Прахатиці () — місто в Південночеському краї Чеської Республіки. У ньому проживає близько 11 000 мешканців. Воно розташоване в горбистому ландшафті в передгір'ї Богемського лісу.

Серед відомих власників міста були дворянські родини Розенберг (1501—1601), Еґґенберг (1621—1719) та Шварценберг (1719—1848). У місті є багато пам'яток епохи Відродження. Історичний центр міста добре зберігся та охороняється як міська пам'ятка-заповідник.

Адміністративний поділ Прахатиці складається із 12 муніципальних частин (у дужках вказана кількість населення згідно з переписом 2021 року):

Prachatice I (767) Prachatice II (9,136) Kahov (44) Libínské Sedlo (105) Městská Lhotka (9) Oseky (87) Ostrov (109) Perlovice (24) Podolí (26) Stádla (5) Staré Prachatice (114) Volovice (14)

Етимологія Назва походить від давньослов'янського імені Прахата, що означає «село народу Прахати».

Географія Прахатиці розташоване приблизно за на захід від Чеських Будейовиць. Воно розташоване в передгір'ї Богемського Лісу. Найвища точка — гора Лібін заввишки над рівнем моря. Через місто протікає Живний потік. Річка Бланіце протікає вздовж північно-західного кордону міста.

Історія

IX—XV століття Прахатиці було засноване разом із початком торгівлі на Золотому шляху, важливому торговому шляху солі, що починався в Пассау, Баварія. Ймовірно, у IX або X столітті було засновано поселення на території сучасної міської частини Старе Прахатиці («Старі Прахатиці»). У другій половині XII століття його придбав Вишеградський капітул.

Коли поселення перестало відповідати своєму призначенню, наприкінці XIII століття поблизу старого було засновано нове поселення. У 1312 році Прахатиці вперше згадуються як місто. У 1323 році король Ян Богемський підтвердив місту Прахатиці право користуватися торговим шляхом до Пассау та збирати там митні збори. Прахатиці було повністю завершено у 3-й чверті XIV століття.

Під час гуситських війн у 15 столітті Прахатиці двічі зазнавали нападів. Зрештою, його захопили гусити, які знищили більшу частину населення. У 1436 році, після закінчення конфлікту, король Сигізмунд надав Прахатицям статус королівського міста, і всі його старі привілеї були підтверджені. Лише через рік місто було запропоновано як заставу Яну Смілу з Кремса, але воно на короткий період потрапило під контроль родини Рожемберків після страти Сміла в 1439 році в Чеському Крумлові. Олдржіх II з Рожмберку продав місто майже одразу після страти, але воно знову стало власністю родини в 1501 році. У другій половині 15 століття кількість мешканців зросла, і довелося будувати нові будинки.

XVI—XX століття У 16 столітті торгівля на Золотій стежці досягла свого піку, і місто процвітало. Рожмберки контролювали Прахатиці до 1601 року, коли Петро Вок з Рожмберку, останній член родини, продав місто імператору Рудольфу II, який знову зробив його королівським містом у 1609 році. Воно залишалося під твердим королівським контролем до Богемського повстання, під час якого воно стало на бік повстанців. Однак у 1620 році місто було відвойоване та приєднано до маєтку Чеський Крумлов. Після битви на Білій горі Прахатиці втратило свій статус королівського міста та привілеї та стало власністю родини Еґґенбергів, хоча війська імператора залишалися в місті до кінця Тридцятилітньої війни. Пізніше під час війни місто було завойоване шведською армією, і за нього вимагали ще один великий викуп. У другій половині 17 століття торгівля на Золотій стежці занепала і більше не відродилася.

У 1719 році, після смерті принцеси Марії Арноштки Еґґенберзької, місто та весь маєток Чеський Крумлов знову перейшли до інших рук і потрапили під контроль заможної родини Шварценбергів. Слабка політична та економічна ситуація вплинула на стан будинків. Старі не реконструювалися, а нові не будувалися.

До 1918 року місто було частиною Австро-Угорщини, в однойменному районі, одному з 94 безірксхауптманшафтенів у Богемії.

Після 1945 року німецьке населення було вигнано внаслідок Другої світової війни.

Демографічні показники

Економіка Великих промислових компаній немає. Найбільшим роботодавцем у місті є лікарня. Найбільшими промисловими роботодавцями є компанії InTiCa Systems (виробник електронних компонентів) та Reinfurt-ČR (виробник кулькових підшипників), обидві з понад 250 співробітниками.

Транспорт Великих доріг через місто немає. Дороги другого класу з'єднують Прахатиці з Чеськими Будейовицями, Воднянами та Воларами.

Прахатиці розташоване на залізничній лінії Чиченіце — Нове Удолі.

Культура У Прахатицях щороку проводяться святкування Золотого Соляного Шляху з багатою культурною програмою.

Місця

Історичний центр утворений площею Велике наместі та прилеглими вулицями, а також обмежений залишками міських стін. Через застій економічного життя у 17-му та 18-му століттях, у Прахатицях збереглося багато будівель епохи Відродження, деякі з яких потім були реконструйовані у стилі ампір. З 1981 року історичне ядро міста охороняється як міська пам'ятка-заповідник.

Однією з головних визначних пам'яток центру міста є Стара ратуша, будинок у стилі епохи Відродження, збудований у 1570—1571 роках. Нова ратуша була збудована у стилі псевдоренесансу в 1903 році.

Церква Святого Якова Великого поблизу площі є найбільшою будівлею в історичному центрі. Це пізньоготична будівля, вперше згадана в 1359 році. Її остаточний вигляд було досягнуто в результаті реконструкцій між 1505 і 1513 роками.

Дольні бра́на (; також відома як Пісецька брама) — це збережений елемент кам'яних міських укріплень, що датується першою половиною XV століття. Брама датується приблизно 1527 роком і створює вхід до історичного центру.

Видатні люди

Християнин із Прахатиці (), астроном, математик і лікар Ян Гус (), теолог, філософ і реформатор; навчався тут Іван Нойманн (1811—1860), американський римо-католицький прелат і святий Йозеф Бенеш (1902—1984), мовознавець Мирослав Соукуп (нар. 1965), футболіст і менеджер Адольф Зіка (нар. 1972), фотограф Давид Горейш (нар. 1977), футболіст і менеджер Катержина Неш (нар. 1977), лижна спортсменка та велосипедистка Люсі Секанова (нар. 1989), спортсменка

Прахатиці є побратимом.

Примітки

Посилання

Official tourist portal