Завод штучного графіту в Нарні – підприємство у італійському регіоні Тоскана.
В 1897 році компанія Società italiana dei forni elettrici (SIFE) запустила в Нарні невелике виробництво карбіду кальцію, розширенню перешкоджала нестача електроенергії. Як наслідок, в 1900-му SIFE заснувала компанію Societa Italiana dell’Elettrocarbonium, що узялась за випуск на майданчику в Нарні вуглецевої продукції – електродів для електрометалургійної та електрохімічної промисловості, а також вугільних елементів для дугових ламп, батарей, прожекторів, контактів та щіток для електричних двигунів.
Станом на 1903-й потужність майданчика становила 600 тонн електродів на рік, що було недостатньо для задоволення попиту. На той момент наявні на заводі дві газові кільцеві печі здійснювали не лише випалювання електродів, але й використовувались для кальцинації антрациту. Коли для останнього процесу встановили спеціалізовані печі, випуск електродів перевищив 1400 тонн на рік.
Чергова модернізація в 1917-му збільшила потужність з 2,5 до 6 тисяч тонн тонн на рік, а в подальшому цей показник довели до 1 тисячі тонн на місяць.
Також можливо відзначити, що протягом багатьох років Societa Italiana dell’Elettrocarbonium була єдиним італійським виробниким електродів. В 1917-му вона була об’єднана з материнською SIFE (під час Першої світової війни займалась виробництвом феросплавів на двох орендованих виробничих майданчиках, проте була вимушена повернути їх власнику та стрілась з фінансовими проблемами) у компанію Società Italiana dei Forni Elettrici e dell'Elettrocarbonium, що в 1920-му також придбала електродний завод в Асколі-Пічено (в 1918-му за цей проєкт узялась Società Industriale Italiana, але невдовзі через нестачу фінансів була змушена продати частину активів).
В 1920-х роках фінансове становище Elettrocarbonium знову погіршилось, так що вирішити проблему вдалось лише її перетворенням в 1928 році на дочірню компанію Siemens Planiawerke, що не лише здіснила чималі інвестиції, але й допомогла у вирішення ряду технічних проблем.
Через події Другої світової війни належний німецькому капіталу завод конфіскували, а наприкінці 1940-х років його та завод у Асколі-Пічено придбала група італійських підприємців. Втім, вже у 1950-му власником стала Elettrocarbonium Spa, а Siemens Planiawerke повернулась до складу акціонерів. Також можливо відзначити, що в 1953-му саму Siemens Planiawerke придбав хімічний концерн Hoechst, який в 1985-му перетворив її на SIGRI GmbH, а в 1992-му передав компанії SGL Carbon.
В 1954 році на майданчику в Нарні почала роботу перша установка графітизації електродів.
В 1978-му розпочали велику модернізацію, що призвела до запуску в 1980-х роках нового виробничого комплексу, відомого як Narni 2 (старий завод після цього іменували Narni 1).
В 2014-му в межах програми економії SGL Carbon закрила завод у Нарні (можливо відзначити, що майданчик у Асколі-Пічено зупинили ще раніше – в 2007-му). Втім, в 2017-му Narni 2 придбала китайська група Sangraf, що у 2018 році змогла відновити діяльність із випуску графітових електродів надвисокої потужності діаметром до 0,8 метра та анонсувала проєктний обсяг виробництва у 30 тисяч тонн на рік. Технологічний процес передбачає використання високочистого коксу, змішування його зі спеціальними смолами та гудронами, формування та випалювання для отримання графітових блоків потрібної щільності та стійкості, просочення і відпал задля оптимізації провідності та, нарешті, графітизацію під впливом температур вище 1000°C.
В 2024-му та сама Sangraf провела на майданчику колишнього Narni 1 церемонію закладки виробництва графітових анодних матеріалів для літієвих акумуляторів. На першому етапі воно повинне мати потужність у 5 тисяч тонн на рік з можливим швидким збільшенням до 20 тисяч тонн.
Примітки