Гелена Радлінська, уроджена Райхман (польською Helena Radlińska, народилася 2 травня 1879 року у Варшаві, Російська імперія, - померла 10 жовтня 1954 року в Лодзі, Польська Народна Республіка) — польська педагогиня та засновниця соціальної педагогіки в Польщі. Вона публікувала свої праці під псевдонімами Гелена Орша, Єжи Струмінський та Варшав'янин. Вона також зосереджувалася на історії освіти, читання, бібліотечної справи та книги. Дві дати в її академічній кар'єрі ознаменували початок та розвиток цієї галузі досліджень:
1908, стаття з проблем соціальної педагогіки, 1925 року було створено Школу соціальної та освітньої роботи у Вільному польському університеті у Варшаві.
Виховання булодля неї надзвичайно важливим, і вона вважала його ключем до побудови кращого майбутнього, кращого завтра. Вона була глибоко залучена до самостійної та соціально-освітньої діяльності. Її детальну біографію написав, серед інших, Веслав Тайсс (книга під назвою «Радлінська », «Жак», Варшава 1997;).
Біографія Вона походила з єврейської родини Райхманів, яка належала до варшавської еліти. Її батько Александер Райхман був співзасновником і першим директором Національної філармонії, а також видавав журнал «Echo Muzyczne, Teatralne i Artystyczne» («Музичне, театральне та мистецьке відлуння»). Мати, Меланія Райхманова, уроджена Гіршфельд, була журналісткою та письменницею. Батьки активно займалися мистецькою й громадською діяльністю.
У родині Райхманів було троє дітей: Гелена (1879–1954), Людвік (1880–1965) та Александер Міхал (1890–1940). Усі троє досягли професійного успіху. Гелена займалася соціальною педагогікою, Людвік — медициною; він був бактеріологом і президентом Всесвітньої керівної ради ЮНІСЕФ. Александер Міхал обрав кар’єру математика.
1895 року вона закінчила середню школу імені Генрики Чарноцької. 1897 року склала державний іспит, який давав право викладати у приватних школахhttps://sztetl.org.pl/pl/biogramy/197209-radlinska-helena.
З юних років Гелена Радлінська перебувала в колі освічених людей і патріотів, які активно працювали для блага країни. Цьому сприяли недільні зустрічі в родинному домі Райхманів, на яких бували, зокрема, Генрик Сенкевич, Марія Конопницька, Ігнацій Ян Падеревський та Еліза Ожешкова. Вона також підтримувала контакти зі Стефаном Жеромським, Владиславом Реймонтом та Ядвігою Лущевською.
Її світогляд формувався під впливом таких освітніх ініціатив і середовищ::
Читальний зал наукових праць Літаючий університет Гурток робітничої освіти Товариство Таємного Вчення.
10 червня 1902 року вона вийшла заміж за Зигмунта Радлінського, майбутнього професора хірургії Варшавського університету. Її чоловіка було заслано до Сибіру за його діяльність у Польській соціалістичній партії, і Гелена добровільно супроводжувала його.
З 1913 по 1917 рік Гелена Радлінська співпрацювала з Центральним шкільним бюро, Польським народним союзом, Селянським союзом та Польською народною партією – визволення. Вона була пов'язана з табором Юзефа Пілсудського, Військовим відділом НКН та Польською військовою організацією, в якій обіймала відповідальні посади. Була членом Верховного національного комітету. Після відновлення незалежності Польщі вийшла у відставку у званні лейтенантки
1918 року вона працювала в Міністерстві релігійних конфесій та народної освіти, а потім стала співорганізатором Інституту освіти та культури імені Станіслава Сташица . Під час польсько-більшовицької війни була референткою освіти, відповідальною за боротьбу з неписьменністю.
У 1922–1939 роках проводила викладацьку, освітню та наукову діяльність у Вільному польському університеті. Очолювала підготовку соціальних працівників і керувала дослідженнями соціального середовища — вільного часу, безробіття, соціальних патологій, діяльності громадських центрів, клубів тощо. Результатом цих емпіричних досліджень стали перші праці Гелени Радлінської: «Вступ до соціальної педагогіки», «Освітній зв’язок із соціальним середовищем», «Соціальні причини шкільних успіхів та невдач» і «Книга серед людей». У Вільному польському університеті вона читала лекції з педагогічних і соціальних основ освітньої роботи.
Друга світова війна перервала її наукову діяльність. Під час німецької окупації проводила підпільну викладацьку діяльність. Після війни почала працювати в Лодзькому університеті.
Похована на цвинтарі Старе Повонзкі у Варшаві (ділянка 49-6-25)Cmentarz Stare Powązki: ALEKSANDER RAJCHMAN, [w:] Warszawskie Zabytkowe Pomniki Nagrobne [dostęp 2019-12-18]..
Чотири періоди творчості Гелени Радлінської Досліджуючи наукову та викладацьку діяльність Гелени Радлінської, можна виокремити чотири періоди її діяльності.
Перший варшавський період (1897–1905) У цей період Гелена Радлінська зосереджувалася на висвітленні історії країни, її найважливіших культурних досягнень та представленні постатей великих і видатних поляків у своїх публікаціях з метою формування національної ідентичності. До цих праць належать брошура «Хто такий Міцкевич?» 1897 року, «Про наші перші книги, старі школи та Краківський університет» 1901 року, «Історичні бесіди» 1905 року та «Соціальний розвиток Польщі» 1911 року. Ці праці дали початок таким методологічним публікаціям, як «З методики викладання історії в школі» (1913 року) та «Наука про рідні речі» (1914 року). У журналі «Książka» («Книга») у 1901–1902 роках Радлінська критикувала дитяче книговидання.
Другий краківський період (1906–1917) Як і раніше, цей період охоплював твори, сповнені закликів до боротьби за незалежну, вільну від утисків освіту та національне визволення, спрямованих на створення соціально-культурного життя незалежної держави. «Освітня робота, її завдання, методи та організація», опублікована 1913 року, була першим підручником у країні, що викладав історію, традиції, теорію та методологію соціально-освітньої роботи. Г. Радлінська разом із Зофією Дашинською-Голінською, Ядвігою Дзюбінською, Людвіком Кшивіцьким та Владиславою Вейхерт-Шимановською, серед інших, створила професійний підручник з позашкільної освіти.
III період – другий Варшавський період Це був найдовший період, що охоплював 26 років, і водночас найплідніший у науковій діяльності Гелени Радлінської. У центрі її досліджень перебували європейські наукові організації, участь у польських загальнодержавних та регіональних товариствах, історичні й теоретичні дослідження, проблематика освіти, питання соціальної роботи, а також емпіричні дослідження та практичні проєкти. Саме в цей час теорія і практика соціальної педагогіки стали головним напрямом її діяльності.
IV період – Лодзький період (9 років) У повоєнній Лодзі (див. історію Лодзького університету) Гелена Радлінська продовжила свою дослідницьку програму, перервану війною, зосередившись на конкретному питанні воєнного сирітства. Разом із нею працювала Ольга Станде-Арматис
Вплив Гелени Радлінської на соціальну педагогіку За Радлінською, предметом соціальної педагогіки є взаємодія впливів навколишнього середовища та індивідуальних сил, які трансформують середовище. Оскільки негативний вплив середовища на психіку дитини перешкоджає розвитку її внутрішніх сильних сторін і є причиною гальмування та невдач у житті, компенсація цих впливів є фундаментальним питанням соціальної педагогіки.
Як методологія дослідження середовища, соціальна педагогіка стосується виявлення чинників, що перешкоджають розвитку дитини, та засобів їх подолання. Цими засобами є духовні сили середовища; завдання шкільної освіти полягає у виявленні та пристосуванні цих сил до особливостей і потреб особистості. Освітній вплив різних соціальних чинників є сильнішим, ніж вплив школи, тому школа повинна координувати свою освітню роботу з діяльністю соціальних установ та об’єднань, розв'язуючи безпосередні життєві проблеми, щоб одночасно сприяти перетворенню середовища та формуванню нових форм життя.
Наголошуючи на необхідності мобілізації та використання всіх соціальних сил, Радлінська надавала великого значення позашкільній освіті, культурній допомозі та всім формам соціального служіння.
Визначення причин досліджуваної ситуації у випадках, що потребують соціальної допомоги, а також виявлення сил, які можна мобілізувати, чинників, які можна використати для компенсації дефіцитів, задоволення незадоволених потреб і запобігання небезпекам, що наближаються,
— саме в цьому вона вбачала сутність соціального служіння, яке поєднує педагогіку та соціальну політику.
Стаючи на бік робітничого класу, змушеного боротися за своє визволення, і вбачаючи унікальну цінність у кожній людині, Радлінська протягом усього життя прагнула забезпечити освітню опіку насамперед знедоленим і соціально вразливим людям. Вона відкидала упередження культурного аристократизму та прагнула, щоб кожен мав однаковий доступ до цінних ресурсів освітнього середовища. Спокійні думки пролетаря про завтрашній день і світло лампи в селянській хаті, на її думку, були такими ж необхідними умовами національної освіти, як бідність, турбота та невігластво були перешкодами, які має долати освітня праця. Загалом вона вимагала, щоб освіта дозволяла людині відкривати власне «я» та пізнавати «я» інших, пробуджувати почуття цілісності й відповідальності, а також полегшувати неминучу боротьбу через утвердження спільних цінностей і прийняття локальних оцінок «інших».
Так само як інтелектуальна освіта не може обмежуватися пасивним засвоєнням знань, а повинна вести до самостійного мислення та розвитку творчості, духовна освіта має сприяти гармонії знання і життя, сутнісному засвоєнню «невидимих» благ шляхом пов’язання їх із психічними переживаннями людини.
Соціальна робота, яку Радлінська розуміла як форму виховання, повинна одночасно охоплювати пробудження потреб, формування усвідомлення ідеалів, організацію ресурсів та методи навчання. Водночас вона не може втручатися у таємниці особистого життя чи прагнути духовного насильства. Тому Радлінська вимагала від соціального працівника співчутливого ставлення до всіх цінностей, поваги до індивідуального потенціалу, духовної близькості зі спільнотою та практичного досвіду міжособистісних взаємин. Вона вбачала цінність діяльності соціального працівника не в тому, що той робить самостійно, а в тому, що здатний пробудити у спільноті, серед якої працює. Водночас вона застерігала як від сліпого наслідування традиційних моделей і прославлення минулого, так і від поспішного відкидання традиції. «Покращення» життя, на її думку, повинно поєднуватися з повагою до індивідуальних і колективних цінностей та їх постійним узгодженням.
Освітня діяльність, за Радлінською, має бути спрямована на формування ширших суспільних зв’язків через залучення людей до свідомого використання та творення культурних благ. Вона повинна враховувати динаміку суспільного життя, визначати напрями його розвитку та через солідарну співпрацю з іншими осередками соціальної діяльності сприяти реалізації досконалішого майбутнього.
Радлінська зазначала, що бажаною рисою опіки та водночас мірою її ефективності є поступове введення підопічного на шлях самостійності. Цей постулат є необхідною противагою афіліативному механізму опіки, а особливо небезпеці зменшення винахідливості та відповідальності підопічного. Його значення полягає в тому, що він підтримує одну з основних функцій опіки — підготовку людини до самостійного життя — і водночас слугує критерієм належного здійснення опікунської діяльності.