Граната № 73 (), також відома як Thermos («Термос»), Woolworth bomb (бомба Вулворта) або hand percussion grenade (ручна ударна граната) — британська ручна протитанкова граната часів Другої світової війни.
Передісторія У 1940 році, після поразки у Битві за Францію та евакуації з Дюнкерка, Велика Британія опинилася перед загрозою німецького вторгнення). Британська армія відчувала гостру нестачу протитанкового озброєння, оскільки більшість гармат довелося залишити на континенті, і для термінового посилення військ та загонів почалася розробка дешевих та простих у виробництві протитанкових засобів. Серед найбільш примітних розробок були «граната-липучка» № 74, запалювальна пляшка № 76 SIP та найпростіша за конструкцією — фугасна граната № 73.
Дизайн Граната № 73 мала циліндричний корпус із жерстяної оболонки, увінчаний бакелітовою гвинтовою кришкою. Циліндрична форма, кришка і розміри робили гранату схожою на тогочасні термоси, через що вона і отримала своє прізвисько «Бомба-термос». Розривний заряд складався з 1,6 кг амонійного желатинового динаміту. Оскільки цей наповнювач був чутливим до зовнішнього впливу, за необхідності гранату можна було підірвати дистанційно пострілом зі стрілецької зброї.
Для ініціації вибуху використовувався інерційний запал всебічної дії № 247, аналогічний до тих, що стояли в гранаті № 69 і «бомбі Геммона». Перед кидком боєць відкручував ковпачок, під яким знаходилася тканинна стрічка зі свинцевим важком. У польоті стрічка розмотувалася під дією опору повітря і витягувала запобіжну чеку. Це вивільняло всередині підривача металеву інерційну кульку, і вона при контакті з ціллю зрушувала ударник, який наколював капсуль-детонатор.
При довжині 280 мм та вазі 2 кг граната була досить громіздкою, і дальність її метання обмежувалася 10-15 метрами, і користувач сам міг постраждати від вибуху, якщо не встигав сховатися в укриття. Вибух пробивав 50-міліметрову броню, і легкий танк від підриву такою гранатою отримував серйозні ушкодження, в проти важчої техніки гранату рекомендували кидати під гусениці.
Бойове застосування Граната № 73 надійшла у війська наприкінці 1940 року, проте як індивідуальна протитанкова зброя використовувалася рідко. Частіше бійці знімали запал і застосовували корпус із вибухівкою як підривний заряд для руйнування укріплень. У 1941 році її вивели з бойових частин, але в 1943 році знову повернули у виробництво саме як засіб для інженерно-підривних робіт.
Найвідоміший випадок застосування гранати стався 27 травня 1942 року під час — ліквідації обергрупенфюрера СС Райнгарда Гейдріха у Празі. Чехословацький диверсант метнув в автомобіль Гейдріха укорочену до 8 см версію гранати № 73, яка вибухнула біля заднього колеса. Хоча прямих осколкових поранень від самої гранати було небагато, Гейдріх отримав численні поранення від уламків кузова та оббивки машини, внаслідок чого через вісім днів помер від зараження крові.
Див. також Інша зброя, розроблена під час : Граната №74 (граната-липучка) Граната №75 (протитанкова граната/міна Гокінса) Граната №76 (фосфорна запалювальна) Граната №77 (фосфорна запалювальна/димова) Граната №82 (більш відома як бомба Геммона) Бомбарда Блекера
(міномет) PIAT (ручний гранатомет)
Примітки