Іродова морока — п'єса українського письменника Пантелеймона Куліша. У першій редакції поема має відверте антимосковське спрямування. П'єса написана як традиційна вертепна драма (Народня вертепня дивовижа).
Історія написання Спершу Куліш хотів бачити «Іродову мороку» в окремій книжечці. Анатоль Вахнянин радив йому видати окрему брошуру. Проте цього не сталось.
У виданні 1879 року кінцевий присуд царям було прибрано, зважаючи на тодішню цензуру. Адже в ньому могли побачити революційні наміри. Хоча всі примірники й без того було конфісковано.
Лише у 1909 році Юліан Романчук передрукував її з урахуванням всіх авторських правок. В тому ж році С. Яричевський надрукував п'єсу в часописі "Буковина".
Автор зазначав, що натхненням для написання цього твору стали розповіді Якима Сліпого, дяка в його рідному селі. В інших випадках він казав, що почув цю історію від своєї мами.
За словами Михайла Грушевського фінал п'єси є виявом революційної енергії, тож «українське громадянство мусить знати сей твір».
Персонажі (дійові особи) Ірод — жорстокий цар; образ тирана. Кривда — цариця, дружина Ірода. Уособлює несправедливість. Жид — слуга царя. Сердюки — військо Ірода. Смерть — охорона темниці. Запорожець — народний герой. Чорт — підступний, лихий персонаж. Ангельський хор — музичний супровід зі сторони добра. Демонський хор — музичний супровід зі сторони зла. Народний плач — голос народу.
Сюжет Ірод і Кривда правлять на Вкраїні. Вони тримають людей у злиднях і страху. Декілька років тому Правду, матір козаків, нечисть заточила в темниці. Там її охороняє Смерть.
Ось одного дня до Ірода прибігає Жид і оповідає: «чиста діва, не вінчавшись, сина породила!» Це викликає обурення і побоювання Ірода, адже його всевладдя під загрозою. Він наказує сердюкам різати всіх дітей на Вкраїні. Ірод впевнений, що весь бунт піднімає запорозький дух, який не вмирає в людях ні під яким лихом. Жид помирає.
Тут вбігає Смерть і каже, що Правду визволили. Поки всі горюють, бо їхня влада скоро скінчиться, вбігає крилатий Чорт. Від нього теж невтішні новини — пекло збунтувалося, запорожці й всі інші відчули наближення Спасіння. Ірод закликає по дротині назад своє військо. Проте воно прибуває голим, бо дорогою стерло рейтузи. Тож гайдамака починає їх перемагати.
Входить Запорожець, вбраний у кольорове, руків'я шаблі з дорогоцінним камінням. Він каже Іроду і Кривді, що скінчилося їхнє правління. Проте Чорт знає, як його побороти. Він наказує заграти музикам і Запорожець, не втримавшись, починає танцювати гопака. Зморений танцем і горілкою він засинає. В цей час нечисть намагається вбити його, проте, коли він хропить голосніше ніж звичайно, всі з острахом відходять.
Прокинувшись, Запорожець вбиває Чорта і Смерть. А Іродові й Кривді має інше покарання: дивитись на людську волю, щохвилини чекати бунту і своєї смерті.
У фіналі Запорожець із Правдою та щасливий народ танцюють гопака.
Хори і народний плач в сюжеті відіграють підсилювальну роль. Вони виділяють головну думку.
Проблематика У 20-х роках XX століття учений-історик Михайло Грушевський, який віднайшов «Іродову мороку», зазначив, що це «до неба вопіюща сатира на сучасне московське царство та його насильство над Україною… Мало можна назвати в тодішній українській творчості таких різких, рішучих і безоглядних засудів царського режиму і його гнобителів».
У поемі символічні образи Правди й Кривди відтворюють вічне протистояння України й Москви. Відомий біблійний сюжет Куліш уводить у контекст українських реалій. Ірод — московський цар, що повелів знищити всіх козацьких дітей, щоб рід їх перевівся. Та на перешкоді — Гайдамака, що виплекав у грудях дух «як орла на скелі».
Особливості композиції За жанром п'єсу можна віднести до драми-містерії з комічними елементами. За визначенням самого автора це: «Святочне предсталение на малорусском языке». Куліш, як і деякі письменники XIX століття, вдався до жанру вертепної драми. Характерними для неї є монологи, у яких розкриваються наміри персонажа. Проте збережено баланс між діалогами та монологами.
Твір поділений на 6 яв. Перша виконує роль вступу: ми знайомимось з Іродом та Кривдою. У другій, третій та четвертій яві починається нарощення проблеми. У п'ятій яві з'являється Запорожець. Всі розуміють, що поганий для нечисті кінець неминучий. Шоста ява — короткий щасливий фінал.
В основі твору біблійний сюжет про народження Ісуса Христа. Ірод є втіленням антидуховності. Він тішиться від людських страждань і вбиває всіх підряд: «Не живіте ні одного, всіх повибивайте». Не краща його жінка Кривда та слуги Чорт і Смерть. Це уособлення сил Зла, що панує над світом.
Варто окремо сказати про Смерть. Вона є не лише загрозою для людей, а й стала передвісником кінця правління Ірода, адже принесла звістку про визволення Правди.
Проте в конфлікт вступає Добро: Запорожець і Правда. Хоч остання й не є активно діючим персонажем, проте саме її визволення стає переломним моментом у творі. Особливу увагу Куліш приділяє Запорожцеві, що символізує незламний український дух. Він уособлює справжнього патріота й захисника Батьківщини, якому не страшні ні Чорт, ні Смерть.
«Іродова морока» демонструє любов Куліша до козаччини, незважаючи на сатиричну форму.
Публікації Вперше авторський вертеп «Іродова морока» згадується у листуванні Пантелеймона Куліша з редактором львівського журналу «Правда» Анатолем Вахняниним у 1969 році. Редактор не наважився видати цей відверто антимосковський текст у самому журналі, адже в такому разі «Правду» могли заборонити в Росії, що стало б великою втратою для спільного культурного діалогу українців, розділених поміж Австро-Угорською та Російською імперіями. «Іродову мороку» Вахнянин планував надрукувати окремо, проте рукопис Куліша, надісланий для журналу, загубився, отже першу редакцію драми так і не видали офіційно. Аж за 10 років, у 1879 році, Кулішеві вдалося видати свій збірник «Хуторна філософія», куди також увійшла власноруч процензурована версія «Іродової мороки». Однак, увесь наклад збірки відразу сконфіскували, отже, драма знову лишилася невідомою читачеві.
Першу версію вертепу надрукували у 1909 році.
Вистави Після здобуття Україною незалежності інтерес до п'єси посилився.
З грудня 2014 року її ставили у Коломийському академічному обласному українському драматичному театрі імені І. Озаркевича. Проте, як повідомляється в сюжеті, вистава була в репертуарі театру і до цього.
У грудні 2022 року трупою Донецького академічного обласного драматичного театру була поставлена «Іродова морока» на сцені Закарпатського академічного обласного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв.
У грудні 2024 року І«родову мороку» зіграли у Києві. Над втіленням працювали студенти і викладачі Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Подія відбулася в актовій залі навчального закладу.
У січні 2025 року спільнота «Вільний вертеп» зіграла виставу у Свято-Михайлівському кафедральному гарнізонному соборі, що в місті Черкаси.
У грудні 2025 року театр «Любарт» зіграв цю виставу у Калуші. Режисеркою виступила засновниця і незмінна керівниця творчого колективу Любов Липовська. У постановці задіяно 16 акторів віком від 15 до 38 років. Виставу готували близько двох місяців, повідомляє Калуська міська рада. Вперше скорочений варіант показали 21 грудня під час організованого Молодіжною радою заходу «Від Андрея до Різдва». Також анонсували майбутню містерію на вулицях і площах міста. 28 грудня любартівці зіграли повноцінну прем’єру. Причому, двічі: у ПК «Мінерал» і в одній з калуських кав’ярень.
Примітки
Джерела Куліш П. Повість про Український народ. Моє життя. Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / упоряд., передм., пер., прим. О. Шокало. — Київ: Редакція журналу «Український Світ». — 2005. — 384 с. Куліш П. Твори: в 2 т. — Т. 2: Чорна рада: Хроніка 1663 року; Оповідання; драматичні твори; Статті та рецензії / Підготував тексти, упорядкував і склав примітки М. Л. Гончарук. — Київ: Дніпро, 1989. — 586 с.
Посилання