Союз іранських комуністів (СІК), неофіційно перекладають як Ліга іранських комуністів (), відома за назвою свого воєнізованого крила «Сарбедаран» ( ), — маоїстська організація, що діяла в Ірані. СІК(С) був заснований в 1976 році внаслідок об'єднання низки маоїстських збройних груп. Після створення Союзу організація прагнула розпалити повстання за моделлю затяжної народної війни Мао Цзедуна. У 1981 році Сарбедеран розпочав , яке протягом року було придушено.

Хоч СІК(С) пережив низку ідеологічних перетворень, незмінним завжди залишався маоїстський кістяк. Організація стверджувала, що Іран є не капіталістичним, а «напівколоніально-напівфеодальним» суспільством. У 2001 році СІК(С) розформувався, а на його основі заснувалася .

Історія

Заснування Союз іранських комуністів постав у 1976 році після об'єднання Організації комуністів-революціонерів та групи «Пуя» (залишку «Палестинської групи»). У 1981 році організація озброїлася та почала готувати повстання проти режиму Ісламської Республіки у лісах поблизу Амола на півночі Ірану. У ході підготовки повстання до назви Союзу додали «Сарбедаран».ketab1131

СІК(С) був нечисленним і діяв переважно в межах студентських рухів закордоном. Через свою теоретичну, маоїстську, позицію під час китайсько-радянського розколу організація підтримала Китайську Народну Республіку та виступила проти таких промосковських партій, як-от Народна партія Ірану.

Після Іранської революції 1979 року СІК(С) розширив свою діяльність на батьківщині. Тоді до Союзу приєдналася низка інших груп, наприклад «Група боротьби задля визволення робітничого класу» та «Червона битва».

У цей період Союз долучається до низової боротьби робітничого класу в межах «Проєкту Синдикат Абадану» та «Союзу робітничих рад Гілана». Крім того, СІК(С) вступив до війни проти Ісламської Республіки в Курдистані, де створив партизанську організацію «Організація трударів-пешмерга Курдистану» (). Організація брала участь у селянській боротьбі у Туркменамі та в арабських протестах у Хузестані. З-поміж її фронтових організацій були «Товариство войовничих жінок» та SETAD (Революційна масова організація студентів університетів та шкіл).

Повстання в Амолі

1982 був важливим роком в історії Союзу іранських комуністів та в історії маоїзму загалом. Цього року СІК(С) мобілізувала сили в лісах навколо іранського міста Амол та розпочала збройну боротьбу проти Ісламської Республіки, надихаючись ідеєю затяжної народної війни Мао Цзедуна. 25 січня 1982 року повстання в Амолі розпочалося повстання, утім, за короткий час сили Ісламської Республіки його придушили, а лідери та численні активісти СІК(С) загинули.

Наслідки Після провалу повстання в Амолі в історії Союзу почався складний період, коли більшість її керівництва та кадрів було заарештовано або загинуло. Крім того, організація зазнала багатьох внутрішніх теоретичних і політичних криз.

У 1985 році СІК(С) намагався ще раз організувати збройну боротьбу — знову невдало. Як наслідок, організація зосередила свою діяльність переважно в Курдистані. На рівні теорії Союз сфокусувався на критиці Комуністичної партії Ірану, яку він вважав «реформістською» та «ліквідаторською».

Наприкінці 80-х Союз комуністів Ірану відмовився від деяких своїх старих гасел та стратегій, зокрема від спроб розпочати затяжну народну війну в місті. Натомість вони запровадили нову стратегію, для якої гаслом стало: «Затяжна народна війна: візьмімо міста в облогу через села!». Тоді Союз прийняв нову позицію в руслі марксизму-ленінізму-маоїзму.

Ребрендинг У квітні 2001 року був проведений установчий з'їзд Комуністичної партії Ірану (марксистсько-ленінсько-маоїстської). 1 травня 2001 року на основі Союзу була заснована .

Див. також

Комуністична партія Ірану

Посилання