Лілі Мей Ледфорд (; , Повелл, Кентуккі — , Лексінгтон) — американська виконавиця на банджо та народній скрипці. Після того як наприкінці 1930-х років вона здобула регіональну радіопопулярність як лідерка гурту «Coon Creek Girls» — одного з перших жіночих струнних гуртів, що з'явилися на радіо, — Ледфорд продовжила здобувати національну славу як сольна виконавиця під час відродження американської фолкмузики 1960-х років. 1985 року нагороджена стипендією Національного фонду культурної спадщиниRon Pen, «Lily May Ledford.» Encyclopedia of Appalachia (Knoxville, Tenn.: University of Tennessee Press, 2006), p. 1181..
Біографія
Раннє життя та кар'єра Народилася 1917 року на берегах Ред-Рівер у сільській місцевості округу Повелл, штат Кентуккі. Була сьомою з чотирнадцяти дітей, народжених у фермера-орендаря Доу Вайта Ледфорда та його дружини Стелли Мей Такетт. Батько навчив її грати на банджо в ранньому віці, а до 12 років вона вже опанувала народну скрипку. Вона продовжувала грати на банджо та скрипці в гурті «Red River Ramblers», до якого приєдналися її сестра Розі Ледфорд і брат Каєн Ледфорд. Вони грали у Ред-Рівер на різних заходах. Лілі любила традиційні танцювальні мелодії, і їй часто доводилося крадькома вибиратися, щоб грати на місцевих танцях, оскільки її мати вважала цей вид музики «старими піснями п'яниць».
1936 року Ледфорд виграла музичний конкурс у Маунт-Верноні, штат Кентуккі, а наступного року дебютувала на радіо в чиказькій програмі «National Barn Dance» на WLS. Невдовзі після цієї появи її запросив Джон Лейр до своєї нової радіопрограми «Renfro Valley Barn Dance», яка спочатку транслювалася з Цинциннаті, а пізніше переїхала до Маунт-Вернона.
Разом з Лейром створила гурт «Coon Creek Girls», причому саме Лейр придумав назву гурту, хоча такого місця, як Кун-Крік, не існувало — адже для продюсерів ранньої кантрі-музики було типовим давати гуртам колоритні назви, що нагадували сільські. Спочатку до складу «Coon Creek Girls» входили Ледфорд (банджо та вокал), сестра Ледфорда Розі (гітара), Евелін Дейзі Ланге (бас) та Естер Вайолет Келер (мандоліна). 1937 року вони дебютували на сцені в рамках шоу «Renfro Valley Barn Dance» і продовжували виступати протягом 20 років. Лідерство Ледфорд зіграло значну роль у музичній кар'єрі жінок. Вона не тільки допомогла зруйнувати стереотипи, але й довела, що жінки можуть грати музику на професійному рівні. 1939 року Ланге та Келер залиши гурт, і їх замінила сестра Ледфорд, Мінні. 1939 року гурт виступав у Білому домі для президента Франкліна Рузвельта та його гостей, короля Георга VI та королеви Єлизавети. Гурт регулярно виступав у шоу «Renfro Valley Barn Dance» аж до розпаду у 1957 році.
Ледфорд стала першою музичною персоною, яка з'явилася у власному коміксі під назвою «Lily May, the Mountain Gal». Він виходив з жовтня 1936 року по серпень 1937 року як постійна рубрика в радіожурналі WLS «Standby».
Відродження фолкмузики та подальша кар'єра У 1960-х роках музикознавець Ральф Рінцлер знову відкрив для себе Ледфорд і запросив її виступити на Ньюпортському фольклорному фестивалі 1968 року. Вражена позитивною реакцією фолкруху, Ледфорд стала постійною учасницею фолкфестивалів у США та Канаді, спочатку разом зі своїми сестрами, а потім як сольна виконавиця, коли її сестри не змогли приєднатися до неї. 1971 року виступила на фестивалі «Man and His World Festival» у Монреалі, а наступного року виступила на Смітсонівському фестивалі фольклору у Вашингтоні, округ Колумбія. 1976 року гастролювала по західній частині США та Канаді з фестивалем старовинної музики Майка Сігера. 1979 року, під час гастролей з «Red Clay Ramblers», Ледфорд записала альбом «Banjo Pickin' Girl», який випустив лейбл Greenhays у 1983 році. Приблизно в той же період вона виступила на Маріпоському фольклорному фестивалі в Орільї.
На початку 1980-х років письменниця Лоял Джонс взяла у Ледфорд багато інтерв'ю в рамках дослідження, проведеного за грантом Національного фонду мистецтв, і транслювала ці інтерв'ю на National Public Radio. 1980 року коледж Береа опублікував книгу «Coon Creek Girl» — автобіографію, яку Ледфорд написала наприкінці 1970-х років. Ледфорд часто висловлювала свою думку щодо продажу фолкмузики та те, як неприємно продавати автентичність музиканта. Виступи Ледфорд завжди були пов'язані з тим, як її виховали, і часто проявлялися на виступах. Просування себе за допомогою своєї музики та історії привернуло увагу людей з усього світу. Ледфорд припинила виступати в 1983 році, коли їй діагностували рак легенів. Незадовго до своєї смерті у 1985 році вона була нагороджена стипендією Національної спадщини, яка є найвищою нагородою уряду США у галузі народного та традиційного мистецтва. Ледфорд надихнула покоління молодих фолкмузикантів, зокрема Піта Сіґера.
Репертуар Ледфорд зазвичай грала на п'ятиструнному банджо як її навчив батько. Вона також іноді грала на народній скрипці. Серед відомих записів — версії старовинної балади «Pretty Polly» та народні пісні, як-от «Darling Cory», «Jim Along Josey» та «Kitty Clyde». Серед її записів на народній скрипці є виконання народної пісні «Cackling Hen»Berea College Sound Archives . Online database search 2009-09-01.. У 1970-х та на початку 1980-х років Ледфорд грала у відносно неквапливому темпі, часто зупиняючись, щоб надати розгорнуту інформацію про пісні, які вона виконувала.
Дискографія
«Coon Creek Girls»
The Coon Creek Girls (1968, County Records 712) Early Radio Favorites (1982, Old Homestead Records OHCS 142)
Сольні альбоми
Banjo Pickin' Girl (1983, Greenhays Recordings GR712) Gems: Lily May Ledford (2000, June Appal Recordings JA 0078D)
Примітки
Література
Kentucky Country: Folk and Country Music of Kentucky (1982)
Посилання