Євген Володимирович Лебедєв (, село Знаменка Верхоленського повіту Іркутської губернії, тепер Іркутської області, Російська Федерація — розстріляний , місто Хабаровськ, тепер Російська Федерація) — радянський діяч, голова Забайкальського губвиконкому, голова Читинського та Сахалінського окрвиконкомів, голова Амурського та Сахалінського облвиконкомів, в.о. голови Далекосхідного крайвиконкому.
Життєпис Народився в родині дрібного службовця. У 1911 році почав працювати прикажчиком у власника магазину в місті Нижньоудинську Іркутської губернії.
Восени 1915 року призваний до російської імператорської армії. Служив у 7-й стрілецькій дивізії, понад два роки провів на фронті. Після Лютневої революції 1917 року включився в політичну роботу серед солдатів. Обирався головою ротного, а потім і полкового комітету, одночасно був членом дивізійного комітету. Згідно з офіційною біографією, у жовтні 1917 року перебував у Петрограді та брав участь у захопленні Зимового палацу. У лютому 1918 року повернувся до міста Верхньоудинська Іркутської губернії.
Член РКП(б) з 1918 року.
Влітку 1918 року у складі кулеметної роти брав участь у боях проти чехословаків і білогвардійців, з відступаючими рядянськими частинами пройшов від Слюдянки до Благовєщенська. Коли 18 вересня 1918 року Благовєщенськ був захоплений білогвардійцями, Євген Лебедєв спочатку переховувався, а потім влаштувався на роботу в Прибайкалсоюзі. Там він очолив підпільний партійний осередок і за завданням підпільного комітету РКП(б) організував таємну друкарню, розшукав і відремонтував старий друкарський верстат, разом з членами партосередку роздобув два пуди шрифту і очолив роботу з друкування та розповсюдження нелегальної літератури.
У середині 1919 року за розпорядженням підпільного революційного комітету направлений в села Верхньоудинського повіту для організації повстання проти формувань отамана Семенова та японських військ, увійшов до складу Військово-революційного штабу Прибайкалля. Незабаром Євген Лебедєв став керівником партизанського рейду селами Мензо-Акшинського району. 25 січня 1920 року на Бічурському з'їзді повсталого народу обраний головнокомандувачем усіма партизанськими загонами Прибайкалля (близько 4000 піхоти та 1500 кавалерії). Керував військовими операціями проти Селенгінського гарнізону і рейдами на Петровський завод. 27 лютого 1920 року загони Лебедєва з'єдналися в селі Кудара з Забайкальською групою військ, що наступала з Іркутська. Командував партизанськими загонами під час взяття Верхньоудинська 2 березня 1920 року. З початку березня 1920 року командував Забайкальською бригадою Народно-революційної армії у складі Забайкальського, Тарбагатайського та Гашейського полків, з 19 до 22 березня командував Забайкальською групою військ, потім розформованою. З 22 березня 1920 року Лебедєв командував Забайкальською дивізією у складі 1-ї та 2-ї стрілецьких бригад. Під час невдалої Читинської операції в квітні 1920 року командував військовим резервом.
У червні 1921 року за рішенням Дальбюро ЦК РКП(б) був направлений у Примор'я, де командував партизанськими загонами Приханкайського району, потім був призначений начальником політичного відділу збройних сил Примор'я.
За рекомендацією Дальбюро ЦК ВКП(б) постановою Дальревкому з 17 листопада 1922 року призначений завідувачем відділу управління міліції відділу управління Дальревкому і одночасно начальником управління робітничо-селянської міліції Далекосхідної області. Його головним завданням було реорганізувати народну міліцію Далекосхідної республіки на робітничо-селянську міліцію. У березні 1923 року відкликаний з міліції і направлений на політичну роботу в Примор'ї.
У березні 1923 — 1924 року — голова Нікольсько-Уссурійського повітового революційного комітету (ревкому) Приморської губернії.
У 1924 — липні 1925 року — голова Забайкальської губернської контрольної комісії РКП(б) — робітничо-селянської інспекції (РСІ) в місті Читі.
Рішенням Забайкальського губернського комітету РКП(б) від 24 липня 1925 року як «старий активний партизан» Євген Лебедєв направлений на навчання у Військову академію. Однак у листопаді того ж року відкликаний із навчання.
У листопаді 1925 — квітні 1926 року — голова виконавчого комітету Забайкальської губернської ради.
З 15 квітня до червня 1927 року — голова виконавчого комітету Читинської окружної ради.
У червні 1927 — 27 січня 1929 року — голова Сахалінського окружного революційного комітету.
З січня до жовтня 1929 року — голова виконавчого комітету Сахалінської окружної ради.
У 1931—1932 роках навчався в Промисловій академії в Москві.
У 1932 — 6 березня 1933 року — голова Організаційного комітету виконавчого комітету Далекосхідної крайової ради по Амурській області.
8 березня 1933 — 1934 року — голова виконавчого комітету Амурської обласної ради.
У травні — липні 1937 року — голова виконавчого комітету Сахалінської обласної ради.
У червні — 24 серпня 1937 року — заступник голови (в.о. голови) виконавчого комітету Далекосхідної крайової ради.
У ніч з 23 на 24 серпня 1937 року заарештований органами НКВС СРСР. 8 квітня 1938 року засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти і того ж дня розстріляний в місті Хабаровську (за іншими даними 9 квітня 1938 ).
27 червня 1957 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР вирок скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. У 1987 році рішенням Хабаровського крайового комітету КПРС Євген Лебедєв і його дружина були відновлені в партії (посмертно). Іменем Є. В. Лебедєва названа вулиця в місті Улан-Уде.
Родина У 1920 році одружився з Ганною Микитівною Хохряковою (28.11.1900 — 27.05.1938), яку знав з 1918 року. У 1937 році вона обіймала посаду секретаря партійної організації Далекосхідної залізниці. 27 вересня 1937 року Хохрякова-Лебедєва була заарештована, виключена з партії і розстріляна 27 травня 1938 року. Їхнього сина Лева Євгеновича Лебедєва (нар. 28.12.1926) відправлено до дитячого будинку, звідки його вже в листопаді 1937 року забрала бабуся та відвезла з Хабаровська. Лев Лебедєв закінчив фізико-математичний факультет Дніпропетровського університету, кандидат фізико-математичних наук, доцент.
Примітки
Джерела Лебедев Евгений Владимирович