Кароліна Нейрн (, до шлюбу Оліфант, знана також як баронеса Нейрн; , Гаск, Шотландія – , там же) — шотландська авторка пісень. Багато її пісень, як-от «Will ye no' come back again?», «Charlie is my Darling», «The Rowan Tree» та «Wi' a Hundred Pipers», залишаються популярними майже через двісті років після написання. 2021 року її пісня «Caller Herrin'», прозвучала на вшануванні пам'яті про катастрофу в Аймуті 1881 року. Зазвичай вона писала тексти на традиційні шотландські народні мелодії, але іноді й сама писала музику.

Разом зі своїм сучасником Робертом Бернсом, формуючи самобутню шотландську ідентичність, перебували під впливом якобітської спадщини, використовуючи те, що вони обоє називали «національною піснею». Можливо, вважаючи, що її творчість не сприйматимуть серйозно, якщо стане відомо, що вона жінка, Нейрн докладала значних зусиль, щоб приховати свою особистість (навіть від чоловіка), коли подавала свої роботи до публікації. Спочатку вона називала себе Mrs Bogan of Bogan, але згодом підписувала свої пісні гендерно-нейтрально B.B., SM. або «Unknown».

Хоча Нейрн і Бернс працювали в одному жанрі, який сьогодні можна назвати традиційними шотландськими народними піснями, вони демонструють дещо різні погляди у своїй творчості. Нейрн зосереджувалася на романтизованій версії шотландського побуту, просякнутому сумом за тим, що назавжди минуло, тоді як Бернс виявляє оптимізм щодо кращого майбутнього.

Біографія

Народилася 16 серпня 1766 року в Гаску, Пертшир, у родовому маєтоку її батька. Була четвертою дитиною з трьох синів і чотирьох дочок Лоуренса Оліфанта (1724—1792), лерда Гаска, та його дружини Маргарет Робертсон (1739—1774); її мати була старшою дочкою Дункана Робертсона зі Струана, вождя клану Доннахі, який воював на боці якобітів у повстаннях 1715 та 1745 років. Її батько та дід по батьківській лінії, Лоуренс Оліфант, також були переконаними якобітами, і її назвали Кароліна на згадку про принца Каарла Едварда Стюарта.

Після провалу повстання якобітів 1745 року родину Оліфантів — разом з Робертсонами та Нейрнами — звинуватили у державній зраді, вислали до Франції, а їхні маєтки конфіскували. Вигнанці залишалися у Франції дев'ятнадцять років. 1755 року батьки Кароліни одружилися у Версалі. Зрештою, уряд дозволив родичам родини викупити частину маєтку у Гаску, і пара повернулася до Шотландії за два роки до народження Кароліни. Батьки були двоюрідними братом і сестрою, й онуками лорда Нейрна, який командував другою лінією армії якобітів у битві при Престонпансі 1745 року. Хоча наступного року його засудили до смертної кари, йому вдалося втекти до Франції, де він залишався у вигнанні до своєї смерті у 1770 році.

Виховання Кароліни та її суродженців відображало відданість їхнього батька якобітам, а їхнє повсякденне життя було сповнене нагадуваннями про те, що він вважав Стюартів законними спадкоємцями престолу. Навчанням дівчат займалася гувернантка, яка забезпечувала «повною освітою, зокрема музику та мистецтво», і що вони не розмовляли з сильним шотландським акцентом, оскільки їхній батько вважав це негідним леді. Загальне навчання забезпечував місцевий священник – у дитячих молитовниках імена ганноверських правителів були замінені іменами Стюартів – а також були найняті вчителі музики та танців. Ніжна з дитинства, Кароліна поступово перетворилася на витончену молоду жінку, якою захоплювалися модні родини; вона була добре освіченою, вміла малювати та була досвідченою музиканткою, знайомою з традиційними піснями.

У підлітковому віці Кароліна була заручена з Вільямом Мюрреєм Нейрном, ще одним онуком лорда Нейрна, який 1824 року став 5-м лордом Нейрном. Народившись в Ірландії в родині якобітів з Пертширу, чиї землі також конфіскували, він регулярно відвідував Гаск. Лише після того, як його підвищили до посади помічника генерал-інспектора в шотландських казармах, пара одружилася 2 червня 1806 року. Вони оселилися в Единбурзі, де за два роки народився їхній єдиний син, Вільям Мюррей Нейрн (1808—1837). Він був хворобливою дитиною, і після смерті чоловіка у 1830 році леді Нейрн жила з сином в Ірландії та на континенті. Зміна клімату не була такою корисною для його здоров'я, як сподівалися. Він помер у Брюсселі у грудні 1837 року. 1843 року Нейрн повернулася до Гаска, але після інсульту її здоров'я погіршало. Вона померла 26 жовтня 1845 року і була похована в сімейній каплиці.

Пісні

Нейрн почала писати пісні невдовзі після смерті батька у 1792 році. Вона була сучасницею найвідомішого шотландського автора пісень і поета Роберта Бернса. Хоча вони ніколи не зустрічалися, разом вони створили національну пісню для Шотландії, яка, за словами Діани Дугоу, професорки англійської мови та фольклору в Університеті Орегону, «знаходиться десь між народною та художньою піснями». На них якобіти мали потужний вплив. Нейрн вміла читати ноти та грала на клавесині, що дозволило їй створити деякі власні мелодії. Три мелодії, які вона майже точно написала, це «Will Ye No Come Back Again», «The Rowan Tree» та «The Auld House», оскільки раніших друкованих версій не знайшли.

Ймовірно, її перша композиція «The Pleughman» була присвячена Бернсу. Так само як і його твори, пісні Нейрн спочатку поширювалися завдяки їхньому виконанню, але її інтерес до шотландської музики та пісень привів її до знайомства з Робертом Перді, видавцем з Единбурга. Перді збирав «колекцію національних мелодій зі словами, що підходять для вишуканих кіл», до якої Нейрн додала значну кількість оригінальних пісень, жодна з яких не була підписана її ім'ям. У 1821—1824 роках збірка «The Scottish Minstrel» вийшла друком у шести томах, музику відредагував Роберт Арчібальд Сміт.

Більшість із понад 80 пісень Нейрн мають за основу тему якобізму, що, мабуть, не дивно, зважаючи на її сімейне походження та виховання. Прикладами найвідоміших таких творів є «Wha'll be King but Charlie?» «Charlie is my darling», «The Hundred Pipers», «He's owre the Hills» і «Will ye no' come back again?». Такі пісні написані, зокрема, як данина боротьбі її пращурів у середині XVIII століття, але вплив якобітів у її творчості глибокий. Наприклад, у «The Laird o' Cockpen» Нейрн віддзеркалює неприязнь якобітів до вігівських вистав і манер нуворишів у постунійній Шотландії, як і зворушливій пісні «Caller Herrin'».

Більшість пісень Нейрн написала до свого шлюбу у 1806 році. Вона завершила свій останній – «Would Ye Be Young Again?»"  вона завершила у віці 75 років, додавши до рукопису примітку, яка, можливо, багато що розкриває про її ставлення до життя: «Спрага присмертного бідолахи в пустелі — ніщо порівняно з тугою за голосами, що замовкли назавжди!» Дійсно, її пісні часто зосереджуються на горі, на тому, чого вже не може бути, і романтизують традиційний спосіб шотландського життя. Натомість її сучасник Бернс дивився у глобальне майбутнє — «братерство трудящих „по всьому світу“, яке „ще настане“».

Анонімність Нейрн протягом усього життя приховувала свої досягнення як авторки пісень; вони стали відомими лише після посмертного видання збірки «Lays from Strathearn» (1846). Вона насолоджувалася популярністю своїх пісень і, можливо, хвилювалася, що вона може опинитися під загрозою, якщо стане публічно відомо, що вона жінка. Вона раділа популярності своїх пісень і, ймовірно, побоювалася, що ця популярність може опинитися під загрозою, якщо стане загальновідомо, що вона — жінка. Це також пояснює, чому вона незабаром перейшла від імені Mrs Bogan of Bogan на гендернонейтральне BB, при надсиланні своїх матеріалів до журналу «The Scottish Minstrel», і навіть маскувала свій почерк. Одного разу, під тиском свого видавця Пурді, який хотів зустрітися зі своїм найкращим автором, вона з'явилася переодягненою у літню жінку з провінції. Їй вдалося переконати Пурді, що вона була лише посередником для пісень, які вона збирала у простих селян, а не їхньою авторкою. Але весь редакційний комітет «Minstrel» – всі вони жінки – знала про авторку, наприклад, як і її сестра та племінниці. З іншого боку, вона ділилася своїм секретом з дуже малою кількістю людей, навіть не говорила чоловіку. Як вона писала подрузі у 1820-х роках: «Я не розповіла навіть Нейрну, щоб він не проговорився».

Ще однією причиною, через яку Нейрн вирішила зберегти свою анонімність, могла бути турбота про чоловіка. Попри те, що він походив із родини якобітів, він з юності служив у британській армії, і для нього могло стати певним професійним компроматом, якби стало широко відомо, що його дружина пише пісні на честь якобітських повстанців минулого століття. Однак на користь протилежного припущення свідчить той факт, що вона зберігала свою таємницю ще п'ятнадцять років після його смерті.

Визнання 2022 року Міжнародний астрономічний союз назвав кратера на планеті Меркурій на її честь.

Виноски

Примітки

Література

Посилання