Хімічний завод у Вілладоссолі – підприємство хімічної промисловості на півночі Італії.
В 1922 році компанія Societa Elettrochimica del Toce (SET) запустила у Вілладоссолі завод карбіду кальцію. Передумовою появи цього виробництва стали гідроенергетичні ресурсу Альп, оскільки технологічний процес отримання карбіду передбачав плавку вугілля чи коксу з вапном у електропечах.
В ті часи карбід кальцію відігравав важливу роль у індустрії освітлення (як джерело ацетилену) та азотних добрив (як сировина для отримання цианаміду кальцію), втім, на майданчику у Вілладоссолі реалізували третій напрям – як сировину для хімічних продуктів. В 1924 році SET придбала компанія Montecatini, що починала колись як гірничодобувна, а в першій половині XX століття також стала найбільшим хімічним концерном Італії. У 1928-му вона організувала у Вілладоссолі продукування оцтового ангідриду, оцтового альдегіду, оцтової кислоти, та ацетону на основі ацетилену. Ангідрид, кислота та ацетон постачались на запущений в 1929 році завод у Палланці (за три десятки кілометрів від Вілладоссоли), де використовувались для продукування ацетилцелюлози (майданчик в Палланці належав створеному на паритетних засадах спільному підприємству Montecatini та французької Rhone-Poulenc, що виникло в 1928-му як Rhodiaceta, а з 1951-го стало Rhodiatoce).
Також в Вілладоссолі здійснювалось продукування таких похідних та супутніх продуктів, як хлороформ (результат реакції ацетону та гіпохлориту натрію), метальдегід (тетрамер оцтового альдегіду), ацетат натрію, ацетат свинцю та естери (метилацетат, етилацетат, бутилацетат та амілацетат). Цианамід кальцію (потужним виробником якого був розташований всього за кілька кілометрів інший завод Montecatini у Домодоссолі) перетворювали у Вілладоссолі на дицианамід, що постачався на один з заводів італійських ВМС як сировина для вибухівки нітрогуанідін.
Ще одним продуктом заводу став вінілацетат, який первісно отримували через етілідендіацетат (ефір оцтової кислоти, що був проміжним продуктом при первісній технології отримання оцтового ангідриду), а в 1955-му перейшли на більш ефективний процес синтезу з ацетилену та оцтової кислоти. В 1942-му запустили перше виробництво полівінілацетату, що в подальшому як клей під маркою Vinavil (від Vinilacetato Viladossola) зробив завод у Вілладоссолі всесвітньо відомим. Також полівінілацетат був проміжним продуктом у виробництві полівінілового спирту. В 1978-му організували виробництво такого кополімеру, як етиленвінілацетат.
З плином часу нафтохімія почала повсюдно витісняти вуглехімію (хімію на основі карбідного ацетиену). Хоча викликане змовою ОПЕК стрімке зростання цін на нафту в 1970-х роках дало змогу заводу в Вілладосссолі протриматись певний час, але наприкінці цього ж десятиліття припинили внутрішньогрупові пільгові поставки від ГЕС Battiggio та перейшли на ринкові ціни на електроенергію, що стало фатальним для карбідної хімії Вілладоссоли та змусило вже у 1979 році зупинити нерентабельне виробництво вінілацетату.
В 1983-му завод у Палланці припинив випуск ацетилцелюлози, що призвело до закриття «оцтового» напряму в Вілладоссолі. Оскільки незадовго до того втратили такого зовнішнього споживача карбіду кальцію, як компанія Italsider (головний італійський виробник сталі), що перейшла на технологію з використанням карбіду магнію, не залишалось іншого виходу як закрити карбідне виробництво у Вілладоссолі, що сталось того ж 1983 року.
Ще в 1960-му SET була поглинута Montecatini, яка у 1966-му внаслідок злиття сама стала складовою компанії Montedison. Остання також володіла великим хімічним комплексом у Порто-Маргера, що перебрав на себе забезпечення майданчику в Вілладоссолі вінілацетатом. В 1987-му Montedison та Eni об’єднали свої хімічні активи в спільному підприємстві Enimont, а в 1990-му вони перейшли під повний контроль Enichem – хімічного дивізіону Eni. Поставки вінілацетату з Порто-Маргера продовжувались ще кілька років, але в 1995-му довелось перейти до закупівель на вільному ринку.
В умовах втрати майже всіх традиційних напрямів, у Вілладоссолі почали розвивати виробництво полівінілацетату. Станом на початок 1980-х воно мало потужність у 30 тисяч тонн на рік і вже невдовзі було розширене на тлі закриття у 1984-му полівінілацетатного виробництва у Порто-Маргері (потужність 15 тисяч тонн на рік). Також в 1985-му збільшили проєктну потужність по етиленвінілацетату з 12 до 20 тисяч тонн на рік.
Первісно Enichem планувала закрити завод у Вілладоссолі, проте в 1994-му його вдалось продати групі MAPEI (разом з напрямом продуктів на основі вінілацетату на заводі у Равенні). Новий власник узявся за модернізацію майданчику, потужність якого станом на початок 2010-х довели до 160 тисяч тонн на рік (при цьому потужність по етиленвінілацетату збільшили не менш ніж до 90 тисяч тонн).
В 2023-му у Вілладоссолі запустили нові лінії вінілової дисперсії та акрилової дисперції потужністю по 25 тисяч тонн на рік.
Примітки