Старий квартал Ханоя (; ) — загальноприйнята назва давнього району в центрі сучасного Ханоя, розташованого поза межами імператорської цитаделі Тханглонг. У цій частині міста традиційно проживали ремісники і торговці, які сформували спеціалізовані «вулиці ремесел».
Синонімічне поняття «36 вулиць Ханоя» () також вживається по відношенню до Старого кварталу, але є радше умовним та символічним і не зовсім точно відображає його межі.
Розташування
Згідно з рішеннямРішення Міністерства будівництва № 70 BXD/KT-QH від 30 березня 1995 року Міністерства будівництва, межі Старого кварталу Ханоя визначено таким чином: північна межа — ; західна — ; південна — вулиці , , та ; східна — і .
Старий квартал Ханоя адміністративно належить до , має загальну площу близько 100 гектарів і налічує 76 вулиць.
Хоча стародавні вулиці Ханоя трапляються і поза межами цієї території — у районах , та , — саме цей простір вирізняється найбільшою концентрацією історичних вулиць і найповніше зберіг їхні питомі риси, через що саме він офіційно охороняється й підтримується як Старий квартал.
Історія
Цей жвавий осередок міського життя і торгівлі сформувався ще за часів династії Лі та династії Чан, між цитаделлю Тханглонг та берегом Червоної річки. На початку правління династії Ле у праці вчений Нгуєн Чаї вже згадував назви окремих ремісничих кварталів цієї місцевості.
У період Ле в межах кварталу існувало кілька ставків і озер, найбільшим з яких було . Річка сполучалася з міськими ровами, ставками й озерами та мала зв'язок із озером Хоанк'єм і Червоною рікою. Наприкінці XIX століття ці водні об'єкти було повністю засипано, проте згадка про них збереглася у топонімах: Хакхау (), Зянгкхау (), Кауго (), Каудонг () тощо.
За часів династій Лі—Чан мешканці навколишніх сіл дельти Північного В'єтнаму переселялися сюди, утворюючи найгустіше заселений район столиці. У період Ле поступово з'являлися громади хуацяо (китайські переселенці), що займалися торгівлею, формуючи окремі «китайські квартали». За доби французького колоніального панування, після засипання ставків і озер, район було впорядковано; тут оселялися також індійські та французькі купці. Два невеликі ринки було ліквідовано для створення . Лінія трамваю від озера Хоанк'єм до проходила крізь цей квартал у XIX-XX ст.
Донині це лишається одним із найжвавіших торговельних осередків Ханоя; на вихідних з вечора п'ятниці по неділю тут функціонує пішохідна зона.
Вулиці ремесел
Найхарактернішою й найвідомішою рисою Старого кварталу є так звані «вулиці ремесел». Майстри з ремісничих сіл довкола давнього Тханглонга сходилися сюди, осідаючи на окремих дільницях відповідно до свого фаху. Торговельні човни могли заходити просто вглиб вулиць для обміну й торгівлі, що ще більше сприяло розвитку цих ремісничих осередків.
Саме товари, якими тут торгували, ставали назвами вулиць: перед назвою додавалося слово «ханг» (), і кожна вулиця спеціалізувалася на певному різновиді продукції.
Нині деякі вулиці й далі зберігають свої традиційні вироби, як-от , , , тощо. Водночас інші, навіть утративши давні ремесла, зосереджуються на торгівлі певним видом товарів: наприклад, спеціалізується на культових речах, — на солодощах, а — послугах туризму.
отримала свою назву від ділянки вулиці, де колись обробляли бавовну () та виготовляли ватяні ковдри й постіль.
в давнину спеціалізувалася на торгівлі ритуальними виробами з паперових підношень () для культу предків () — зокрема фальшивими грошима для потойбіччя, паперовим «золотом», а також фігурами у вигляді чиновників чи будівель, призначеними для спалення на честь померлих (). У наш час вулиця Хангма особливо пожвавлюється під час свят, зокрема Свята середини осені та Тета, пропонуючи різноманітні іграшки. Окрім того, тут продають паперові декорації для весіль. виникла з поєднання двох давніх вулиць — Хангма та Хангмай. Ділянка Хангмай, що прилягає до Хангбуом, лежала на березі Хонгхи, де швартовалися човни з гірських районів, що привозили товари з деревини (). () виникла, що Лиу Суан Тін () отримав від імператора Ле Тхань Тонга дозвіл відкрити плавильню для карбування срібла у зливки для двору, а згодом він запросив сюди родичів із провінції Хайзионг, які заснували ремісничий квартал сріблоливарів, відкривши першу майстерню за адресою вул. Хангбак, 58.
була осередком торгівлі шовком і тканими виробами; слово «đào» походить від назви тканини червоного кольору.
простягається від вулиці до вулиці і колись була місцем численних крамниць, де продавали гребінці для волосся () — з дерева і рогу.
всупереч назві не була місцем виробництва чи продажу пляшок (); це невеликий провулок, що з'єднує та , де здавна мешкали бідні люди, зайняті збиранням вторинної сировини з відходів. простягається від до і здавна була осередком крамниць, де продавали свійську птицю: курей (), качок, мускусних качок, гусей, голубів, індиків тощо.
у французький період мала назву «Вулиця Ваз» (). Вона виходила до берега річки і слугувала пристанню для човнів, що привозили кераміку із села Фуланг (), великі ємності й поховальні урни () з Хионгкань (), а також інші керамічні вироби з Тхоха ().
і у французьку добу разом називалися «Вулиця Кухлей» (). Ділянки Хангдонг і Хангма раніше належали до села Єнфу (), де традиційно торгували виробами з міді (): підносами, казанами, ритуальними курильницями, пахощницями, вазами та жертовними журавлями.
(нині — Ванм'єу) простягається від перехрестя з до перехрестя з ; у минулому тут діяли численні заклади харчування для студентів феодальної доби ().
() тягнеться від Нгуєн Кхюєн до Куоктизям. Район позаду станції залізничного вокзала колись загалом іменували Хангдуа, адже місцеві мешканці виготовляли палички для їжі () з бамбука.
, нині вулиця Тон Дик Тханг () простягається від перехрестя з , нині Нгуєн Тхай Хок () до п'ятирозв'язки Садан (); у минулому це була частина великого шляху, що вів із провінції Хадонг () до Ханоя. До сьогодні тут зберігся тільки провулок Хангбот.
Стародавні будинки
Ще однією рисою старого кварталу є архітектура будинків на торговельних вулицях. Ці будинки здебільшого належать до типу «вузький і високий дім», «трубчастий будинок», () з похиленими черепичними дахами і крамничними фасадами, що нерівномірно виступають. Більшість таких будівель збудовано у XVIII–XIX століттях; раніше ж переважали солом'яні стріхи, і лише заможні родини або домівки китайських переселенців вкривалися черепицею.
У часи Загальнонаціонального спротиву () мешканці разом із Військом визволення, уникаючи прямих сутичок із французькими силами Французького іноземного легіону, пробивали проходи крізь стіни між сусідніми будинками. За потреби можна було пройти від початку до кінця вулиці через ці отвори, не виходячи на проїжджу частину.
Від кінця XX століття старі будинки поступово зникають. Їх замінюють нові «трубчасті» споруди, що руйнують оригінальний дух старого кварталу. Проте всередині цих кварталів і досі зберігається заплутана мережа переходів і внутрішніх ходів.
Пам'ятки
У межах Старого кварталу збереглося безліч давніх історичних пам'яток, серед яких — общинні доми, храми, пагоди та громадські зали.
Общинні доми (): кожна реміснича вулиця зазвичай мала окреме власне приміщення для вшанування покровителя ремесла або божества-охоронця рідного села. Особливістю місцевих общинних домів є те, що нижній поверх часто використовувався як крамниця, яку здавали в оренду, тоді як верхній слугував місцем поклоніння. З плином часу багато общинних домів було зайнято або перебудовано, тож нині їхні сліди віднайти вкрай складно.
Храми (): подібно до общинних домів, чимало храмів розміщувалися лише на верхніх поверхах, тоді як нижні віддавалися під торгівлю. Деякі з них збереглися донині: , , .
Ринки (): поруч із ремісничими вулицями Старий квартал' мав також кілька ринків, де зосереджувався продаж різноманітних товарів повсякденного вжитку, зокрема –, , .
Пагоди (): у Старому кварталі ще існує кілька пагод, хоча більшість із них зазнала значного втручання та перебудови: , , .
Громадські зали (): з приходом китайських купців було засновано дві громадські зали — та .
Брами (): у давні часи в межах Старого кварталу існувало багато міських брам. До наших днів у цілості збереглася лише .
Збереження
Обсяг дослідження та містобудівного планування поділяється на дві зони охорони й відновлення характерного вигляду:
Зона охорони та відновлення І рівня: обмежується вулицями Хангтьєу (Хангбо), , , Хангбак, і (загальна площа близько 19 га). Зона охорони та відновлення ІІ рівня: охоплює решту території в межах Старого кварталу.
Чимало ділянок кварталу зазнали занепаду й потребують ретельної реставрації та відновлення. З нагоди у 2010 році ухвалив рішення виділити близько 50 мільярдів донгів на впорядкування 75 вулиць як у центральних, так і в приміських районах, зокрема на повторне вапнування фасадів будинків у Старому кварталі в традиційний колір вохриhttp://vnexpress.net/tin-tuc/thoi-su/ha-noi-tan-trang-pho-co-2159331.html Hà Nội 'tân trang' phố cổ, VnExpress, 1/4/2010. Втім, за свідченнями місцевих мешканців, ці роботи виконувалися доволі недбало, внаслідок чого фасади багатьох будинків виявилися нерівномірно пофарбованими та забрудненими.
Живопис Старий квартал Ханоя знайшов відображення у роботах одного з визначних митців — художника , і з часом постав окремим напрямом в'єтнамського мистецтва, знаним під назвою «Вулиця Фаї» ().
Назви старовинних вулиць
Назви вулиць у Старому кварталі здебільшого починаються зі слова (крам, товар), за яким іде назва виробу або ремесла. Поряд із цим існують і вулиці, що не підпорядковуються цій традиції, а також новіші, названі на честь визначних осіб.
Вулиці зі словом у Старому кварталі (позначка ** означає назви, що нині не вживаються). Хангао ()**Нині входить до вулиці Thuốc Bắc. Після двох французьких нападів на Ханой (1873, 1882) мешканці залишали місто; тоді французькі війська, загони Чорних і Жовтих прапорів, а також мародери виносили з домів одяг і продавали його тут (сучасний відповідник — секонд-хенд).
Хангбиа ()**Згодом об'єднана з вулицею Hàng Cuốc у вулицю Lò Rèn.
Хангкау ()**Нині це початкова ділянка вулиці Hàng Bè, що прилягає до Hàng Mắm.
Хангте ()**Село Hương Minh («Ароматний чай») спеціалізувалося на продажу свіжого чайного листя; нині це кінцева частина вулиці Cầu Gỗ, суміжна з вулицями Đinh Liệt, Đinh Tiên Hoàng, Hàng Đào.
Хангтьєукої ()**Нині це вулиця Ô Quan Chưởng.
Хангкуок ()*Нині об'єднана з вулицею Hàng Bừa у вулицю Lò Rèn.
Хангзеп ()*Тепер це початкова ділянка вулиці Hàng Bồ, що простягається від Hàng Bạc до перехрестя Hàng Cân — Lương Văn Can.Хангдан ()*Нині — частина вулиці Hàng Quạt, суміжна з Hàng Hòm та Hàng Nón.
Ханггао ()*Сучасна вулиця Đồng Xuân.
Хангзьо ()*Тепер це початкова ділянка вулиці Bà Triệu, що тягнеться від перехрестя Bờ Hồ до п'ятикутного перехрестя Trần Hưng Đạo. Хангхаї ()*Нині — початок вулиці Hàng Bông, від Hàng Gai до Hàng Mành.
Хангкен ()*Середня частина сучасної вулиці Bà Triệu, що простягається від перехрестя Trần Hưng Đạo до перехрестя Nguyễn Du; через похилий рельєф цю ділянку також називають «схил Hàng Kèn». Тут міститься школа Quang Trung, у французький колоніальний період знана як школа Hàng Kèn. Назва не пов'язана з торгівлею коконами шовкопряда: колись тут існувала громада музикантів духових та ударних інструментів, що обслуговували процесії та похоронні обряди.
Хангкхоа ()*Ділянка вулиці Thuốc Bắc, прилегла до Hàng Mã, де торгували замками; у французький період перейменована на Hàng Sắt.
Ханглам ()*Див. Lịch sử phố Hàng Bông.
Хангман ()*Нині — початкова частина вулиці Hàng Giầy, від Hàng Chiếu до Hàng Buồm.Хангмай (Hàng Mây)*Об'єднана з вулицею Hàng Mã Vĩ у сучасну Mã Mây. Хангмун ()*Сучасна вулиця Hàng Bút.
Хангнау ()*Нині — вулиця Trần Nhật Duật. ,
Хангшат ()*Див. Hàng Khóa. Хангшон ()*Сучасна вулиця Chả Cá; у минулому тут продавали різні види лаку (sơn giọi, sơn thịt, sơn hom тощо), французька назва — rue de la Laque (вулиця лаку). Хангсу ()*Сучасна вулиця Lò Sũ.