Регламент (ЄС) № 2271/96

Регламент (ЄС) № 2271/96, також відомий як Блокувальний регламент або Блокувальний статут, служить для захисту економічних та фінансових інтересів компаній та громадян ЄС від екстериторіального застосування іноземних законів. Він протидіє впливу таких транснаціональних санкцій на міжнародну торгівлю та потоки капіталу, тим самим зміцнюючи здатність економіки ЄС функціонувати в рамках єдиного ринку.Extraterritoriality (Blocking statute) – Finance – European Commission

Правова та політична основа Регламент було прийнято у листопаді 1996 року як частину спільної зовнішньої та безпекової політики . Передумовами для цього були, головним чином, ембарго США з екстериторіальною дією – наприклад, проти Куби, Ірану та Лівії – які ЄС вважає такими, що суперечать міжнародному праву . ЄС не визнав цієї екстериторіальної сфери застосування та відповів Блокувальним регламентом для захисту своєї зовнішньої торгівлі від односторонніх правил, що нав'язуються . Європейська комісія також описує цей регламент як інструмент зміцнення стратегічної автономії Союзу, оскільки він зменшує вплив законів про зовнішні санкції.

Основні положення

Стаття 2 – : Компанії ЄС, яких торкнулися екстериторіальні санкції, повинні негайно повідомити Європейську Комісію (не пізніше ніж через 30 днів після того, як їм стало відомо про це), якщо їхні економічні або фінансові інтереси зазнали впливу.

Стаття 4 – Невизнання: Рішення або адміністративні акти, видані за межами ЄС, які забезпечують виконання санкцій, перелічених у Додатку, є недійсними та такими, що не підлягають виконанню в межах ЄС. Це усуває юридичну силу зовнішніх санкцій щодо партнерів ЄС.

Стаття 5 – Заборона на дотримання вимог: Компанії ЄС можуть не дотримуватися вимог або заборон, що ґрунтуються на іноземних правових актах, перелічених у Додатку. Ця заборона поширюється на всіх осіб та компаній ЄС. Лише у виняткових випадках Комісія може, на запит, дозволити дотримання вимог (наприклад, якщо існує загроза серйозної шкоди для постраждалих або для ЄС).

Стаття 6 – Відшкодування збитків: Постраждалі компанії ЄС мають право на компенсацію за всі збитки (включаючи судові витрати), яких вони зазнали в результаті екстериторіальної дії законів, перелічених у Додатку. Вони можуть подати до суду на сторону, відповідальну за шкоду в ЄС, з проханням про компенсацію, що забезпечує цивільно-правову підтримку для забезпечення виконання Регламенту.Auswirkungen ausländischer Rechtsakte auf die finanziellen Interessen der EU | EUR-lexBAFA – Restriktive Maßnahmen gegen Iran

Сфера застосування (Галузь застосування) Цей регламент застосовується безпосередньо до фізичних осіб та компаній, пов’язаних з ЄС. Це включає, зокрема, громадян ЄС, які проживають у ЄС, та юридичних осіб, що базуються в ЄС. Він також застосовується до громадян ЄС та що працюють за межами ЄС (наприклад, судноплавні компанії ЄС у третіх країнах), також підпадають під дію регламенту. Він також застосовується до всіх фізичних осіб на ЄС (включаючи прибережні води та повітряний простір ЄС), а також до суден або літаків, що належать їхнім компаніям, зареєстрованих у ЄС та використовуються в . Регламент має пряму дію та є обов'язковим у всіх державах-членах без національного впровадження.

Наслідки порушень Порушення Регламенту караються державами-членами відповідно до їхнього національного законодавства. Сам Регламент не створює штрафів чи стягнень на рівні ЄС, а радше регулює цивільно-правові наслідки: таким чином, дотримання іноземних санкцій втрачає сенс у ЄС, оскільки іноземні рішення не виконуються. Крім того, постраждалі договірні партнери можуть вимагати відшкодування збитків від порушника (стаття 6). Загалом, будь-який бізнес ЄС, який діє всупереч статті 5, несе ризик цивільної відповідальності. Таким чином, це положення також зміцнює позицію законних ділових партнерів щодо односторонніх заборон для третіх країн.

Сучасне значення та застосування Регламент про блокування знову набув актуальності, особливо після 2018 року. Після виходу США з ядерної угоди 2015 року уряд США оголосив про нові санкції проти Ірану, які набули чинності у серпні 2018 року. ЄС оперативно відреагував: Делегований імплементаційний регламент (ЄС) 2018/1100 вніс зміни до додатка до Регламенту про блокування, включивши ці поновлені ембарго США проти Ірану. ЄС мав на меті захистити законний бізнес з Іраном, продовжуючи підтримувати ядерну угоду. Комісія опублікувала керівний документ із запитаннями та відповідями. Згідно з цим документом, компанії ЄС можуть звертатися до Європейської комісії за винятками у надзвичайних ситуаціях. Додаток також містить законодавство США щодо ембарго щодо Куби (наприклад, кубинське ембарго). Цей регламент наведено як приклад «» 1996 року. Він дозволяє компаніям ЄС продовжувати торгівлю з Кубою відповідно до законодавства ЄС, незважаючи на ембарго США. Однак на практиці цей регламент рідко був предметом суперечок; ЄС зосереджувався переважно на іранському питанні.

Нещодавнім прикладом є рішення Суду Справедливості від грудня 2021 року (C-124/20), яке уточнило, що розірвання контрактів із третіми сторонами, на які поширюються санкції, може відбуватися лише з поважних причин, а не виключно через санкції США. Комісія наразі вивчає подальші вдосконалення Регламенту (наприклад, для посилення «стратегічної автономії») та розпочала публічні консультації наприкінці 2021 року. Загалом, Регламент ЄС про блокування залишається важливим інструментом захисту економіки ЄС від односторонніх екстериторіальних санкцій, що накладаються третіми сторонами.

Див. також

Відносини Сполучені Штати Америки — Європейський Союз

Примітки