«Сатантанго» (, дослівно «Танго Сатани») — роман 1985 року угорського письменника Ласло Краснагоркаї, лауреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Це дебютний роман автораNHQ (The New Hungarian Quarterly) 1990: "Laszlo Krasznahorkai's first novel, Sátántangó ("Satan's Tango", 1985: NHQ 100 contains an extract) was about hope, his second one is about hopelessness.". Твір було екранізовано у широко визнаний семигодинний фільм «Сатантанго» (1994) режисера Бели Тарра.

Структура Роман належить до постмодернізму й розповідається з кількох перспектив. Структура книги наслідує танго: шість «кроків» уперед і шість назад. Кожен розділ являє собою довгий абзац без поділу на рядки. Дванадцять частин мають такі назви (угорською мовою та в перекладі):

I. A hír, hogy jönnek [Звістка про їхнє прибуття] II. Feltámadunk [Ми воскреснемо] III. Valamit tudni [Знати щось] IV. A pók dolga I. [Справа павука I] V. Felfeslők [Розплутування] VI. A pók dolga II (Ördögcsecs, sátántangó) [Справа павука II (Чортова грудь, «Сатанґо»)] VI. Irimiás beszédet mond [Іріміаш виголошує промову] V. A távlat, ha szemből [Перспектива спереду] IV. Mennybe menni? Lázálmodni? [Йти до раю? Марити?] III. A távlat, ha hátulról [Перспектива ззаду] II. Csak a gond, a munka [Лише турботи й праця] I. A kör bezárul [Коло замикається]

Сюжет Основні події відбуваються у занедбаному угорському селі («маєтку»), розташованому поблизу неназваного міста, однак його мешканці майже ізольовані від зовнішнього світу. Головний герой, Іріміаш — шахрай, який видає себе за рятівника — прибуває до маєтку, здобуває майже необмежену владу над його жителями, змушує їх віддати всі свої заощадження, переконує переселитися до іншого покинутого маєтку неподалік, а згодом відвозить їх до міста, де розпорошує по всій країні.

Сприйняття Джейкоб Сільверман у рецензії для The New York Times (2012) зазначив, що роман «поділяє багато тематичних рис пізніших творів Краснагоркаї — призупинення часу, апокаліптичне відчуття кризи й занепаду, — однак є значно доступнішим для читача. Його оповідь стрибає між перспективами й часовими площинами, проте рідко буває неясною. Для автора, чиї персонажі часто демонструють клаустрофобну внутрішню замкненість, Краснагоркаї тут також постає несподівано масштабним і навіть дотепним».

Тео Тейт у The Guardian високо оцінив роман, підкресливши, що він «наділений виразним і захопливим баченням». Критик також відзначив помітний вплив Франца Кафки та Семюела Беккета на цей твір.

Примітки

Посилання

Рецензія The Guardian Рецензія The New York Times Рецензія The LA Review of Books