Вера Венцель (; , Будапешт, Угорщина — , там же) — угорська акторка театру та кіно, художниця, лавреатка премії Марі Ясаї та премії «Золота Німфа»A Vígszínház honlapján Venczel Vera pályájáról adott összefoglaló.
Біографія Венцель змалку готувалася до акторської кар'єри. Вона згадувала: «Мій батько також дуже хотів стати актором; навіть у пізньому віці він любив декламувати вірші і, мабуть, помітив, що у дитинстві я теж любила їх». Ще в школі Венцель записалася в гурток самодіяльності, яким керувала Агнеш Геллер.
Вперше вона з'явилася на кіноекранах у 1963 році, коли зіграла старшокласницю у своїх перших двох фільмах: «Карамболь» Фелікса Маріашші та «Човен повертає назад» Кароя ЕстергальосаAz RTV című tévéműsor 1964. október 7-ei száma — megtalálható benne az Egy csónak visszafordul című film.
В Академії театрального та кінематографічного мистецтва її викладачем став Геза Партош. Партош був режисером театру Мадац і хотів бачити своїх учнів у своєму театрі. Проте режисер Золтан Варконі, який, ймовірно, вже помітив Веру Венцель, як член приймальної комісії академії, дав їй роль у Театрі комедії наприкінці другого курсу. Спочатку це була другорядна роль служниці в комедії «A néma levente» (1966)«Teherbírása ösztönös kedvességgel és szerénységgel párosult» — Venczel Verára emlékezünk; Színház című folyóirat; 2022. október 22., але, оскільки вона добре проявила себе в цій ролі, отримала головну роль у виставі «Weingarten: A nyár» (1967)Venczel Vera Weingarten: A nyár című darabjának női főszerepében partnereivel: Tohamek Nándorral, Tordy Gézával és Tahi Tóth Lászlóval — 1967. szeptember 20-án készült fotó, яка принесла їй перший успіх.
Критики вважали її надзвичайно перспективним талантом. Критик Петер Галь Мольнар писав про Венцель, що «її краса, безсумнівно, відтінялася талантом», але він передбачав тоді, що вона не матиме достатньо можливостей проявити себе на пізніх етапах своєї кар'єриMolnár Gál Péter: Mézbe mártott tollal — Venczel Vera gazdag ősze című cikke (újraközli: Venczel Vera hivatalos oldala).
Граючи в Театрі комедії та знімаючись у кіно, вона отримала неоціненний досвід. Вона згадувала пізніше: «Мені вдалося попрацювати практично з усіма значними угорськими режисерами того часу, від Макка до Фабрі, від Варконі до Мартона Келеті, мені довелося грати з такими величними артистами, як Маньї Кішш, Шандор Печі, Латинович». На третьому та четвертому курсах вона вже регулярно виступала в Театрі комедії, знімалася в кіно й отримувала одну за одною ролі на телебаченні.
Кіно принесло їй національну популярність завдяки таким фільмам, як «Доля Золтана Карпати» (1966), «Три ночі кохання» (1967), «Етюд про жінок» (1967), «Зірки Еґера» (1968) та «Просто телефон» (1970) — комедії, що критикує меценатство та пропонує соціальну критику. В останньому фільмі Венцель також стала виконавицею пісеньAz «Én hinni, a hinni szeretném» kezdetű dal a Csak egy telefon című filmből Venczel Vera előadásában.
Коли 1968 року вона закінчила Академію театрального та кінематографічного мистецтва у Будапешті завдяки її виступам у театрі та кіно Варконі відразу ж узяв Венцель у свій Театр комедії. У театрі режисери спочатку давали їй низку невеликих ролей. У п'єсі Едена фон Хорвата «Казки Віденського лісу» вона зіграла Маріанну, яка з доброї та слухняної дівчинки перетворюється на стриптизерку. Після її ролі в п'єсі Чехова «Дядя Ваня» знаний критик Тамаш Колтай зазначав: «Вера Венцель, хоч і не зовсім Соня, але її природна чарівність і свіжість пом'якшують драматизм, який і без того визначає вічно безнадійну долю цього потворного створення, чудово вирішує своє завдання»Koltai Tamás Venczel Vera Szonyájáról (Csehov: Ványa bácsi).
У п'єсі Тершанського «До побачення, люба!» вона з суворістю і винахідливістю зіграла тонку, складну роль Нели, яка загубилася в пеклі Першої світової війниKritikák Venczel Vera Nelájáról (Tersánszky Józsi Jenő: Viszontlátásra, drága) — forrás: Venczel Vera hivatalos oldala. У трагедії Гарсії Лорки «Дім Бернарди Альби» вона виконала роль Адели, яка повстала проти старих традицій. За словами критиків, вона «палала на сцені внутрішньою пристрастю, що набагато перевершує її фізичні можливості», а її щирість і чистота образу допомагали їй справлятися навіть із найскладнішими драматичними сценамиVenczel Vera egyik leghíresebb szerepéről: Garcia Lorca Bernarda Alba háza című darabjának Adelájárál írta a kritika (forrás: Venczel Vera hivatalos oldala).
1974 року зіграла одну зі своїх найкращих сценічних ролей — Ганну у драмі Максима Горького «Варвари». Тут вона втілила образ нудної, змученої дружини. 1975 року ушанована першою в своїй кар'єрі державною нагородою — премією імені Ясаї Марі, яку надають молодим, видатним акторам.
У 1970—1980 роках брала участь у 36 телевізійних постановках, переважно у головних ролях. За виконання головної жіночої ролі, Жужикі Гітвеш, у телевізійному фільмі за романом Жигмонда Моріца «Метелик» відзначена премією «Золота німфа» у Монте-КарлоGolden Nymph Awards Winners (11th Edition, 1971). Сам Вітторіо де Сіка високо оцінив її груSzerencsés embernek érzi magát, mert rengeteg ajándékot kapott az élettől; Juhász Dósa János cikke az Új Szó..
Найпопулярнішою її роллю стала Розалія Отрокоці у серіалі «Чорне місто»Szerencsés embernek érzi magát, mert rengeteg ajándékot kapott az élettől; Juhász Dósa János az Új Szóban megjelent írása.. Вона зіграла головну роль у телеадаптації роману Гези Гардоні «Оповідання Іди» разом із Шандором ОстеромAz Ida regénye című film adatlapja a Nemzeti Audiovizuális Archívumban. У ролі Джульєтти в п'єсі Кароя Папа «Свята сцена» вона здобула нероздільне визнання таких відомих колег, як Міклош Габор й Ева Васс, своїм знаменитим отруйним монологомPap Károly: Szent színpad — fotókFelvidéki Judit: Századpördítő óriáskerék (3); Városi Kurír.. У радіопостановці 1977 року також зіграла роль принцеси Амальфі, а також Евілу в Чорних діамантах і Лігію в «Камо грядеши». У радіоадаптації роману Бальзака «Втрачені ілюзії» зіграла Коралі під керівництвом режисера Ласло Бозо, а в «Злочин і кара» Достоєвського під керівництвом режисера Міклоша Череша — СонюVera rádiószerepléseinek adatai a Venczel Verának szentelt honlapon.
1984 року розкрилася з нового боку в ролі все ще чарівної, але дещо в'янучої, хворобливої і слабкої принцеси Леонори в драмі Гете «Торквато Тассо»Verocska, az én Venczel Verám; Felvidéki Judit írása a Hírklikkben..
Пізніше ролей у її театрі поменшало і Венцель грала також інших театрах як запрошена акторка. Це дозволило їй зіграти в кількох п'єсах, які не ставилися в Театрі комедії, як-от Гарсіа Лорка: «Чудовий Варган», Саркаді: «Симеон Колонний», Мараї: «Пригода», Кайл: «Скорбота», Клодель: «Благовіщення» та «Страсті по Будаершу» — театральні постановки, що збагатили її акторський репертуар і творчу кар'єру. До кінця життя вона залишалася у трупі Театру комедії. Вона брала участь у таких постановках як Петер Естерхазі: «Прощальна симфонія» (1996), Брехт: «Кавказький крейдяний круг» (2003), Метерлінк: «Синій птах», Маєнбург: «Гарманн» (2006). Вона змогла продемонструвати свою грайливість та комічність у «Сестерах» і «Моноклі».
Кінематограф наново відкрив її після кількох років перерви і вона знову з'явилася в угорському кіно, хоча лише в епізодичних ролях: Іштван Сабо: «Родичі», Петер Бачо: «Але ж такі сестри Люмніцери?». Наприкінці своєї театральної кар'єри Венцель з'явилася на сцені в монодрамі за мотивами містичного роману Марії Шепеш «Червоний лев»Szepes Mária: A vörös oroszlán című műve a Vígszínház műsorán; a monodrámát előadja: Venczel Vera.
У грудні 2015 року під час вистави з нею стався нещасний випадок, і вона отримала перелом шийки стегнаVenczel Verát előadás közben érte súlyos baleset. Її відновлення зайняло 9 місяців«Elárulta, mitől retteg Venczel Vera», Blikk.hu.. Востаннє вона з'явилася на сцені 2 березня 2018 року. Пізніше хвороба чоловіка завадила їй повернутися на сценуBorsOnline: Férje betegsége tartja távol a színpadtól Venczel Verát/ BorsOnline.. В останні роки життя вона страждала від важкого захворювання легень легіонельозуZrt, HVG Kiadó: «Csodás, jó lélek volt, egy tiszta lány» — így emlékeznek Venczel Verára a pályatársai (magyar nyelven). hvg.hu, 2021. október 25..
Померла 22 жовтня 2021 року у своєму будинку в районі Будапешта Пештідегкуті.
Примітки
Посилання