Права лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та квір-спільноти (ЛГБТК) дуже різноманітні в Європі в кожній державі. 22 з 38 країн, які легалізували одностатеві шлюби у світі, розташовані в Європі. Ще десять європейських країн легалізували цивільні партнерства або інші форми визнання одностатевих пар.
Кілька європейських країн не визнають жодної форми одностатевих союзів. Шлюб визначається як союз виключно між чоловіком і жінкою в конституціях , Білорусі, , Хорватії, Грузії, Угорщини, Латвії, Литви, Молдови, Чорногорії, Польщі, , Сербії, Словаччини та України. Однак з них Хорватія, Угорщина, Латвія та Чорногорія визнають одностатеві партнерства. Одностатеві шлюби не визнаються, але не заборонені конституціями Албанії, , , Казахстану, Косово, , , та .
Усі європейські держави, які дозволяють шлюб, також дозволяють спільне усиновлення одностатевим парам. Серед держав, де існують лише цивільні партнерства, лише Хорватія дозволяє спільне усиновлення, а Чехія та Сан-Марино дозволяють усиновлення дітей лише вітчимом або мачухою.
Згідно з ILGA-Europe європейські держави з найвищим рівнем рівності ЛГБТ посідають такі держави Західної Європи, як , , , Данія та . Найгіршою вважається ситуація для ЛГБТК-спільноти в Білорусі, на окупованих Росією територіях України та в трансконтинентальних країнах Росії, Туреччині, включаючи кавказькі країни , та Грузію.
25 листопада 2025 року Суд Справедливості Європейського Союзу постановив, що держави-члени повинні визнавати одностатеві шлюби, законно укладені в іншій державі-члені. Судді зазначають, що їхнє рішення не зобов'язує держави-члени вносити зміни до свого внутрішнього законодавства для визнання одностатевих шлюбів, а просто вимагає від них визнавати шлюби, законно укладені в іншій державі-члені ЄС. Процедура має застосовуватися «без розрізнень чи додаткових перешкод». Той самий суд виніс точно таке ж рішення в червні 2018 року, яке було проігноровано такими країнами, як Румунія, Польща, Словаччина, Угорщина, Болгарія та Чехія.
Історія
Хоча одностатеві стосунки були досить поширеними в Стародавній Греції, Римі та язичницьких кельтських суспільствах, після того, як християнство стало офіційною релігією Римської імперії, з'явилися суворі закони проти гомосексуальної поведінки. Указ імператора Феодосія I у 390 році засудив усіх «пасивних» гомосексуальних чоловіків до смерті шляхом публічного спалення. За цим послідував Corpus Juris Civilis Юстиніана I у 529 році, який передбачав публічну кастрацію та страту для всіх, хто вчиняв гомосексуальні акти, як активних, так і пасивних партнерів. У 670 році архієпископ Кентерберійський Теодор Тарський опублікував Покаяння, що передбачало покарання за гомосексуальну діяльність, порівнянні з тими, що передбачалися за вбивство та дітовбивство. Гомосексуальна поведінка, яка називалася содомією, вважалася злочином, що каралася смертю, у більшості європейських держав, і тисячі гомосексуальних чоловіків були страчені по всій Європі під час хвиль переслідувань у ці століття. Лесбійоок рідше карали, але вони також час від часу зазнавали переслідувань та страти.Crompton, Louis. (2003). Homosexuality & Civilization. Cambridge: The Belknap Press of Harvard University Press. pp. 1–212.
З моменту заснування Польщі в 966 році польське законодавство ніколи не визначало гомосексуальність як злочин. Через сорок років після втрати Польщею своєї незалежності в 1795 році, на розділеній польській території набули чинності закони про содомію Російської імперії, Пруссії та Австрійської імперії. Польща відновила свою незалежність у 1918 році та відмовилася від законів окупаційних держав. У 1932 році Польща кодифікувала рівний вік згоди для гомосексуалів та гетеросексуалів на рівні 15 років.
У Туреччині гомосексуальність є легальною з 1858 року.
Під час Французької революції переписали кримінальний кодекс у 1791 році, виключивши будь-які згадки про гомосексуальність. Під час наполеонівських війн гомосексуальність була декриміналізована на територіях, що перейшли під контроль Франції, таких як Нідерланди та багато німецьких держав до об'єднання; однак у Німеччині це закінчилося об'єднанням країни під керівництвом прусського кайзера, оскільки Пруссія довгий час суворо карала гомосексуальність. 6 серпня 1942 року уряд Віші оголосив гомосексуальні стосунки з будь-ким, хто не досяг двадцяти одного року, незаконними в рамках своєї консервативної програми. Більшість законодавства Віші було скасовано після війни, але антигейський закон Віші залишався в силі протягом чотирьох десятиліть, поки його остаточно не скасували в серпні 1982 року, коли вік згоди (15 років) знову був зрівняний як для гетеросексуальних, так і для гомосексуальних партнерів.
Тим не менш, геї та лесбійки продовжували жити замкнутим життям, оскільки моральне та соціальне несхвалення з боку гетеросексуального суспільства залишалося сильним по всій Європі ще протягом двох десятиліть, аж до початку сучасного руху за права геїв у 1969 році.
Різні держави, що перебували під диктатурами у XX столітті, були дуже антигомосексуальними, як-от Радянський Союз, нацистська Німеччина та Франкістська Іспанія тощо. Натомість, після того, як Польща відновила незалежність після Першої світової війни, вона у 1932 році стала другою країною в Європі XX століття, яка декриміналізувала гомосексуальну діяльність (після Радянського Союзу, який декриміналізував її у 1917 році за часів Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, але знову криміналізував її у 1933 році за часів Сталіна), за нею йшли Данія у 1933 році, Ісландія у 1940 році, Швейцарія у 1942 році та у 1944 році.
У 1956 році Німецька Демократична Республіка скасувала німецького кримінального кодексу, який забороняв гомосексуальність.Green, J. and De La Motte, B. (2015) "Stasi State or Socialist Paradise?: The German Democratic Republic and What Became of It." p.74 У 1962 році гомосексуальна поведінка була декриміналізована в Чехословаччині після наукового дослідження , яке включало фалометрію геїв, які, здавалося, відмовилися від сексуальних стосунків з іншими чоловіками та уклали гетеросексуальні шлюби. Фройнд дійшов висновку, що гомосексуальну орієнтацію неможливо змінити. Однак твердження, що фалометрія чоловіків була єдиною причиною декриміналізації гомосексуальної поведінки в Чехословаччині, суперечить тому факту, що це стосувалося також і жінок, оскільки поняття чоловічої специфічної фіксованості сексуальної орієнтації як аргумент на користь прав геїв у поєднанні з поняттям жіночої сексуальної пластичності суперечить правам лесбійок.Gay and Lesbian Rights: A Reference Handbook, 2nd Edition, David E NewtonBefore Stonewall: Activists for Gay and Lesbian Rights in Historical Context, Vern L. Bullough 2002
У 1972 році Швеція стала першою країною у світі, яка законодавчо дозволила трансгендерним особам хірургічно змінювати свої статеві органи та забезпечити безкоштовну замісну гормональну терапію.
У 1979 році кілька людей у Швеції звернулися до лікарні, назвавши гомосексуальність хворими, на знак протесту проти класифікації гомосексуальності як хвороби. Після цього активісти захопили головний офіс . Протягом кількох місяців Швеція стала першою країною в Європі з тих, що раніше визначали гомосексуальність як хворобу, яка виключила її з цього списку.
Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуальність зі свого списку психічних розладів у 1973 році, опублікувавши свій DSM II. Джерело: Американська психіатрична асоціація та DSM II. Таким чином, Американська психіатрична асоціація зробила цей крок за шість років до того, як аналогічні дії були вжиті у Швеції.
У 1989 році була першою країною в Європі та світі, яка запровадила зареєстровані партнерства для одностатевих пар.
У 1991 році стала першою країною в Європі, яка конституційно заборонила одностатеві шлюби. Відтоді тринадцять країн наслідували цей приклад (Литва в 1992 році, Білорусь та Молдова в 1994 році, Україна в 1996 році, Латвія та Сербія в 2006 році, Чорногорія в 2007 році, Угорщина в 2012 році, Хорватія в 2013 році, Словаччина в 2014 році, Вірменія в 2015 році, Грузія в 2018 році та Росія в 2020 році).
У 2001 році було зроблено наступний крок, коли відкрили цивільні шлюби для одностатевих пар, що зробило їх першою країною у світі, яка зробила це. Відтоді за цим шляхом послідували ще 21 європейська держава: Бельгія у 2003 році, у 2005 році, та Швеція у 2009 році, та Ісландія у 2010 році, у 2012 році, Франція у 2013 році, у 2013 році, у 2014 році, та у 2015 році, , , та у 2017 році, у 2019 році, у 2020 році, у 2022 році, у 2022 році, у 2023 році, та Греція у 2024 році, та у 2025 році.
22 жовтня 2009 року збори Церкви Швеції переважною більшістю голосів ухвалили рішення про надання благословення одностатевим парам, зокрема щодо використання терміна «шлюб» («матрімоній»). Новий закон набув чинності 1 листопада 2009 року. Згідно з данським законодавством про шлюб, священики можуть відмовитися проводити церемонію для одностатевих пар, але місцевий єпископ зобов’язаний організувати заміну місця проведення церемонії в їхній церкві. У жовтні 2015 року Церква Ісландії проголосувала за дозвіл одностатевим парам одружуватися в своїх церквах. У 2015 році Церква Норвегії проголосувала за дозвіл на проведення одностатевих шлюбів у своїх церквах. Це рішення було затверджено на щорічній конференції 11 квітня 2016 року. 30 січня 2017 року церква офіційно внесла зміни до шлюбної , замінивши згадки про «наречену та нареченого» на гендерно нейтральний текст. Одразу після набрання чинності цими змінами, 1 лютого 2017 року, у церкві відбулося одруження чоловічої одностатевої пари.
Останні події У декларації Генеральної Асамблеї ООН про права ЛГБТ 2011 року державам-учасницям було надано можливість висловити свою підтримку, проти або утримання з цього питання. Більшість європейських країн висловили свою підтримку, і лише Казахстан висловив свою протидію. Державами-учасницями, які утрималися, були Азербайджан, Білорусь, Росія та Туреччина.
Цивільні партнерства є легальними в Ірландії з 2011 року. У 2013 році уряд провів конституційний з'їзд, який переважною більшістю голосів проголосував за внесення змін до конституції з метою розширення права на шлюб для одностатевих пар. 22 травня 2015 року громадяни Ірландії проголосували за те, чи додавати до конституції таку поправку: «Шлюб може бути укладений відповідно до закону двома особами незалежно від їхньої статі». 62,1% виборців проголосували за поправку, що зробило Ірландію першою країною у світі, яка запровадила одностатеві шлюби шляхом національного референдуму. Перші церемонії одностатевих шлюбів в Ірландії відбулися в листопаді 2015 року.
Острів Мен дозволяє цивільні партнерства з 2011 року, а Джерсі — з 2012 року. Обидва залежні території корони легалізували одностатеві шлюби пізніше, з 22 липня 2016 року та з 1 липня 2018 року відповідно.
Ліхтенштейн також легалізував зареєстроване партнерство, проголосувавши за нього 68% виборців на референдумі у 2011 році.
1 січня 2012 року набула чинності нова конституція Угорщини, прийнята урядом Віктора Орбана, лідера правлячої партії «Фідес», яка обмежує шлюби парами різної статі та не містить жодних гарантій захисту від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.
У 2012 році уряд Сполученого Королівства розпочав публічні консультації щодо одностатевих шлюбів, маючи намір змінити закони, що застосовуються до Англії та Уельсу. Закон про шлюб був підписаний 17 липня 2013 року. Уряд Шотландії розпочав аналогічні консультації з метою легалізації одностатевих шлюбів до 2015 року. 4 лютого 2014 року парламент Шотландії ухвалив законопроєкт про легалізацію одностатевих шлюбів у Шотландії, а також про скасування «подружнього вето», яке дозволяло б подружжю позбавляти трансгендерних партнерів можливості змінити свою законну стать. Одностатеві шлюби були поширені на Північну Ірландію 21 жовтня 2019 року, а закон набув чинності 13 січня 2020 року.