У сучасному вжитку термін «загартовування» означає заходи, що мають на меті зміцнити імунну систему організму і таким чином зробити його менш вразливим до хвороб, насамперед до застуд та грипоподібних інфекцій. Цей термін був відомий ще у XVIII столітті та спочатку означав виховання загальної фізичної витривалості та стійкості, що вважалося протиотрутою від «розпещеності» людей у сучасному цивілізованому суспільстві.
Історія поняття Епоха Просвітництва
До епохи Просвітництва до дітей завжди ставилися як до маленьких дорослих, а справжніх теорій виховання не існувало. Тому філософи цієї епохи приділяли значну увагу як питанням збереження здоров’я, так і вихованню дітей.
За даними джерел, англійський філософ Джон Лок був першим значним теоретиком загартовування. У своїй праці «Деякі думки щодо виховання» (1693) він, хоча й зосереджувався переважно на інтелектуальному вихованні молодого покоління, проте присвятив один розділ і фізичному вихованню. Серед його рекомендацій були, перш за все, багато руху на свіжому повітрі, заняття спортом, проста їжа, відмова від алкоголю та надто теплого одягу.
Руссо та "Рух за нову освіту" Ідеї Лока вплинули на Жан-Жака Руссо. У його романі про виховання «Еміль» вимога загартовування відіграє важливу роль. Він рекомендує ходити босоніж, спати на твердому ліжку та з раннього віку привчати дітей терпіти фізичний біль, голод, спрагу та втому. Ці заходи, стверджував він, готують їх до життя набагато краще, ніж «балування». Ідеї Руссо мали дуже сильний вплив на педагогіку, який тривав аж до 20 століття.
"Рух за нову освіту" так званих філантропів спирався на вчення Лока та Руссо і вимагав, окрім запровадження статевого виховання, трудового навчання та садівництва для хлопчиків, а також «фізичного виховання» та загартовування. Істотний вплив мали праці Йоганна Бернгарда Базедова та Йоахіма Генріха Кампе. У період між 1780 і 1820 роками вийшло 160 німецькомовних книг на тему «фізичного виховання». У цій галузі особливо відзначився Гутсмутс, який у 1793 році опублікував свою фундаментальну працю «Гімнастика для молоді».
Термін «загартовування тіла» зустрічається вже в «Економічній енциклопедії» (Oeconomische Encyclopädie) Йоганна Георга Крюніца XVIII століття, де він визначається як «привчання тіла до того, щоб протистояти впливам погоди та іншим неприємностям або не відчувати їх; на противагу розвитку м’якого чи ніжного тіла або фізичному ослабленню».
У своїй енциклопедії Крюніц виявляє себе прихильником Руссо та "Руху за нову освіту". Він переконано проголошує: «Те, що стародавні німці були надзвичайно сильними, сильнішими за інші народи, з якими вони воювали, настільки загальновідомо, що це не потребує жодних доказів». Причину цієї нібито надзвичайної сили він вбачає в їхньому природному способі життя, великій кількості руху на свіжому повітрі, холодних купаннях та відмові від будь-яких зручностей. Він рішуче виступає проти м’яких пухових ковдр, «цих кузень м’якості та розпусти». І він відображає дух часу, коли пише: «У наші часи люди вважають особливою перевагою доведення ніжності до найвищого ступеня, а бути здоровим, сильним і витривалим стає майже ганебним. Бути міцним стало ганьбою; а того, хто витримує будь-яку погоду, будь-яку їжу, будь-які випробування, вважають за звичайного і низького». Незабаром чоловіки, по суті, перестануть відрізнятися від (слабких) жінок. Так, у полемічному тоні зазначається: «(...) вони швидко навчаються найвитонченіших манер, бояться павуків і комах, страждають від судом, надмірної чутливості та лихоманки, і звикають до надмірно ніжного догляду за здоров’ям, що чоловіку зовсім не личить (...)».
Загартовування рекомендувалося не лише чоловікам, а й жінкам. «Енциклопедія для дам» (Damenkonversationslexikon), опублікована в Лейпцигу в 1834 році, по суті пояснює всі недуги дорослих жінок «нехтуванням загартовуванням». Як взірці для наслідування вона наводить «грецьких дівчин», які брали участь у перегонах, та жінок стародавньої Спарти, які навіть у холод спали оголеними на соломі.
Філософ Іммануїл Кант також використовував поняття загартовування: «Адже чим більше таким чином зміцнюється і загартовується його тіло, тим надійніше він захищений від згубних наслідків надмірної опіки» (Кант, «Про педагогіку», 1803)
Натуропатія Поняття загартовування увійшло не лише в педагогіку, а й у натуропатію, яка, особливо у XIX столітті, стала серйозним конкурентом традиційній медицині. Окрім гідротерапії, у моду увійшли повітряні ванни, тобто обмежене за часом перебування на відкритому повітрі без будь-якого одягу. Серед прихильників цієї практики був, наприклад, Бенджамін Франклін. Швейцарський реформатор способу життя Арнольд Ріклі також робив ставку на повітряні та світлові ванни у заснованому ним у 1855 році лікувальному закладі.
У німецькомовних країнах велику популярність мав «водяний лікар» Вінценц Прісніц, який за допомогою холодної води лікував найрізноманітніші захворювання. Однак він рекомендував використовувати холодну воду не лише як лікувальний метод, а й для загартовування. Найкращим засобом для цього він вважав обливання крижаною водою, якому його пацієнти мали піддаватися щодня за будь-якої погоди, причому на відкритому повітрі.
Ще популярнішим за Прісніца став Себастіан Кнайп, і «загартовування» безперечно було одним із його улюблених слів. Цей термін постійно зустрічається в його працях. Він також різко критикував так зване «розм’якшення» більшості своїх сучасників. Наприклад, у своїй популярній головній праці «Моє водолікування» він пише: «Звідки береться чутливість нинішнього покоління, звідки така разюча схильність до всіляких хвороб, деякі з яких раніше були невідомі навіть за назвою? (...) Я без вагань скажу, що ці великі лиха походять головним чином від браку загартування. М’якість людей, що живуть сьогодні, досягла високого рівня. Слабкі та немічні, анемічні та нервові, хворі на серце та шлунок, є майже правилом, а сильні та цілком здорові – винятком. (...) Невеличкий внесок у лікування таких недуг можуть зробити ті нешкідливі та безпечні засоби, які я додаю до водних процедур для загартування шкіри, всього тіла та окремих його частин».
Кнайп зі своїми ідеями був близький до руху за реформу життя, так само як і Ріклі. У цих колах було широко поширене переконання, що серед населення поширюється певний декаданс; йшлося також про дегенерацію. Загартовування вважалося необхідною протиотрутою, щоб зупинити занепад народного організму. Як наслідок, виникла концепція народного здоров'я, яке за визначенням є важливішим за індивідуальне здоров'я окремої людини.
На початку XX століття данський спортсмен і вчитель гімнастики Йорген Петер Мюллер (1866–1938) здобув приголомшливий успіх завдяки своєму підручнику з гімнастики «Моя система. 15 хвилин щоденних вправ для здоров’я», що вийшов у 1904 році. Книга була перекладена 24 мовами, а лише німецьким виданням до 1925 року було надруковано 400 000 примірників. Його система складалася з вправ шведської гімнастики з самомасажем та водними процедурами (обливання). Автор включив у книгу окремий розділ про загартовування дітей. Одні з перших видань російського перекладу цієї книги вийшли в Харкові та Києві. Юрій Смолич у "Розповіді про неспокій" згадував про свою юність: "Я тоді гартував тіло і дух: вранішня гімнастика за модною тоді "системою Мюллера", всі можливі на той час види спорту…".
Загартовування в медицині Дослідження засвідчили, що загартовування холодною водою призводить до зниження рівня стресу, а також до поліпшення якості сну та якості життя. Регулярне приймання холодного душу призводить до зниження пропусків роботи через хворобу на 29 відсотків.
Див. також Зимове плавання Водолікування Гормезис Вім Гоф
Література
Себастьян Кнайп: Моє водолікування: Перевірено та написано протягом понад 35 років для зцілення хвороб та підтримки здоров'я: 49-те видання. Кьозель, Кемптен 1894. Горст Прігніц: Лікування водою та задоволення від купання. Подорож у минуле з купанням. Koehler & Amelang, Лейпциг 1986, ISBN 3-7338-0022-2 . Бернд Ведемейєр-Кольве: «Нова людина». Фізична культура в Німецькій імперії та Веймарській республіці. Königshausen & Neumann, Würzburg 2004, ISBN 3-8260-2772-8 (також: Геттінгенський університет, дипломна робота, 2002).
Посилання Водолікування Рябуха О.І. лекція (РЕПОЗИТАРІЙ ЛЬВІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ) Зміни кровотоку до шкіри та слизової оболонки носа внаслідок тренування за допомогою різних звичних гідротерапевтичних заходів (дисертація Йоахіма Блаурока)
Виноски