Генріх Бутенант фон Розенбуш, ім'я в Росії Андрій Іванович Бутенант фон Розенбуш, Андрій Іванович Бутман (близько 1634, Гамбург — , Москва) — данський дипломат і купець, російський заводчик. У 1680-х роках побудував на півночі Московії, в Олонецькому краї, низку чавуноплавильних і залізоробних заводів західного зразка. Близько 1703 року Олонецькі заводи були відібрані до царської скарбниці. Підприємства Бутенанта стали базою для виникнення Олонецьких так званих Петровських заводів.
Біографія Генріх Бутенант народився у Гамбурзі близько 1634 року, до Московії був перевезений ще детиною у 1630-х роках. Засвоїв торговельну справу у західних купців, що працювали в Московії. Ставши купцем у 1660-х роках, він вивозив з Московії поташ, щогловий ліс, пиломатеріали, рибу, риб'ячий жир. Довозив зброю — пістолі, карабіни та єфимки.
З 1672 року був одним з опікунів сина датського промисловця в Московії Петра Марселіса, який ще в середині 17 століття одним з перших будував на Московії чавуноплавильні і залізоробні заводи західного зразка. Ставши опікуном Крістіана Марселіса, Генріх Бутенант розвивав чорну металургію західного зразка в Олонецькому краї.
Бутенант підтримував добрі стосунки з представниками різних придворних угрупувань — тримав зв'язки в колах, близьких уряду часів ренегатства Софії Олексіївни і водночас підтримував стосунки з її братом, що підростав — Петром. Після приходу до влади Петра I, зблизився з царем ще сильніше. Комісар мав тісні стосунки з датськими послами, що прибували до Москви.
До кінця 1670-х років посів досить помітне місце серед іноземців, що жили у Москві. З 1679 року був торговельним представником Данії, з 1684 року став королівським комісаром. Одержав у 1688 році дворянське звання і до його прізвища було додано «фон Розенбуш».
Бутенант був очевидцем повстання стрільців у 1682 році, його донесення з Москви до Гамбурга є важливим джерелом з історії повстання. Повідомлення вперше були опубліковані в Західній Європі. Російською мовою їх видано М. Г. Устряловим в «Історії царювання Петра Великого».
З 1690 року став єдиним власником Олонецьких заводів.
Був одружений, мав сина.
Діяльність у розвитку чорної металургії на Московії У 1672 році став опікуном малого сина іншого датського купця і промисловця, що будував металургійні заводи на Московії, Петра Марселіса. За заповітом він і Єремєй Фандергатен (Хармен фан дер Гатен) мав бути опікуном Крістіана Марселіса до його 25-річчя. Керував залізоробними заводами Марселісів в районі Тули і Кашири і їхнім мідеплавильним заводом в Олонецькому краї. Управління господарством Марселісів повністю було в руках опікунів. Бізнес, залишений на них, підтримувався і розвивався. У 1677 році Бутенант став єдиним опікуном Марселіса.
У 1678—1679 роках отримав грамоту з дозволом на пошук руд і на інші промисли. Бутенант організував пошук рудних родовищ в Олонецькому повіті, місцевості, де здавна кустарними сиродутними способами вироблялося залізо. З 1676 по 1685 роки Бутенантом в Олонецькому заріччі було побудовано 4 малих заводи у Фоймогубській волості, Кизькому, Шунзькому і Лижемському погостах. С. Струмилін. История черной металлургии в СССР. Т. 1. — М.:Издательство АН СССР, 1954. Побудував Усть-Рецький (1681—1719), Фоймогубський (1685—1710), Ліжемський (1696—1710), Кедрозерський (1696—1710) заводи.
Крістіан Марселіс хотів поміняти свого опікуна, однак у 1690 році у віці 16 років він помер. Тульські заводи Марселісів відійшли до царської скарбниці. Олонецькі заводи Бутенант переконав залишити собі. Заводи Бутенанта відіграли важливу роль у виготовленні зброї під час Північної війни.
Після смерті Бутенанта, його підприємства не пізніше 1703 року відійшли у царську власність, стали базою для виникнення Олонецьких так званих Петровських заводів.
Література Коваленко Г. М. О деятельности датского резидента Г.Бутенанта в России. // Вопросы истории Европейского Севера. — Петрозаводск, 1976, с.180-187. Коваленко Г. М. Первые металлургические заводы в Карелии. 1670—1703 гг. — Л.: Наука, 1979. 103 с.
Посилання