Петро Андрійович Зленко (; , Старокостянтинів — 1 жовтня 1954, Тайшет) — українсько-чеський бібліограф, бібліотекознавець, публіцист,Zlenko, Petro (Andrijovyč, 1891–1954) – materiály z osobní a rodinné pozůstalosti, Slovanská knihovna Národní knihovny ČR, signatura T-ZLE. Опис фонду доступний онлайн. видавець, громадський діяч.
Життєпис Народився у Старокостянтинові, в тогочасній Волинській губернії, у сім'ї вчителя міської школи родом із полтавських козаків. Закінчивши у 1909 році гімназію в Ананьєві, вступив на фізико-математичний факультет Одеського університету. 1912 року перевівся до Київського університету, який закінчив у 1916 році з випускним свідоцтвом (абсолютарієм), тому що не склав випускні іспити у зв'язку з мобілізацією. Того самого року вступив в Одесі до Сергіївського артилерійського училища, після закінчення якого у 1917 році служив старшиною артилерії у російській царській армії на Південно-Західному фронті. Його військова частина українізувалася і зрештою перейшла на бік УНР, а передислокувавшись до Вінниці, разташовувалася там до 1919 року.
Після відступу в Польщу був інтернований і перебував у таборах Стшалків і Ланцут. Взяв участь як старшина Армії УНР у війні з Радянською Росією в 1920 році. З відходом Армії УНР з України знову опинився у польському таборі для інтернованих, цього разу у Пйотркуві. Звільнившись 1921 року, працював учителем фізики і математики у приватних гімназіях у тодішньому польському Бересті, а одночасно вихователем учнів 6—7 класів і бібліотекарем. У 1922—1923 роках був директором бібліотеки місцевої філії товариства «Просвіта». Восени 1923 року з метою продовжити освіту приїхав у Прагу, де вступив на математично-природничий відділ Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова, який закінчив 1928 року, одержавши диплом педагога середніх шкіл із правом викладання фізики й математики. Тоді ж закінчив Чеську державну школу бібліотекарів, склавши іспити за фахом «бібліотекар наукових бібліотек». З січня 1928 до квітня 1938 року працював бібліотекарем і завідувачем бібліотеки Українського високого педагогічного інституту. 1936 року зарахований співробітником Слов'янської бібліотеки у Празі, де працював до 1945 року. 1937 року одержав чехословацьке громадянство, а в 1944 році одружився з Марією Брезіновою.
Активно співпрацював із різними книгознавчими виданнями, Українським товариством прихильників книги у Празі, де згодом виконував обов'язки секретаря книгознавчо-бібліографічної комісії. При товаристві виходив журнал «Книголюб», де Зленко друкував свій доробок. Він також брав участь у роботі бібліографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1927—1932), видав низку книгознавчих і бібліографічних праць з українознавства. Друкував наукові і популярні статті та рецензії у ряді українських часописів, таких як «Спудей», «Літературно-науковий збірник», «Тризуб» і чеських Slovanská knihovĕda, Časopis československých knihovniků, Ukrajina тощо, де популяризував свої знання з наукової бібліографії, книго- та бібліотекознавства. У 1932—1938 роках видавав і редагував «Український тиждень», який за його задумом прагнув усебічно й об'єктивно висвітлювати життя та культуру української еміграції у міжвоєнній Чехословаччині.Diplomatická mise Ukrajinské lidové republiky v Praze: sto let. My a Ukrajina 10. 05. 2019, доступно онлайн. Також займався громадською і політичною діяльністю, був членом товариства «Українське об'єднання в ЧСР» та Союзу українських журналістів і письменників на чужині. Автор багатьох праць у галузі бібліографії, з-поміж яких «Бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції» (1932), «Періодичні видання Наддніпрянщини в 1918 р.» («Українська книга», IV-VII 1938) тощо. У часи Другої світової війни надрукував в «Українському видавництві» (Львів—Краків, 1943) дослідження «Книга в українській народній словесності». Крім того, долучався до благодійної діяльності — надавав фінансову допомогу українським студентам, які навчались у Празі і Подєбрадах.
Після травня 1945 року одержав довідку про те, що «під час окупації поводився, як личить добропорядному чеху» та «вголос виявляв антинацистські настрої».
6 липня 1945 року Зленка заарештували у його празькій квартиріPoslední adresa: O Petru Zlenkovi, odvlečeném do sovětského gulagu, hovoří jeho prasynovec Ivan Brezina. Youtube 9. 3. 2021, dostupné online. співробітники спеціального підрозділу радянської військової контррозвідки «Смерш» та (незважаючи на те, що він був громадянином Чехословаччини) викрали до Радянського Союзу.(pes): Zrazen svou novou vlastí. Intervence ve prospěch našich občanů je nežádoucí. Hlídací pes 27. 12. 2019, dostupné online. Подібна доля спіткала невідому кількість інших громадян Чехословаччини в рамках тривалого і ретельно підготовленого полювання радянських органів держбезпеки на представників російської та української антибільшовицької еміграції, що проживали в Чехословаччині. Метою було заарештувати людей, яких сталінський режим вважав ворожими або такими, що загрожували запланованій радянізації завойованої території. Оцінки кількості людей, депортованих після війни лише з чеських земель, становлять близько 300 осіб. Враховуючи викрадених із колишньої Підкарпатської Русі та Словаччини, чисельність насильно вивезених із різних причин з усієї Чехословаччини може становити десятки тисяч.BREZINA, Ivan: Naši v gulagu. Pátek Lidových novin 5. 11. 1999 str. 23 Радянська влада діяла без жодних правових підстав.
3 грудня 1945 року військовий трибунал у Києві засудив Зленка на 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах за нібито антирадянську діяльність. Після попереднього ув'язнення в Горлівці на Донбасі його остаточно інтернували до табору Озерлаг (також відомого як Спеціальний табір № 7), який був частиною трудових таборів ГУЛАГу, призначених для політичних в'язнів. Озерлаг розташовувався у верхів'ї річки Чуна поблизу сучасного села Ізикан в Іркутській області у Східному Сибіру, а його адміністрація знаходилася в місті Тайшет. В'язнів там використовували для будівництва Байкало-Амурської магістралі, лісозаготівлі та інших видів примусової праці.
Незаконне інтернування Зленка не було скасовано ні неодноразовими проханнями його дружини, ні звертанням чехословацької влади до Москви (тривало до встановлення тоталітарного режиму після 1948 року, коли воно припинилося). 1 жовтня 1954 року Зленко помер у Сибіру. Місце його поховання невідоме.
Переклад листування Зленка з дружиною опубліковано 1993 року в журналі «Revolver Revue» (див. розділ «Література»). Матеріали з його спадщини зберігаються у Слов'янській бібліотеці Національної бібліотеки Чеської Республіки, частина його особистої бібліотеки знаходиться в Музеї української культури у Свиднику. Архівні матеріали, пов'язані з науковою діяльністю Зленка, зберігаються в Центральному державному архіві зарубіжної історичної україніки (ЦДАЗУ) у Києві. Ця установа влаштувала виставку в червні 2011 року з нагоди 120-річчя з дня народження Зленка. Деякі роботи Зленка оцифровано.Petro Zlenko. Digitální knihovna, доступно онлайн.ZLENKO, Petro: Zymovyj pochìd: materìjaly dlja bìblìohrafìčnoho pokažčyka. Praha, 1935. Доступно онлайн.
Вшанування пам'яті 6 травня 2021 року на будинку, де жив Зленко у Празі (вул. Лужицька, 1701/38, Прага 2), за участю посла України Євгена Перебийніса в рамках проєкту «Остання адреса» було встановлено меморіальну дошку.Vinohradská „poslední adresa“: pocta unesenému Petru Zlenkovi. My a Ukrajina 06. 05. 2021, dostupné online.(rsr): Ukrajinského emigranta unesli z Prahy Sověti, připomíná jej pamětní tabulka. iDnes 6. 5. 2021, dostupné online.
Примітки
Посилання
Література DVOŘÁK, Jan – FORMÁNEK, Jaroslav – HRADILEK, Adam: Intervence ve prospěch našich občanů je nežádoucí. Příběh Petra Zlenka zrazeného svou vlastí In: Čechoslováci v Gulagu III., Česká televize/ÚSTR, Praha 2019, s. 165–185. BREZINA, Ivan: Tajšet, Irkutská oblast. Revolver Revue, č. 22/1993, s. 211–249.