Даніеле Маттео Альвізе Барбаро (також Барбарус; ; 8 лютого 1514 — 13 квітня 1570) — італійський священник і дипломат. Він також був архітектором, теоретиком архітектури, перекладачем та коментатором праць Вітрувія.

Своєю славою Барбаро завдячує передусім величезному доробку в галузі мистецтва, літератури та математики. Будучи освіченим гуманістом, він був другом і шанувальником Торквато Тассо, меценатом Андреа Палладіо та учнем П'єтро Бембо. Він також підтримував дружні стосунки з П'єтро Аретіно, Нікколо Франко, Бернардо Тассо та Бенедетто Варкі«Biographie universelle, ancienne et moderne», J Fr Michaud; Louis Gabriel Michaud, Paris, Michaud, 1811-28., pg. 331. Франческо Сансовіно вважав Даніеле одним із трьох найкращих венеційських архітекторів, поряд із Палладіо та своїм батьком Якопо.«Encyclopedia of Italian Renaissance & Mannerist art, Volume 1», Jane Turner, New York, 2000, pg. 112 ISBN 0333760948 Антон Франческо Доні, кардинал Бернардо Наваджеро, Паоло Парута, Спероне Спероні та Бернардіно Томітано прославляли Барбаро як видатного мужа науки.Venice and the Renaissance, Manfredo Tafuri, trans. Jessica Levine, 1989, MIT Press, p.126 ISBN 0262700549 Франческо Бароцці присвятив Даніеле Барбаро свою працю «Opusculum».Venice and the Renaissance, Manfredo Tafuri, trans. Jessica Levine, 1989, MIT Press, p.133 ISBN 0262700549

Біографія Він народився у Венеції в родині Франческо ді Даніеле Барбаро та Елени Пізані, яка була донькою банкіра Альвізе Пізані та Чечілії Джустініан. Барбаро вивчав філософію, математику та оптику в Падуанському університеті і в 1540 році став членом його викладацького складу.

У 1545 році Барбаро профінансував та очолив будівництво ботанічного саду Падуанського університету, а також вважається автором його проєкту. Це найстаріший ботанічний сад у світі.«Palladio's architecture and its influence», Joseph C. Farber, Henry Hope Reed, New York: Dover Publications, 1980, pg. xi ISBN 0486239225 Пізніше в університеті на його честь було встановлено мармурову арку.«Rivista, Volume 1», Collegio araldico, 1903, pg. 365

У 1550 році, коли Барбаро ще перебував в Англії, Папа призначив його Патріархом Аквілеї«Renaissance education between religion and politics», Paul F. Grendler, Aldershot: Ashgate, 2006, pg. 72, ISBN 0860789896 — на цю церковну посаду була потрібна згода венеційського Сенату. Його призначення могло бути таємним (In pectore), щоб уникнути дипломатичних ускладнень. Барбаро також був представником на Тридентському соборі.«The Gentleman's magazine, Volume 223», London, 1867, pg. 737 ISBN 0521651298 Крім того, Даніеле Барбаро був обраний офіційним історіографом Венеційської республіки, ставши наступником кардинала Бембо.«Palladio's architecture and its influence», Joseph C. Farber, Henry Hope Reed, New York: Dover Publications, 1980, pg. xi

Після смерті батька він разом зі своїм братом Маркантоніо Барбаро успадкував заміський маєток. Вони замовили Палладіо проєкт свого спільного заміського будинку — Вілла Барбаро, яка нині входить до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Палладіо та Барбаро разом відвідали Рим, і архітектура вілли відображає їхнє захоплення античними спорудами, які вони там бачили.Venice and the Renaissance, Manfredo Tafuri, trans. Jessica Levine, 1989, MIT Press, p.129 ISBN 0262700549 Інтер'єр вілли прикрашений фресками роботи Паоло Веронезе, який також написав олійні портрети Даніеле: один із них, представлений у цій статті, зображує його у вбранні венеційського аристократа, інший — у церковному одязі.

Барбаро помер в Удіне. У його заповіті згадується колекція придбаних та власноруч сконструйованих астрономічних інструментів."Encyclopedia of Italian Renaissance & Mannerist art, Volume 1", Jane Turner, New York, 2000, pg. 113 Даніеле відмовився від своєї частки спадщини на користь брата Маркантоніо і був похований у безіменній могилі за церквою Сан-Франческо делла Вінья, а не в сімейній каплиці, що розташована в тому ж храмі. Раніше Даніеле замовив для цієї церкви вівтарну картину «Хрещення Христа» (близько 1555) роботи Баттіста Франко.

Праці

Барбаро міг спроєктувати Палаццо Тревізан у Мурано самостійно або у співпраці з Палладіо. Як і у випадку з Вілла Барбаро, над проєктом, завершеним у 1557 році, ймовірно, також працювали Паоло Веронезе та Алессандро Вітторія.Venice and the Renaissance, Manfredo Tafuri, trans. Jessica Levine, 1989, MIT Press, p.122

Його праці включають: (1542) Exquisitae in Porphyrium Commentationes. (1542) Predica de' sogni («Проповідь про сни»), опублікована під псевдонімом преподобного падре Гіпнео да Скіо. (1544) Редакція видання коментарів до «Риторики» Арістотеля, написаних його двоюрідним дідом Ермолао Барбаро. (1545) Редакція видання праці Ермолао Барбаро Compendium scientiae naturalis. (1556) Італійський переклад із розлогими коментарями праці Вітрувія «Десять книг про архітектуру», опублікований під назвою Dieci libri dell'architettura di M. Vitruvio. Праця була присвячена кардиналу Іпполіто II д'Есте, покровителю Вілла д'Есте в Тіволі. (1567) Пізніше він одночасно опублікував переглянуте італійське видання та латинське видання під назвою M. Vitruvii de architectura. Оригінальні ілюстрації до праці Вітрувія не збереглися, тому ілюстрації Барбаро були виконані спеціально Андреа Палладіо та вигравірувані Йоганном Крігером. Окрім важливості для дискурсу про архітектуру, коментар Барбаро став внеском у галузь естетики загалом. Наприклад, власний примірник цієї книги мав Ель Греко. Раніше вже з’являлися переклади фра Джованні Джокондо (1511) та Чезаре Чезаріано (1521), але робота Барбаро вважалася найточнішою версією на той час. Барбаро чітко пояснив деякі технічно складні розділи та обговорив взаємозв'язок між природою та архітектурою, водночас визнаючи внесок теоретичного та археологічного досвіду Палладіо у створення цієї праці. У своєму коментарі Барбаро демонструє знання «Мистецтва навігації» Педро де Медіна, а також робіт Леона-Баттісти Альберті, Федеріко Коммандіно, Альбрехта Дюрера, Себастьяна Мюнстера, Йоганна Стабія та Йоганна Вернера. (1567) Dell'Eloquenza Dialogo («Діалог про красномовство»). (1568) La pratica della perspettiva («Практика перспективи»), книга про перспективу для художників та архітекторів. У цій праці описується, як використовувати лінзу з камерою-обскурою."Renaissance vision from spectacles to telescopes", Vincent Ilardi, Philadelphia, PA: American Philosophical Society, 2007, pg. 220 Неопублікований і незавершений трактат про конструкцію сонячних годинників (De Horologiis describendis libellus, Венеція, Бібліотека Марчіана, Cod. Lat. VIII, 42, 3097). Остання праця мала охоплювати також інші інструменти, зокрема астролябію, планісферу іспанського математика Хуана де Рохаса, навігаційний інструмент посох Якова, торкветум (астрономічний прилад) та голометр Абеля Фуллона (геодезичний інструмент).

Примітки