Маленька принцеса — твір британсько-американської письменниці Френсіс Годжсон Бернетт, представлений у формі повісті 1888 року, п'єси 1902 року та однойменного дитячого роману 1905 року. Усі три версії розповідають історію Сари Кру — заможної дівчинки, яку спершу приймають як привілейовану ученицю в елітній школі-інтернаті для дівчат, а після втрати нею статків змушують працювати там посудомийкою.
Історія вперше була опублікована як повість Сара Кру, або Що сталося в пансіоні міс Мінчін, яка частинами виходила в журналі з грудня 1887 року, а у 1888 році була видана окремою книгою. За словами Бернетт, після того, як у 1902 році вона написала за мотивами цього твору п'єсу Маленька не-казкова принцеса видавець попросив її розширити історію до повноцінного роману, додавши «події та людей, які залишилися поза увагою раніше»Видання Wordsworth роману Маленька принцеса.. Роман був опублікований видавництвом Charles Scribner's Sons (яке також видавало St. Nicholas Magazine) з ілюстраціями під повною назвою Маленька принцеса: Повна історія Сари Кру, розказана вперше.
Сюжет
Капітан Ральф Кру, заможний англійський вдівець, виховує свою єдину дитину — красиву доньку на ім'я Сара — в Індії, де він служить у британській армії. Оскільки індійський клімат вважається надто суворим для дітей, британські родини, що мешкають там, традиційно відправляють своїх дітей до шкіл-інтернатів у Англії. Капітан зараховує свою семирічну доньку до лондонського пансіону для дівчат і платить пихатій , міс Мінчін, за особливе ставлення та виняткові розкоші для Сари. Міс Мінчін відверто підлещується до Сари через її багатство, але потай заздрить їй і майже відразу починає її недолюблювати.
Розумна, багата на уяву та добра, Сара бачить лестощі наскрізь і залишається незіпсованою. Вона приймає статус «принцеси», яким її наділили інші учениці, і виправдовує його своїм співчуттям та щедрістю. Вона заводить дружбу з Ерменгардою, ; Лотті, чотирирічною вихованкою, схильною до істерик; та Беккі — кволою .
Через чотири роки одинадцятий день народження Сари святкують у школі міс Мінчін із великою розкішшю. Та щойно святкування завершується, міс Мінчін дізнається про нещасну смерть капітана Кру від тропічної малярії. Крім того, з'ясовується, що колись багатий капітан утратив усі свої статки, вклавши гроші в алмазні копальні свого друга. Юна Сара залишається сиротою і злидаркою, якій нікуди йти, тоді як на міс Мінчін лягає чималий борг за навчання та розкоші дівчинки. Міс Мінчін розлючена та безжальна, але вона усвідомлює, якої шкоди завдасть репутації школи виключення дівчини, тому вона забирає в Сари все майно (залишивши лише стару чорну сукню та ляльку Емілі), селить її на холодному, погано вмебльованому горищі й змушує відпрацьовувати харчі, працюючи служницею.
Протягом наступних двох років міс Мінчін морить Сару голодом і перевтомою, перетворюючи її на чорноробку та неоплачувану наставницю, з перспективою зробити її згодом низькооплачуваною вчителькою. Більшість учениць наслідують поведінку міс Мінчін, але Сару втішають її нечисленні друзі, а уява допомагає їй миритися зі своїм похмурим існуванням. Вона й надалі залишається доброю та ввічливою до всіх, навіть до своїх кривдників, вірячи, що справжньою принцесою роблять вчинки, а не гроші. Одного з найпохмуріших зимових днів, коли сама вона була вкрай голодною, Сара знаходить монету й купує шість булочок, але віддає п'ять із них дитині-жебрачці, бо та була ще голоднішою за неї. Цей акт щедрості вражає пекаря, який зрештою забирає дитину-жебрачку до себе.
У цей час до будинку по сусідству з пансіоном переїжджає містер Керрісфорд. Він — надзвичайно багатий інвалід, що приїхав з-за кордону, і користується послугами містера Кармайкла, адвоката, який живе неподалік. Сара часто спостерігала за великою та люблячою родиною містера Кармайкла, яку вона називає «Великою Родиною», — тоді як вони, своєю чергою, так само цікавляться нею і кличуть її «маленькою дівчинкою, яка зовсім не жебрачка». З'ясовується, що містер Керрісфорд був партнером капітана Кру у справі з діамантовими копальнями. Вважаючи, що все втрачено, і страждаючи від тяжкої недуги, Керрісфорд покинув капітана Кру і блукав у маренні. Коли він одужав, капітан Кру вже помер, а копальні виявилися реальністю. Тепер, ставши надзвичайно багатим, але страждаючи від докорів сумління, він повертається до Англії та ставить собі за мету знайти Сару, хоча й не знає, де шукати.
Тим часом Рам Дасс, індійський слуга містера Керрісфорда, пробирається дахом, щоб повернути домашню мавпочку, яка сховалася на горищі Сари. Побачивши вбогі умови, в яких вона живе, і зворушений її ввічливістю та гідністю, він намагається дізнатися її історію. Щоб відволікти свого господаря від власних страждань, він розповідає містеру Керрісфорду про «дівчинку на горищі». Разом вони вигадують план: містер Керрісфорд стає «Чарівником» — таємничим добродійником, який перетворює її злиденне життя, потайки надсилаючи їжу, тепло й книжки через Рам Дасса.
Однієї ночі мавпочка знову навідується на горище Сари, і вона вирішує повернути її містеру Керрісфорду наступного ранку. Тоді він дізнається, що Сара — донька капітана Кру; Сара ж дізнається, що містер Керрісфорд був другом її батька — і тим самим «Чарівником». Міс Мінчін приходить забрати Сару, але їй повідомляють, що відтепер Сара житиме з містером Керрісфордом: не лише її статки відновлено, вона стає спадкоємицею алмазних копалень. Міс Мінчін намагається виправити ситуацію, навіть погрожує судовим позовом, якщо Сара не повернеться до школи, але Сара відмовляється, а містер Керрісфорд залишається непохитним. Зі своїм новим багатством Сара знову відвідує пекаря, пропонуючи покривати витрати на їжу для будь-якої голодної дитини.
Персонажі
Сара Кру: «маленька принцеса» з назви твору, єдина донька капітана Ральфа Кру. Хоча сама вона вважає себе некрасивою, її описують як досить чарівну і вродливу: вона вища і стрункіша за свої роки, має густе коротке чорне волосся, підкручене на кінчиках, і великі зеленкувато-сірі очі, обрамлені довгими віями. Рано осиротіла — її мати померла під час пологів. Сара народилася в Індії і прожила там сім років, вивчивши гінді, англійську та французьку — мову матері. У семирічному віці батько привозить її до Англії, щоб віддати до пансіону для дівчат міс Мінчін. Попри своє багатство, Сара виявляє велику щедрість і доброту до людей усіх соціальних станів. Вона дуже розумна, обдарована оповідачка з яскравою уявою. На свій одинадцятий день народження вона дізнається про смерть батька і змушена працювати в школі служницею. Вона зберігає сильний і стійкий характер, навіть коли після смерті батька до неї починають ставитися холодно, ніколи не втрачаючи гідності. Наприкінці історії їй тринадцять років. Хоча Сара — вельми позитивний персонаж, Бернетт зазначає, що вона не бездоганна: інколи буває імпульсивною, часом перечить міс Мінчін, а одного разу ледве стримується, щоб не вдарити Лавінію після її провокацій. Ральф Кру: батько Сари. Офіцер британської армії, описаний як молодий, вродливий і багатий. Він дуже прив'язаний до своєї єдиної доньки й ніколи не втомлюється слухати її дивакуваті розповіді. Він залишає Сару в пансіоні в Англії, бо клімат Індії шкідливий для дітей. Молодий і схильний до пригод, капітан Кру не надто обережний зі своїми статками. Він завжди давав доньці все, надмірно її балуючи. Помирає від тропічної малярії в горах Індії. На той момент його підприємство вважається збанкрутілим, і його вважають злидарем, але після його смерті справа виявляється успішною. Міс Марія Мінчін: директорка однойменного пансіону: Елітний пансіон для юних леді міс Мінчін. Висока, худорлява й холодна, вона жорстка, сувора й деспотична жінка. Водночас може бути люб'язною з тими, хто приносить гроші або престиж школі. Насправді вона жадібна й опортуністична особа, яка цілковито залежить від внесків батьків учениць. Після втрати Сарою статків стає до неї надзвичайно жорстокою. Лише наприкінці роману усвідомлює свої помилки, розуміючи, що саме її власна жорстокість і вчинки щодо Сари (а не сама Сара) змусили дівчинку назавжди залишити школу. Міс Амелія Мінчін: молодша сестра Марії Мінчін. Описується як дещо повненька. Вона приємніша за сестру, але значно слабша характером і не наважується їй перечити, адже Марія явно переважає її і силою характеру, і розумом. Проте Амелія зрештою зриває своє обурення на сестрі, дізнавшись про їхній занепад після остаточного від'їзду Сари. Під час сильного нервового зриву вона вперше відкрито докоряє міс Мінчін за її жорстокість до сироти. Відтоді міс Мінчін починає ставитися до молодшої сестри з більшою повагою, усвідомивши, що Амелія не така вже й недолуга, як здавалося.
Бекі: чотирнадцятирічна посудомийка в школі. Дуже боязка й залякана; настільки маленька на зріст, що виглядає не старшою за дванадцять років. Міс Мінчін знущається з неї й перевантажує роботою, а інші служниці інколи роблять її «цапом-відбувайлом». Сара вперше зустрічає її, коли Бекі випадково засинає біля каміна в її кімнаті; на відміну від старших дівчат, Сара ставиться до неї з добротою. Бекі говорить із кокні-акцентом і спочатку насилу читає й пише. Вона на п'ять років старша за Сару й захоплюється її розумом. Вони дружать ще тоді, коли Сара багата, а згодом Бекі підтримує її, коли ту переселяють на горище. Наприкінці роману Бекі також залишає школу й стає супутницею Сари. Ім'я Бекі — скорочення від Ребекка.
Учениці Ерменгарда Сент-Джон: найкраща подруга Сари в школі, сором'язлива й трохи повненька дівчинка. Вважається найслабшою ученицею пансіону, має великі труднощі з французькою мовою й часто наражається на гнів міс Мінчін. Сара допомагає їй, перетворюючи уроки на захопливі історії. Вони ровесниці й дуже близькі подруги. Ерменгарда добра й віддана, щиро піклується про Сару — і коли та багата, і коли бідна. Вона навідує Сару на горищі, навіть попри заборону, коли та стає служницею. Її батько — інтелектуал, який має до доньки високі вимоги. У Ерменгарди є тітка на ім'я Еліза, схожа на неї характером. Лотті Лі: чотирирічна дівчинка, яка втратила матір. Удома її балували, тому вона часто влаштовує істерики. Сара стає для неї «прийомною матір'ю» і часто єдина, хто здатен її заспокоїти. Лотті дуже прив'язана до Сари й часто відвідує її на горищі після того, як та стає служницею. Вона на три роки молодша за Сару: на початку історії їй чотири роки, а наприкінці — десять. Лавінія Герберт: одна зі старших учениць. Описується як дуже вродлива й добре вбрана, самозакохана й схильна знущатися з молодших дівчат. До приходу Сари була однією з найкращих учениць і найбагатшою в школі, а також улюбленицею міс Мінчін, тому сильно заздрить Сарі. Лавінія — єдина учениця, з якою Сара відкрито свариться. Коли Сара втрачає статки, Лавінія глузує з неї й навіть намагається втягнути в неприємності, зокрема доносячи міс Мінчін про візити Ерменгарди на горище. На початку історії їй тринадцять років, отже наприкінці — дев'ятнадцять. Джессі: найкраща подруга й довірена особа Лавінії. Хоч її описують як легковажну, характер у неї кращий, ніж у Лавінії, і часом вона не схвалює того, як міс Мінчін і Лавінія поводяться із Сарою.
По той бік стіни
Містер Томас Керрісфорд: «індійський джентльмен», який поселяється в будинку поряд із пансіоном. Згодом з'ясовується, що він був другом покійного капітана Кру і його партнером у справі з алмазними копальнями. Сара довгий час не знає, хто він такий, і називає його «індійським джентльменом» через численні речі з Індії, які він привіз із собою. Протягом двох років він шукає Сару й постійно почувається відповідальним за смерть друга, що серйозно підірвало його здоров'я. Коли він нарешті знаходить її, відчуває величезну радість і полегшення. Він удочеряє Сару і повертає їй усі статки, залишені батьком у спадок, після того як копальні, в які той вклав усі свої гроші, виявляються надзвичайно багатими.