Генрі Джордж Віддовсон (; народився 28 травня 1935 року в Лестері, Англія) — прикладний лінгвіст, міжнародно визнаний завдяки своїм ідеям про дискурс та природу комунікації стосовно широкого кола галузей вивчення англійської мови, зокрема літературної стилістики, критичного дискурс-аналізу та викладання англійської мови. Він є емеритус-професором педагогіки Лондонського університету та почесним професором англійської лінгвістики Віденського університету.

На початку 1990-х років він співпрацював із Барбарою Зайдльгофер у започаткуванні дослідження опису англійської як лінгва франка та її значення як глобального засобу комунікації як для дисциплінарного вивчення мови, так і для педагогіки її викладання. У 2015 році він отримав нагороду Британської ради у визнання його досягнень у лінгвістиці та ширшого залучення до спільноти викладання англійської мови.

Кар'єра Віддовсон здобув освіту в школі Олдермана Ньютона в Лестері."Cambridge Examinations", The Times, 23 June 1955, p. 5."Cambridge University Tripos Results", The Times, 18 June 1956, p. 7 Пізніше він вивчав англійську, французьку та німецьку літературу для здобуття першого ступеня в Королівському коледжі Кембриджа (1953–1956). У листопаді 1958 року, після двох років військової служби у Королівському флоті, він обійняв посаду викладача англійської літератури в Університеті Індонезії в Джакарті. На початку 1962 року він вступив до Британської ради, спочатку як освітній офіцер на Шрі-Ланці, потім як офіцер з англійської мови в Бангладеш. У 1964 році Британська рада направила його на дипломний курс з прикладної лінгвістики в Единбурзі. У 1965 році він повернувся на свою посаду в Бангладеш, де прагнув втілити на практиці свої ідеї щодо англійської мови для спеціальних цілей (ESP), які були вперше досліджені в його единбурзькій дипломній роботі: «Викладання англійської мови через природничі науки». Цей досвід переконав його в необхідності подальших досліджень у галузі дискурс-аналізу. Він залишив Британську раду в 1969 році, щоб обійняти тимчасову викладацьку посаду для здобуття ступеня доктора філософії в Единбурзі під керівництвом Піта Кордера. У 1971 році він успішно подав заявку на постійну викладацьку посаду там і здобув ступінь доктора філософії з цієї дисципліни в тому ж закладі в 1973 році.

У 1977 році він залишив Единбург, щоб обійняти кафедру англійської мови як іноземної в Інституті освіти Лондонського університету. У 1980 році разом із Патріком Алленом та Бернардом Сполскі він заснував новий журнал Applied Linguistics. Приблизно в той самий час він став головою Дорадчого комітету з викладання англійської мови Британської ради. Між 1980 і 2008 роками він був радником з публікацій у галузі прикладної лінгвістики у видавництві Oxford University Press.

Між 1983 і 1986 роками, разом із Енн Брамфіт, Скоттом Віндіттом та Крістофером Гайдом, він написав кілька книг з вправами, спрямованими на усвідомлення учнями значення граматики як комунікативного ресурсу. Обґрунтування їхньої розробки з'явилося пізніше як розділ 10 його книги «Аспекти викладання мови» (1990). У 1992 році він провів академічну відпустку (сабатикал) у Віденському університеті, а після повернення на початку 1993 року прийняв посаду професора прикладної лінгвістики на неповний робочий день в Університеті Ессексу. Ця зміна місця роботи збіглася з розширенням обсягу його наукової діяльності, що стосувалася також аналізу дискурсу та корпусної лінгвістики.

У 1995 році Віддовсон почав працювати над новою серією: Oxford Introductions to Language Study. У цій серії він та його колеги представили свої галузі експертизи, щоб надати можливість вчителям-початківцям і вчителям, які вже працюють, а також студентам загалом, критично оцінювати ідеї та здобутки лінгвістики та суміжних дисциплін, і дати їм чітке розуміння того, що ці ідеї та здобутки собою являють. Протягом десяти років через досить регулярні проміжки часу з'явилося декілька публікацій: Генрі Віддовсон про лінгвістику (1996) та Джордж Юл про прагматику (1996), за якими послідували Бернард Сполскі про соціолінгвістику (1998), Томас Сковел про психолінгвістику (1998), Род Елліс про засвоєння другої мови (1997), Клер Крамш про мову та культуру (1998), Пітер Роуч про фонетику (2001), Пітер Вердонк про стилістику (2002), Тім Макнамара про тестування мови (2000), Герберт Шендль про історичну лінгвістику (2001), Гай Кук про прикладну лінгвістику (2003), Майкл Свон про граматику (2005), Генрі Джордж Віддовсон про аналіз дискурсу (2007).

Він достроково вийшов на пенсію зі своїх посад в Ессексі та Лондоні в 1998 році. З 1998 року він є емеритус-професором педагогіки Лондонського університету та емеритус-професором прикладної лінгвістики Університету Ессексу. З 1998 по 2001 рік він був професором англійської лінгвістики у Віденському університеті, де нині обіймає почесну професуру (кафедра англістики). З 1990-х років Віддовсон живе та працює у Відні, Австрія. Віддовсон є співредактором видання Language Teaching: A Scheme for Teacher Education (1987). Він також опублікував такі основоположні праці, як On the subject of English: the Linguistics of Language Use and Learning (2019), Text, Context, Pretext: Critical Issues in Discourse Analysis (2004), Defining Issues in English Language Teaching (2003) та Practical Stylistics: An Approach to Poetry (1992).

Дослідження Ранній етап кар'єри Віддовсона, мабуть, найбільш відомий завдяки його внеску в прикладну лінгвістику та комунікативне навчання мови. Проте його пізніші теоретичні розробки щодо дискурсу охоплюють широке коло сфер використання мови та комунікації. Тому він публікував праці з таких тем, як аналіз дискурсу, критичний аналіз дискурсу, глобальне поширення англійської мови, англійська як лінгва франка, англійська для спеціальних цілей, літературна критика, стилістика та багато інших.

Віддовсон захоплювався англійською мовою з дитинства, і всю його кар'єру можна розглядати як особисте дослідження таємниць англійської мови та мовного вживання загалом. Пізніше інтерес Віддовсона до досліджень був мотивований його особистим досвідом викладання англійської літератури студентам у Джакарті в 1970-х роках і, таким чином, включав «теоретичне та емпіричне дослідження проблем реального світу, в яких мова є центральним питанням». Ця академічна експертиза у сфері викладацького досвіду була відображена в його дисертації «Викладання англійської мови через природничі науки», яка з'явилася в 1968 році як його перша публікація в серії Language and Language Learning (за редакцією Рональда Макіна та Пітера Стревенса). Тут він був піонером ідей, які нині відомі як англійська для спеціальних цілей (ESP) та предметно-мовне інтегроване навчання (CLIL).

Його докторська дисертація під назвою «Прикладний лінгвістичний підхід до аналізу дискурсу» була зумовлена тією самою проблемою ESP. Але значущість того, що було отримано в результаті дослідження, далеко не обмежувалася ESP. Цю дисертацію можна вважати першою в своєму роді в галузі аналізу дискурсу. Це дослідження природи мовного вживання та прагматики дискурсу загалом. Дослідження розглядає питання про зв'язок між текстуальним аналізом та інтерпретацією дискурсу і висуває припущення, що це питання виникає в будь-якій сфері використання мови загалом і у навчанні та вивченні мови зокрема.

Теоретичні орієнтири Віддовсона щодо природи мови та мовного вживання стосуються трьох основних питань, які повторюються протягом усього його дослідження та в його працях:

Перше питання стосується того, як прикладна лінгвістика була визначена та практикувалася. На його думку, уявлення про неї як про академічну дисципліну відволікло її від її сутнісної мети — займатися проблемами, які реально відчувають користувачі мови та ті, хто її вивчає, у реальному світі. Він послідовно стверджував, що лише якщо цьому досвіду надати першочергового значення, релевантність дисциплінарної експертизи може бути визначена на місцевому рівні. Її не можна припускати заздалегідь. Друге питання пов'язане з природою дискурсу загалом. Прикладний лінгвістичний підхід Віддовсона до аналізу дискурсу та теоретичне вивчення дискурсу у зв'язку з різними галузями прикладної лінгвістики забезпечує концептуальне розмежування між текстом і дискурсом, яке описує співвідношення між ними як відношення продукту та процесу. Таким чином, текст є лінгвістичним слідом дискурсу. Дискурс — це прагматичний процес узгодження значень. Суттєвим пов'язаним моментом є те, що тексти мають бути пов'язані з дискурсом та дискурсивною спільнотою. За Віддовсоном, цей зв'язок опосередковано контекстуальними конвенціями та претекстуальними цілями. Як формулює Віддовсон, «доки текст не активований цим контекстуальним зв'язком, він є інертним. Саме цю активацію, цю дію контексту на код, це індексальне перетворення символу я називаю дискурсом». Поняття претексту як ще одного чинника в загальному інтерпретативному процесі стосується «прихованого мотиву» у залученні до комунікації. Згідно з цим поглядом, будь-яке використання мови слід розглядати як таке, що використовується для активації та ратифікації певних контекстів (соціокультурних конвенцій та конструктів) і водночас для досягнення певних претекстів або інтерактивних цілей, які регулюють відносини між учасниками комунікації. Нарешті, проводячи розмежування між двома парами понять, Віддовсон переконливо доводить, що текст має бути пов'язаний з аналізом, а дискурс і його чинники (контекст і претекст) — з інтерпретацією. Тобто розпізнавання мети тексту чи висловлювання залежить від контекстуальних, а також претекстуальних чинників. Ці претекстуальні чинники регулюють не лише фокус уваги учасників, але й аналітика на текстуальних ознаках, що підлягають аналізу, та контекстуальних чинниках, які слід враховувати. Третя сфера стосується двох дослідницьких галузей — лінгвістики та вивчення літератури. Аргумент Віддовсона полягає в тому, що існує потреба в примиренні двох галузей, які часто інституційно протиставляються одна одній. Його аргумент тут полягає в тому, що зв'язок між двома галузями знову пов'язаний із питанням про те, які текстуальні обмеження встановлюють межі інтерпретації, і якою мірою певні інтерпретації можуть бути привілейовані або заборонені (адміністративним рішенням). Він дотримується позиції, що лінгвістика, яка не може пояснити літературне використання мови, або вивчення літератури, не підкріплене лінгвістикою, обидва неминуче мають обмежену валідність. Віддовсон є автором численних надзвичайно впливових статей та книг, таких як «Викладання мови як комунікації» (1978), «Дослідження в прикладній лінгвістиці» (1984–1990), «Аспекти викладання мови» (1990), «Визначальні питання у викладанні англійської мови» (2003), «Текст, контекст, претекст: критичні питання аналізу дискурсу» (2004), «Аналіз дискурсу» (2007) та нещодавно «Про предмет англійської мови» (2019).

Віддовсон, найбільш відомий завдяки своєму внеску в комунікативне навчання мови. Проте він також публікував праці з інших суміжних тем, таких як дискурсивний аналіз та критичний дискурсивний аналіз, глобальне поширення англійської мови, англійська для спеціальних цілей та стилістика. Енциклопедія викладання та вивчення мов видавництва Routledge називає його «мабуть, найвпливовішим філософом кінця двадцятого століття для міжнародного ESOL». Він є автором численних надзвичайно впливових статей. Його стаття 1994 року в TESOL QuarterlyWiddowson Henry G. (1994) "The Ownership of English". TESOL Quarterly 28/2 377-89., наприклад, стала ключовою працею в обґрунтуванні концепції англійської як лінгва франка та того, що стало відомим як «власність» на англійську мову.

Вибрані книги

Widdowson, H. (2019). On the subject of English: the linguistics of language use and learning (1st ed.). De Gruyter Mouton. Widdowson, H. (2007). Discourse Analysis (Oxford Introduction to Language Study Series). Oxford University Press. Widdowson, H. (2004). Text, Context, Pretext: Critical Issues in Discourse Analysis (1st ed.). Blackwell Publishing.