Кароль Лучан Ян Ярошинський (; ; ; 1 грудня/13 грудня 1878, Київ — 8 вересня 1929, Варшава) — польський підприємець, фінансист, філантроп і масон. Один із найбагатших людей Російської імперії та найбагатший поляк на рубежі XIX—XX століть.
Походження та освіта Кароль Ярошинський народився у Києві в сім'ї польських дворян-землевласників Подільського регіону. Батько — Юзеф Клеменс Ярошинський (1826—1885), мати — Кароліна Борша-Джевецька гербу «Наленч» (бл. 1837—1921). Рід Ярошинських отримав шляхетство у 1834 році і належав до великих землевласників Правобережної України.
Навчався у чоловічій школі Товариства сприяння середній освіті та першій гімназії у Києві (до 1896 року). Згодом закінчив комерційний відділ Московського реального училища (1899). Вищої економічної освіти не здобув.
Підприємницька діяльність Після смерті батька молодий Ярошинський розпочав управління успадкованим майном, зокрема маєтками на Поділлі — у Вінничині та Брацлавщині, маєтками Антополь, Кшижопіль та Вапнярка та часткою акцій Гнєваньського цукрового заводу. Маючи природний хист до фінансових операцій, він почав купувати акції банків: закладаючи придбані пакети, він отримував нові кредити для купівлі контрольних пакетів наступних банків — за схемою, яку сучасники порівнюють із фінансовою пірамідою, втім надзвичайно прибутковою. Також називався російським Вандербільтом. У 1909 році він виграв у казино Монте-Карло величезну суму (близько мільйона рублів). На виграні кошти він розплатився з боргами й продовжив масштабне скуповування активів. Напередодні Першої світової війни Ярошинський контролював близько 30 % виробництва цукру в Росії, володіючи або співолодіючи 53 цукроварнями, зокрема у Гнєвані, Чарноміні, Корделівці, Томашполі, Степанівці, Вороновицях, Одесі, Мар'янську, Городищі, Тулі, Черкасах, Михайлівському Хуторі, Воронежі, Крупеці, Маловійці, Макаринці, Івні, Переверзєвці та Супрунівці. Також володів десятками підприємств металургійної, механічної, текстильної, нафтової та цементної галузей. Станом на березень 1916 року його статки оцінювалося у 26,1 мільйона рублів, 300 мільйонів рублів вексельних боргів та 950 мільйонів рублів золотом та нерухомістю, загалом 1 мільярд 276 мільйонів рублів. За консервативними підрахунками, це було б понад 200 мільярдів нинішніх польських злотих. У роки Першої світової він став одним із головних постачальників царської армії.
Активи у Києві та інших містах На той час Кароль володів численними об'єктами нерухомості, банками та підприємствами в різних містах, зокрема:
Російський торгово-промисловий банк Санкт-Петербурга (Русский торгово-промышленный банк) (55–87 % акцій), Російський банк зовнішньої торгівлі в Санкт-Петербурзі (Русский для внешней торговли банк) (96 %), Російсько-Азійський банк у Санкт-Петербурзі (Русско-Азиатский банк), Міжнародний комерційний банк у Санкт-Петербурзі (Международный коммерческий банк) (65 %), Приватний комерційний банк у Києві (Киевский частный коммерческий банк) (96 %), Об'єднаний банк у Москві (Соединённый банк) (57 %), Сибірський торговий банк в Єкатеринбурзі (Сибирский торговый банк), низка шахт, зокрема Головинівка, підприємства металургійні та гутницькі, залізничні компанії, зокрема Ачинсько-Мінусинська залізниця (Ачинско-Минусинская железная дорога), два пароплавства на Дніпрі — Перше і Друге Дніпровські пароплавства (Первое общество пароходства по Днепру и его протокам, Второе общество пароходства по Днепру и его притокам), нафтові компанії, зокрема «Руська нафта» (Русская нефть) і «Тер-Акопов» (Тер-Акопов), страхові компанії, вісім заводів металообробної та машинобудівної промисловості, зокрема два в Києві: машинобудівний завод «Гретер і Криванек» (Киевский машиностроительный завод Гретера, Криванека и К°), нині Перший київський машинобудівний завод, та завод «Ланженсіпен» (Langensiepen Mechanical Works Co.) (з 1915 р.), льонопрядильна фабрика в Нижньому Новгороді, цементний завод, Готель «Європейський» (Хрещатик, буд. 2), Гранд-Готель (вул. Хрещатик, буд. 22), видання «Новое время» і «Биржевые ведомости», лісові масиви — Московське лісове господарство.
Для управління своїм синдикатом створив Раду, до складу якої увійшли п'ять міністрів та десять сенаторів, зокрема колишній голова Ради Міністрів Володимир Коковцов (1853—1943) та колишній директор департаменту поліції Олексій Лопухін (1864—1928). Безпосереднє управління маєтком під назвою «Управління майном та інтересами Кароля Ярошинського» розташовувалося в готелі «Гранд» у Києві на Хрещатику, 22, займаючи два поверхи (1917—1918).
Ярошинський утримував багато будівель для власних потреб та потреб своєї родини, наприклад, палаци — в Антополі, 2 у Санкт-Петербурзі, на Великій Морській вулиці (вул. Большая Морская 52/наб. р. Мойки 97) (1916-) та на Кам'яному острові з 1912 (за проектом І. А. Фоміна) (1872—1936), у Києві на Ярославовій долині, 1 (1907-), будинки в с. Одеса, Лондон на Берклі стр. 7 (1919), вілла «Mont Stuart» 1894 року в Больє-сюр-Мер, Франція (1910), Монте-Карло та Варшава на Уяздовському проспекті, 13, 13 прибуткових будинків у Києві, в тому числі на Хрещатику, 12 (1882—1912) і 8 у Петербурзі.
Філантропія Ярошинський проводив значну благодійну діяльність. На початку Першої світової війни у 1917 році Ярошинський придбав у Петербурзі будинок сенатора Половцева Олександра (набережна каналу Крюкова, 12), де розмістив гуртожиток для польських студентів — Будинок польської молоді «Згода» (1917). Там же діяли осередок «Польського Сокола» та Польська військова організація (ПОВ). Він також фінансово підтримував Римо-Католицьке добродійне товариство при церкві св. Катерини Олександрійської.
У 1917 році ректор Римо-Католицької духовної академії у Петербурзі Ідзі Радзішевський переконав Ярошинського підтримати ідею створення польського католицького університету. 29 червня 1918 року Ярошинський звернувся до польських єпископів із закликом до відродження Польщі. Він пожертвував на будівництво університету 1 млн рублів і 300 тис. рублів на перший рік роботи (1918/1919). Католицький університет Люблінa було відкрито 9 грудня 1918 року. Незважаючи на фінансове розорення після більшовицького перевороту, Ярошинський продовжував пожертви: загалом він передав університету 8 098 870 рублів, а також близько 15 млн марок, 291 тис. крон, 500 фунтів стерлінгів і 40 тис. франків. Крім того, він фінансував перевезення з Петрограду до бібліотеки КУЛ приватних книжкових зібрань — загалом близько 26 000 томів.
Зв'язки з родиною Романових За чутками, він був закоханий в одну з дочок царя Миколи II Романова, і почуття, очевидно, було взаємним. Ярошинський підтримував тісні зв'язки з царським двором. Під час ув'язнення родини Миколи II та Громадянської війни в Росії він намагався фінансово допомогти їй і виступав одним із організаторів так званої «банківської інтриги» — спроби за допомогою союзників фінансово підтримати антибільшовицькі сили.
Еміграція та останні роки Після Жовтневої революції 1917 року Ярошинський утратив більшу частину свого майна. Згідно зі спогадами Яловецького, у 1917 році Ярошинський нібито мав контакти з більшовиками (можливо, через свою нібито приналежність до масонства) і, можливо, заздалегідь знав про запланований ними переворот, проте вже 14 грудня 1917 року слідча комісія Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів видала ордер на його арешт. Деякий час він переховувався в місті, у серпні 1918 року виїхав до Києва, а потім до Одеси, звідки навесні 1920 року евакуювався до Парижа на борту французького торпедного катера, а через кілька місяців переїхав до Варшави. У 1921—1923 роках мешкав у Варшаві в Палаці Собанських. Був директором Російсько-Польського банку (1921—1922) та головним акціонером (56 %) Торгового банку у Варшаві (1922) , президентом ради АТ «Банк Лісний» у Вільнюсі. У 1923 році виїхав до Західної Європи, повернувшись до Варшави лише у 1926 році — і оселився в скромній квартирі на вул. Смочій, 7, у єврейському кварталі. Консультував Юзефа Пілсудського з фінансових питань як радник начальника держави(1921—1922).
Зробивши чергову пожертву Люблінському католицькому університету в 1928 році, він опинився у дуже скрутному фінансовому становищі.
Ближче до кінця життя він мав проблеми зі здоров'ям після замаху на його життя в Паризькій опері, де його вкололи отруєною голкою, ймовірно, через його антибільшовицьку діяльність.
Він помер від черевного тифу у лікарні Святого Духа у Варшаві та був похований на Повонзківському кладовищі у родинній гробниці на репрезентативній алеї Катакомбова (стовп 44), але його тіло невдовзі перенесли до могили у віддаленій частині кладовища (ділянка 227, ряд 3, могила 23).
Нагороди Орден святого Григорія Великого
Коментарі
Виноски
Бібліографія
Księga pamiątkowa inżynierów technologów Polaków wychowańców Instytutu Technologicznego w Petersburgu: (w rocznicę stulecia uczelni), Warszawa 1933 Wojciech Morawski: Słownik historyczny bankowości polskiej do 1939 roku, Muza Warszawa 1998, 208 s., Grażyna Karolewicz: Karol Jaroszyński, 1877—1929, fundator Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, Polihymnia Lublin 2000, Shay McNeal: Ocalić cara Mikołaja II, Świat Książki, Warszawa 2004
Посилання
Беата К. Никель: Благодійні та освітні ініціативи засновника Люблінського католицького університету Кароля Ярошинського (1877—1929), презентація Вацлав Голевінський: Будучи тінню, я став тінню, роман. Варшава 2023 Кароль Ярошинський, історія найбагатшого поляка, документальний фільм TVP 2018