створення латгальського місцевого самоврядування.

Був ініціатором і активним учасником підготовки Конгресу латишів Латгалії в Резекне 26—27 квітня (9—10 травня) 1917 року. Разом із 38 прихильниками залишив конгрес через відсутність підтримки ідеї зміцнення самостійності Латгалії, щоб уникнути її васальної залежності від більш розвинених у національно-культурному плані Відземе та Курземе. Вважав, що Латгалія спершу має отримати політичну автономію від Росії, а вже потім вирішувати питання об’єднання з Курземе і Відземе.

Після Жовтневої революції 1917 року більшовики оголосили газету Ļiaužu Bolss контрреволюційною, і в 1918 році Кемпс під загрозою смерті повернувся до Латвії.

Тимчасово виконував обов’язки голови міста Резекне. Обиравався делегатом Конституційних зборів Латвії, брав участь у розробці Конституції Латвії.

Після закінчення Другої світової війни 25 березня 1949 року був депортований з Латвії. Проживав у селі Михайлівка поблизу Томська. У Михайлівській чотирирічній школі навчав дітей-земляків латгальської мови, а вечорами вдома навчав грамоті їхніх батьків.

Загинув у 1952 році під час пожежі, отримавши сильні опіки, намагаючись урятувати свої рукописи. У 1991 році його прах було перевезено до Латгалії та поховано в селі Звіргздене Лудзенського району.

Нагороди Командорський орден Трьох Зірок (посмертно)

Примітки

Посилання