Джанет Евелін Тобітт (; , Редінг — , Нью-Йорк) — американська письменниця, редакторка, музична керівниця, збирачка народних пісень і танців, драматургиня, вчителька, лідерка дівчат-гідів і дівчат-скаутів, а також сопілкарка.
Сім'я та освіта Народилася в Редінгу, Англія. Вона була першою дитиною Персі Веслі Тобітта, комерційного агента компанії Anglo American Oil Co.1901 England Census: Berkshire: Class: RG13; Piece: 1152; Folio: 105; Page: 5 Джанет Тобітт, до шлюбу Дей. У неї були родичі в Огайо та Кентуккі. Вона навчалася у середній школі в Редінгу. Здобула освіту в Університеті Сент-Ендрюса, а 1923 року закінчила Кінгс-коледж у Лондоні зі ступенем бакалавраKing's College London: College Archives, KING'S COLLEGE LONDON: Registry Slip Books KCLCA KAR/FPS1, Janet Evelyn TOBITT. З 1923 по 1924 рік вона навчалася в Сорбонні, а потім приватно в Швейцарії.
Англія: 1924—1929 Після завершення навчання Тобітт працювала вчителькою в різних школах Англії та на континенті, а також викладачкою музики. Один рік працювала в газеті «Таймс». Керувала гуртком дівчат-гідів Герста, а також була членкою «Brown Owl» у Східному Сассексі. Працювала помічницею директора табору та шість місяців працювала помічницею комісара острова на Мальті. Завдяки цьому досвіду вона зрозуміла, що народні пісні та танці чудово відповідають потребам молодіжних колективів, і почала збирати їх під час подорожей Європою. Була членкою Лондонського Королівського хорового товариства та менестрелів Робертсбріджа.
Між Англією та США: 1930—1939 Тобітт вперше поїхала до Америки у жовтні 1929 року, щоб працювати вожатою та консультанткою в таборі дівчат-скаутів США.
З 1930 по 1931 рік викладала спорт, акомпанувала шкільному співу та керувала гуртком народних танців і гуртком пішої ходьби в школі Мері К. Вілер. Стала співавторкою першої з 34 книг «One Act Trips Abroad» разом з Еліс Вайт, шотландкою, з якою познайомилася в школі. Разом вони написали чотири книги.
1933 року викладала курс «A Survey of Folk Songs» у Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку.
Пастуші сопілки Тобітт познайомила дівчат-скаутів з пастушими сопілками. Вона також була першою людиною, яка зіграла на них на американському радіо в рамках програми, присвяченої міжнародній музиці, яка транслювалася на національному рівні з нещодавно відкритого Рокфеллерського центру у листопаді 1933 року. 1939 року керувала групою лідерів дівчат-скаутів, які грали на пастуших сопілках, під час святкування дня народження руху дівчат-скаутів у радіопрограмі Альми Кітчелл «Let's Talk It Over». Того ж року вона стала співавторкою книги «Making and Playing Shepherd's Pipes» разом з Барбарою Ембері для Служби спорядження дівчат-скаутів. Про сопілки вона сказала: «Вам слід завжди носити свою сопілку з собою. Якщо ви це зробите, вона стане вашим вірним товаришем. Вона така заспокійлива й приємна. Така м'яка. Такий легкий звук для слухача. Вона звучить надто тихо, щоб заважати іншим, але в сільській місцевості її мелодія, схожа на звуки флейти, лунає на добру півмилі».
Дівчата-скаути та дівчата-гіди 1934 року стала музичним керівником з вокалу та народних танців у Національному навчальному таборі дівчат-скаутів імені Едіт Мейсі у Плезантвіллі, штат Нью-Йорк, та таборі Пайн-Трі в Массачусетсі. Була членкою ради Фольклорного фестивалю в Нью-Йорку, а в листі до Товариства спірічуелсів від січня 1936 року її згадують як представницю «Програмного відділу організації дівчат-скаутів, Нью-Йорк». Восени 1936 року повернулася до Великої Британії на 18 місяців, частково для того, щоб бути в країні під час коронації короля Георга VI. Про її поїздку повідомлялося: «Тобі пише, що дівчата-гіди тримають її зайнятою, як торговця журавлиною — вона щоночі спить в іншому ліжку та працює над новою збіркою пісень для гідів, оскільки неможливо використовувати „Singing Together“ в Англії». «Тобі» було прізвиськом Тобітт у колах дівчат-скаутів. У цей період Тобітт була тренеркою Британської асоціації дівчат-гідів зі співу біля багаття, подорожуючи Англією та Шотландією, проводячи семінари для дівчат-гідів та їхніх лідерів. На цій посаді вона керувала співом біля багаття після коронаційної служби в Беверлі-Мінстері. Вона взяла річну творчу відпустку, щоб провести опитування щодо музики та музичних розважальних заходів у 200 містах і селах Великої Британії. У травні 1938 року повернулася до Нью-Йорка. У списку пасажирів її професія зазначалась як «письменниця», а країна її запланованого майбутнього постійного проживання — СШАThe National Archives; Kew, Surrey, England; BT27 Board of Trade: Commercial and Statistical Department and Successors: Outwards Passenger Lists; Reference Number: Series BT27-220895.
США: з 1940 року 29 травня 1940 року стала натуралізованим американцемThe National Archives at Philadelphia; Philadelphia, Pennsylvania; NAI Title: Declarations of Intention for Citizenship, 1/19/1842 — 10/29/1959; NAI Number: 4713410; Record Group Title: Records of District Courts of the United States, 1685—2009; Record Group Number: 21..
Вона обіймала ще кілька посад в організації дівчат-скаутів, зокрема посаду національного консультанта з музики та народних танців, де їй приписували створення «міцної музичної культури в організації», а також посаду музичного керівника, де її вважали «головним відповідальним» за «загальнонаціональний рух, спрямований на підвищення інтересу дівчат-скаутів до музики». За її рекомендацією дівчат і лідерок заохочували співати та пропонувати конструктивну критику співу інших у національних таборах і загонах. Провадились конкурси співу, на яких дівчата були суддями та вибирали елементи виконання (як-от якість тону, точність, світло та тінь виразу), на яких ґрунтували своє судження.
1941 року разом з Еліс Вайт викладала інтенсивні курси народних танців і драматичного мистецтва в Університеті Пердью, штат Індіана. Також викладала в Колумбійському університеті, штат Нью-Йорк.
Того ж року, коментуючи значення музичної освіти, Тобітт зазначила: «Етика скаутського руху допомагає у притулках Англії та Франції навчати людей пісень, поки вони чекають на сигнал про закінчення тривоги». Під час проведення заняття зі співу в Інституті Лансінга вона «розповіла про організацію дозвіллєвих заходів та їхнє значення в умовах війни в Лондоні».
Була музичним керівником Ради дівчат-скаутів Великого Нью-Йорка, а 1945 року записала п'ять пісень («Girl Scouts Together», «Merry Lark», «O Beautiful Banner», «Our Chalet Song», «Swiftly Flowing Labe») «з Манхеттенським хоровим гуртом… для використання як музичної теми для місцевих трансляцій» Національною організацією Дівчат-скаутів. Також очолювала Раду дівчат-скаутів у Таррітауні, штат Нью-Йорк.
З 1947 по 1948 рік об'їздила понад 100 американських громад, включно зі середніми школами, університетами та церквами, проводячи співочі та танцювальні заняття для 16 000 чоловіків, жінок і дітей. Про поїздку вона написала: «це виявився не виснажливим, а омолоджувальним досвідом».
Протягом своєї скаутської кар'єри відвідала 40 штатів США, провадячи семінари з групами до 1000 осіб одночасно. Вона кілька разів відвідувала багато штатів і її називали «мандрівною керівницею скаутської організації».
Її останні посади в організації були помічник директора програмного відділу з 1954 по 1955 рік та консультантка зі спеціальних таборів у відділі кемпінгу з 1956 по 1958 рікTransfer — New Staff Appointment: Miss Janet Tobitt. GSUSA. 5/22/58.
1955 року повернулася до кар'єри письменниці-фрілансерки, але й надалі регулярно публікувалася в журналі «Girl Scout Leader». Про свій досвід роботи в організації «Дівчата-скаути» вона зазначала: «Мене вразила надзвичайна життєва сила нашої програми „Дівчата-скаути“, її геніальність і універсальна привабливість, здатність пристосовуватися до будь-яких обставин і потреб, а також те, що за її глибокою цілеспрямованістю ховається елемент веселощів, який так приваблює тих, хто залишається молодим душею».
Викладання Тобітт вважала, що «будь-яка доросла людина, озброєна базовими матеріалами для дозвілля та ґрунтовними педагогічними принципами, може стати керівником і отримувати від цього задоволення». Вона була прихильницею навчання за допомогою канонів, стверджуючи, що вони «забезпечують легке, навіть радісне введення у багатоголосний спів». Її тренінги для молодіжних лідерів включали навчання навичок презентації, лідерства, використання вихідних матеріалів та поєднання музики з іншими видами діяльностіBiographical Sketch: Miss Janet Tobitt. GSUSA Archives. 1961.
Дівчата-скаути за кордоном Тобітт стала першою співробітницею організації Дівчата-скаути США, яка представляла її за кордоном. З 1951 по 1952 рік працювала в Гайдельберзі (Німеччина) на посаді консультанта з питань громади в організації Дівчата-скаути Північної Атлантики. На цій посаді вона підготувала 650 жінок й організувала заходи для 3000 дівчат із понад сотні загонів дівчат-скаутів на 17 американських базах у Німеччині та Австрії. Вона також координувала зусилля з доставки основних речей, як-от одяг, простирадла, ковдри та пряжа, зі США дітям у лікарнях, школах і дитячих садках у Німеччині. Завдяки цим зусиллям армія надала їй цивільний еквівалент звання полковника.
З 1953 по 1954 рік була директора Асоціації американських дівчат-скаутів на Далекому Сході в Японії. Про цю організацію вона писала: «Ці дружини та дочки співробітників наших силових структур, чиновників Державного департаменту, торговців і священнослужителів мають унікальну можливість як посли доброї волі сприяти взаєморозумінню та привезти до своєї батьківщини більш широкі знання про світ». Ця роль також передбачала спроби залучити японських жінок до скаутського руху. З цього приводу вона сказала: «Нашою метою було сприяти взаєморозумінню, а не змінювати японських жінок».
1955 року вирушила до Шрі-Ланки як громадський радник організації Американські скаутські загони за кордоном для участі в навчальній конференції за круглим столом.
Дівчата з Хіросіми Тобітт підтримував програму «Морального усиновлення», засновану 1949 року журналістом і захисником миру Норманом Казінсом, яка дозволила американцям допомогти виховувати дітей, які осиротіли внаслідок бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, надаючи їм фінансову підтримку, подарунки та листуючись з ними.
1953 року зв'язалася з Казінсом, написавши: «Ви, мабуть, знаєте, що комуністи активно поширюють „антиамериканізм“, і ми з подругою замислювалися, який новий жест доброї волі міг би цьому протидіяти». Вони листувалися щодо можливості того, що дівчата-скаути могли б взяти участь у догляді за «дівчатами з Хіросіми» — 25 дівчатами шкільного віку, які отримали серйозні каліцтва внаслідок вибуху ядерної бомби, скинутої на Хіросіму, після того, як вони прибули до Америки для проведення реконструктивної хірургії. Через те що ситуація стала «делікатною», дівчата-скаути не змогли взяти участь у цій справі. Однак Тобітт мав відіграти особисту роль у місії з перевезення молодих жінок до США. Після того як Казінс отримав численні відмови у фінансовій підтримці цієї справи, Тобітт запропонувала йому звернутися до редактора «Nippon Times», Кійоші Тогасакі. Казінс скористався пропозицією Тобітт, і генерал Джон Галл із Командування США на Далекому Сході погодився надати повітряний транспорт для цих жінок.
Після прибуття жінок до США, Тобітт разом з Френком Ортлоффом з Релігійного товариства друзів відповідала за розв'язання «дуже серйозної проблеми позалікарняного догляду», що передбачало проживання жінок у приватних будинках у Нью-Йорку під час підготовки до численних операцій або відновлення після них. Вона також брала участь у підвищенні обізнаності про цих жінок, проводячи лекції для зацікавлених груп.
Народні пісні та танці