Вулф Барнато

Джо́ел Вулф Барна́то (; 27 вересня 1895 — 27 липня 1948) — британський інвестор і автогонщик, один з «хлопців Бентлі» у 1920-х роках. Він здобув три перемоги поспіль на перегонах 24 години Ле-Мана упродовж 1928–1930-х років.

Молоді роки Вулф був наймолодшим сином Фанні Біз та підприємця , який збагатився на видобутку алмазів та золота в Південній Африці та був вихідцем з англійської підприємницької родини .

Він народився в , 27 Сент-Джеймс-Плейс (Лондон). Він мав сестру, Лію Прімроуз (померла 1933 року) та брата, Ісаака «Джека» Генрі (помер 1918 року від бронхіальної пневмонії). Родина проживала змінюючи локації між Лондоном, Брайтоном, Колвін-Бей та Південною Африкою.

У 1897 році, коли Вулфу було два роки, його батько помер поблизу Мадейри під час морської подорожі з Південної Африки до Лондона. Офіційним вердиктом було самогубство («смерть від утоплення при короткочасному божевіллі»). Вулф успадкував статки батька, але статки на період його неповноліття були передані в довірчу власність. Він успадкував свою першу частку розміром 250 000 фунтів стерлінгів у 1914 році у віці 19 років. Крім того, Вулф отримав ще одну спадщину після вбивства його дядька Вулфа Барнато Джоела в Йоганнесбурзі в 1898 році.

Барнато здобув освіту в Школі Чартергаус та Триніті-коледжі (Кембридж).

Спортивні зацікавлення Барнато цікавився багатьма видами спорту і підхід до кожного виду, полягав в тому, щоб зануритися в процес навчання, нескінченно практикуючись та беручи уроки лише у найкращих інструкторів, яких тільки міг знайти. Він завжди горів бажанням досягти успіху у всьому, за що він брався.

Він збирав призи (зокрема, Трофей герцога Йоркського 1925 року) у гонках на моторних човнах, використовуючи свій човен «Ardenrun V» з двигуном від Bentley. Будучи влучним стрільцем, він розводив коней у своєму будинку Арденран () та полював з мисливськими собаками породи . Він був сильним плавцем, добрим боксером-аматором, а також грав у теніс «на рівні заміського будинку». Він брав уроки гольфу в гольф-клубі Кумб-Гілл у Кінгстоні (графство Суррей) у професіонала клубу , друга короля Едуарда VIII.

Кар'єра У роки Першої світової війни Вулф Барнато служив офіцером Королівської польової артилерії Британської армії. Проходячи службу у Франції, Єгипті та Палестині, він наприкінці війни дослужився до звання капітана.

Вимагаючи частку прибутку від бізнесу за період з 1897 по 1916 рік, у 1917 році він розірвав свої ділові угоди з Джоелами (родиною дядька). Після тривалої юридичної суперечки в Південній Африці Вулф погодився на стягнення 900 000 фунтів стерлінгів плюс 50 000 фунтів стерлінгів судових витрат. Потім він подав до суду на свою родину, вимагаючи 50 000 фунтів стерлінгів, а також 23 883 фунти стерлінгів витрат.

Після врегулювання справи Барнато грав у , виступаючи на позиції вікет-кіпера в крикетному клубі графства Суррей з 1928 по 1930 рік.

Bentley Motors Ltd

Барнато придбав свій перший автомобіль марки «Bentley» (3-літровий), у 1925 році, за 12 місяців до того, як придбав сам бізнес. На цьому автомобілі він виграв численні гонки в Бруклендсі. Він був членом соціальної групи заможних британських автомобілістів, відомих як «хлопці Бентлі», які віддавали перевагу автомобілям В. О. Бентлі. Багато з них були незалежно заможними, часто з військовим досвідом. Барнато отримав прізвисько «Крихітка» («Babe») на знак іронії долі через його статуру боксера-важковаговика.

Натхненний перемогою та в Ле-Мані 1924 року, Барнато погодився фінансувати бізнес Bentley. Він заснував компанію Baromans Ltd у 1922 році, яка існувала фактично як його фінансовий та інвестиційний інструмент. Через Baromans Барнато спочатку інвестував понад 100 000 фунтів стерлінгів, врятувавши компанію та її робочу силу. Наступна угода про ліквідацію оригінальної компанії Bentley була залагоджена, при цьому всім існуючим кредиторам було виплачено 75 000 фунтів стерлінгів, але існуючі акції були знецінені з 1,00 фунта стерлінгів кожна до лише 1 шилінга, або до 5 % від їх початкової вартості. Барнато володів 149 500 нових акцій, що означало його контроль над компанією, і він її очолив. Барнато вніс додаткові кошти в бізнес: 35 000 фунтів стерлінгів у вигляді облігацій у липні 1927 року; 40 000 фунтів стерлінгів у 1928 році; 25 000 фунтів стерлінгів у 1929 році.

Завдяки відновленню фінансування В. О. Бентлі зміг розробити нове покоління автомобілів, серед яких — шестициліндровий Bentley 6½ Litre. Однак Bentley 4½ Litre з наддувом (відомий Bentley «Blower»), який Барнато проштовхнув всупереч бажанням Волтера Бентлі, мав низьку надійність та не завжди витримував на трасі.

Крах на Волл-стріт 1929 року сильно вплинув на бізнес компанії Bentley, оскільки Велика депресія знизила попит на дорогу продукцію компанії. У липні 1931 року настав термін сплати двох іпотечних платежів за фірмою, гарантованих Барнато, і, змирившись з неминучим, він повідомив кредиторам, що «не в змозі погасити ці борги». 10 липня, за заявою тримача іпотеки, суд призначив керуючого для Bentley Motors LimitedReceiver Appointed of Bentley Motors Limited Re Bentley Motors Limited; London Life Association Limited v. Bentley Motors Limited, And Woolf Barnato. The Times, Saturday, 11 July 1931; p. 4; Issue 45872. Після періоду, коли здавалося, що Napier & Son збирається придбати бізнес, у листопаді 1931 року фірма після закритого аукціону несподівано перейшла до рук компанії Rolls-Royce Limited за суму 125 000 фунтів стерлінгів.

Барнато отримав близько 42 000 фунтів стерлінгів в обмін на свої акції в бізнесі, придбавши значну частку в Rolls-Royce незадовго до ліквідації Bentley Motors. До 1934 року він знову був членом ради директорів Bentley Motors Ltd.

Участь в автомобільних перегонах Барнато почав займатися автоспортом у 1921 році, коли, імпортувавши восьмилітровий Locomobile зі Сполучених Штатів, він зареєструвався для участі в Великодніх перегонах на трасі . Посівши третє місце у 100-мильній гонці Long Handicap, він пересів на , щоб брати участь у наступних перегонах на Трійцю. На сезон 1922 року він придбав шасі Talbot 1921 року безпосередньо у його власника і пілота Малколма Кемпбелла, а для перегонів сезону 1923 року — Wolseley, модифікований Аластером Міллером. На початку сезону 1924 року Барнато придбав восьмилітрове шасі H6C, для якого він доручив фірмі Jarvis & Sons Limited побудувати відповідний гоночний кузов. Згодом Барнато на цьому автомобілі встановив рекорд гонок у класі восьмилітрових двигунів.

Наприкінці 1924 року він придбав прототип шасі , на яке фірмою Jarvis & Sons Limited за 400 фунтів стерлінгів було встановлено кузов у формі човна. Барнато використовував автомобіль, щоб виграти кілька великих гонок на трасі Бруклендс, а потім у партнерстві з Джоном Даффом встановив новий 24-годинний рекорд з 3-літровим двигуном, досягнувши середньої швидкості 95,03 милі за годину (152,94 км/год) на . Потім Барнато виграв Brooklands Six Hour Race та Double Twelve Race у 1930 році. В. О. Бентлі вважав його «найкращим водієм, якого ми коли-небудь мали, і, я вважаю, найкращим британським водієм свого часу. Тим, хто ніколи не помилявся і завжди виконував накази».

24 години Ле-Мана

Як пілот, Барнато тричі вигравав гонку 24 години Ле-Мана: 1928 — у парі з на Bentley 4½ Litre 1929 — у парі з на Bentley Speed Six («Old Number One») 1930 — у парі з на Bentley Speed Six («Old Number One»)

Оскільки це були єдині роки, коли він брав участь у перегонах, у нього ідеальне співвідношення числа перемог із числом стартів. Команда Бентлі під його головуванням також виграла перегони в 1927 році, з та на .

Перегони з «Blue Train» У березні 1930 року в готелі Carlton у Каннах, під час перегонів , Вулф Барнато підняв ставки для Rover та його . Взявши участь у перегонах та перемігши вперше, Барнато заявив, що він може не лише обігнати потяг Blue Train на відтинку з Канн до Кале, але й дістатися Лондона на своєму 6,5-літровому Bentley Speed Six ще до того, як поїзд досягне Кале, поставивши на 100 фунтів стерлінгів.

Він вирушив з бару готелю «Карлтон» трохи раніше 18:00 13 березня у супроводі свого друга Дейла Борна як неофіційного штурмана. Вони зупинялися для заправки в Екс-ан-Провансі, Ліоні, Осері та Парижі. Він прибув до доків у Булоні о 10:30 ранку 14 березня, якраз вчасно до відплиття о 11:30 до Фолкстона. Барнато прибув до клубу Дейла Борна («Консерватор») у Сент-Джеймському районі Лондона близько 15:30, подолавши 830 миль (1340 км) за 22,5 години із середньою швидкістю 43,43 милі на годину (69,89 км/год).

Барнато брав участь у гонці на офіційному седані з кузовом від . Обтічний фастбек «Sportsman Coupé» від , який він отримав 21 травня 1930 року, також став відомим як «Bentley Blue Train» і його часто плутають або помилково називають автомобілем, який брав участь у Blue Train Races, хоча насправді Барнато назвав його на згадку про свою участь у перегонах. Подальшу плутанину викликає відома картина Теренса Кунео, на якій зображено автомобіль Gurney Nutting. Обидва автомобілі існують досі.

Подальше життя У 1940—1945 роках Барнато був вінг-командером у Королівських ВПС, відповідальним за захист авіаційних заводів від бомбардувань Люфтваффе. Він продовжував реалізовувати різні маловідомі бізнес-проєкти зі свого офісу на Парк-Лейн.

Особисте життя Барнато одружувався тричі. Його дружинами були: 1915—1933: Дороті Мейтленд Фальк (), донька американського біржового маклера, у них було дві доньки Вірджинія та 1933—1947: Жаклін Кларідж Квілі (), донька заможного американського власника вугільної шахти у Кеммерері (Вайомінг); у подружжя було двоє синів Майкл Джей та Пітер Вулф (1934—1959; помер від раку) з 1947 і до кінця життя: Джоан Дженкінсон ().

Дочка Барнато, , навчилася літати на літаках в льотному клубі Бруклендс у 1938 році у віці 20 років. Під час Другої світової війни вона займалась перегоном «Спітфайрів», «Харрікейнів» та «Веллінгтонів» у складі Допоміжних сил повітряного транспорту.

Резиденції Барнато прожив більшу частину часу в Лондоні, у своєму будинку за адресою Елсворсі-роуд, 39 (), коли одружився з Дороті Мейтленд, а після розлучення — у своїй квартирі за адресою Гросвенор-сквер, 50 (Мейфер), на південно-східному куті площі. Інші хлопці Бентлі також мали квартири в тому ж кварталі, і через велику кількість припаркованих автомобілів марки «Бентлі» це місце було відоме таксистам як «Куточок Бентлі» ().

Він також володів заміським будинком Ardenrun Place, розташованим поблизу (графство Суррей). Спочатку збудований у 1906—1909 роках Ернестом Ньютоном для родини Кеніг, будинок був місцем проведення багатьох розкішних вечірок з тематикою автоперегонів для Барнато та його друзів, але був знищений пожежею 14 березня 1933 року. Він також володів сусідньою фермою Nuthill у , яку використовували його колишня дружина Дороті та доньки Діана і Вірджинія у вікенди.

Після втрати Арденруна, у 1938 році він збудував великий будинок з замковою вежею під назвою «Ріджмід» в , вартістю понад 100 000 фунтів стерлінгів. Спроєктований , сином сера Едвіна Лаченса, Ріджмід відрізнявся такими інноваціями, як центральне опалення, кінотеатр з підігрівом та під'їзна дорога, освітлена таємними променями світла. Він мав 25 спалень, басейн з підігрівом і був розташований на 25 акрах землі з видом на річку Темзу із заплавною лукою . Після смерті Барнато в 1948 році його дружина Джоан продала будинок за 25 000 фунтів стерлінгів, і він став будинком для людей похилого віку, яким він і залишається.

Під час свого останнього шлюбу Барнато придбав ділянку площею 8 акрів на Бермудських островах, названу «Острів Перо», «як інвестицію після моєї смерті» за його словами.

Смерть Вулф Барнато помер у Лондонській клініці на Девоншир-Плейс 27 липня 1948 року внаслідок тромбозу після операції з приводу раку.