Хімічний завод у Апуанії (Montecatini) – колишнє підприємство хімічної промисловості на півночі Італії, що належало компанії Montecatini.
Наприкінці 1930-х років італійська держава узялась за розвиток індустріальної зони Zona Industriale Apuana (Z.I.A.), що мало забезпечити робочими місцями населення Каррари, яке постраждало від падіння попиту на продукцію знаменитих мармурових копалень. Найбільшими учасниками проєкту стали компанії Montecatini (починала колись як гірничодобувна, а в першій половині XX століття також стала найбільшим хімічним концерном Італії), Cokapuania (створене на паритетних засадах спільне підприємство Montecatini та Edison, що узялось за спорудження коксохімічного заводу) та Rumianca (розвивала в Апуанії виробництво на основі хлору).
Від Montecatini в Апуанії діяло одразу дві дочірні компанії – Montecatini Ammonia e Derivati (також зустрічається назва Montecatini Azoto) та Montecatini Calciocianamide. Перша організувала виробництво аміаку на основі коксового газу, що надходив з заводу Cokapuania (можливо відзначити, що подібну схему взаємодії Montecatini вже реалізувала за кілька років до того в Сан-Джузеппе-ді-Каїро, де її завод азотних добрив використовував для продукування аміаку водень із коксового газу сусіднього заводу). Далі аміак йшов на виробництво нітратної кислоти та аміачної селітри (результат реакції аміаку та нітратної кислоти) і сульфату амонію (отримували реакцією з сульфатною кислотою, що вироблялась на цьому ж майданчику). Ще одним видом азотних добрив став нітрат кальцію (результат обробки нітратною кислотою кальцієвмісного матеріалу).
Допоміжним напрямом для Montecatini Azoto стало виробництво таких речовин, як оксид етилену, етиленгліколь (похідна від оксиду етилену), етаноламін (результат реакції аміаку та оксиду етилену), дихлоретан (є супутнім продуктом отримання оксиду етилену через етиленхлоргідрин), метиламін (отримують з аміаку та метанолу), піридини, нітрид бору (результат реакції аміаку та борної кислоти чи триоксиду бору), нітрид вуглецю (можу бути отриманий випалюванням цианаміду, який в свою чергу отримують гідролізом цианаміду кальцію).
Montecatini Calciocianamide запустила виробництва карбіду кальцію (отримують плавкою вапна з вугіллям та/або коксом) та чергового азотного добрива – цианаміду кальцію (результат плавки карбіду кальцію в атмосфері азоту). Ще одним видом продукції цього заводу був хлорид кальцію.
Запуск заводів Апуанії почався у 1942 році, на тлі Другої світової війни. Події воєнного часу (бомбардування союзників, вивіз обладнання німцями) у підсумку змусили зупинити виробництво, проте після завершення бойових дій узялись за його відновлення.
З плином часу використана в Апуанії технологія виробництва аміаку та добрив застаріла (зокрема, залежність від поставок коксового газу не давала можливості нарощувати потужність, тоді як конкуренні переваги здобували великі комплекси, що могли без проблем масштабувати обсяги виробництва на основі природного газу). Як наслідок, в 1972 році Montedison (таку назву отримала створена в 1966-му об’єднана компанія Montecatini та Edison) припинив роботу азотного напряму. Замість нього з 1974-го організували виробництво пестицидів, що тривало півтора десятиліття та було закрите після аварії 1988 року, яка призвела до викиду великого обсягу токсичних речовин (сама аварія полягала в пожежі, що призвела до руйнування резервуару з сумішшю фосфаміду (інсектицид Рогор) та циклогексанону).
Цианамід кальцію з плином часу програв конкуренцію новим, більш ефективним та економічним, видам добрив. З огляду на це в 1971 – 1974 роках наявні потужності карбідного напряму перевели на продукування ферохрому. Новий напрям передали ще одній дочірній компанії Ferroleghe, яка була ліквідована наприкінці 1990-х років.
Примітки