«Блудні душі» () — британський роман французької письменниці Сесіль Пін, який вийшов 21 березня 2023 року у видавництві Fourth Estate (імпринт HarperCollins). Історія адаптації родини в'єтнамських біженців до життя у Великій Британії містить посилання на різні звірства та катастрофи, які вразили біженців у 20 столітті.

Пін почала писати роман, частково спираючись на досвід своєї матері, після після повторного осмислення своєї азійської ідентичності в період пандемії COVID-19.

2023 року роман потрапив до короткого списку премії Waterstones Debut Fiction Prize та довгого списку Жіночої літературної премії.

Передісторія Мати Сесіль Пін була в'єтнамською біженкою, яка подорожувала човном до Таїланду, перш ніж осісти у Франції, втративши по дорозі п'ятьох братів і сестер, а також батьків. Пін чула історії про цей досвід, коли росла у Франції та недовго перебувала в США, але відчувала себе відірваною від своєї азійської спадщини. Вона почала досліджувати свою спадщину, спочатку через кулінарію, а пізніше через читання книжок азійських письменників.

Пін зібрала архівні свідчення про життя біженців, щоб розширити свої знання з цієї теми та додати книжці автентичності. На глибше дослідження її надихнув перегляд епізоду передачі «Дуже британська історія» під назвою «Що сталося з людьми з човнів?», який вела Рейчел Нґуєн.

Філософські дослідження Пін вплинули на спрямування книжки, оскільки саме в цей час вона дізналася про горе. Пін також висловила бажання написати книжку, яка б відображала досвід південно-східноазійської діаспори у Великій Британії, вважаючи, що ця спільнота недостатньо представлена в британській літературі.

Короткий зміст Роман починається 1978 року в селі Вунґ Там у В'єтнамі. Сім'я готується покинути свій дім і розпочати нове життя зі своєю родиною в Нью-Гейвені, штат Коннектикут. Родина планує відправити трьох старших дітей, 16-річну Ань, 13-річного Міня та 10-річного Тханя, раніше за батьків та чотирьох молодших братів і сестер.

Троє старших дітей подорожують човном і зрештою прибувають до Гонконгу, де їх розміщують у таборі для біженців поблизу аеропорту Кай Так. Пізніше дітей приводять на пляж і просять ідентифікувати тіла їхніх батьків та братів і сестер, які потонули під час подорожі. Діти борються зі своїм горем, але Ань рішуче налаштована піклуватися про своїх братів.

Ань починає відчувати образу на свого дядька в Америці, звинувачуючи його у смерті членів своєї родини. Після того, як вона відмовляється сказати співробітникам служби переселення, що в неї є родичі в Сполучених Штатах, дітей переселяють до Великої Британії. Спочатку їх розміщують у таборі в Соплі, а потім переїжджають до маленької квартири в Кетфорді. Дітям важко адаптуватися до життя в Англії, їм важко дається мова, а їжа — несмачна. Вони також час від часу зазнають расизму.

Ань починає працювати на швейній фабриці, але пізніше відчуває, що не розкриває свій потенціал, і знаходить роботу в бухгалтерській фірмі. Там вона починає стосунки з Томом, аудитором, якого виховали в Лондоні батьки кантонського походження. Том допомагає Ань впоратися з почуттям провини за смерть членів її родини.

Тим часом Мінь кидає школу і намагається знайти постійну роботу. Розчарований, він, очевидно, бере участь у незаконній діяльності, і це негативно позначається на його стосунках з Ань.

Як наймолодший з трьох, Тхань найлегше адаптується до життя в Англії. Він добре вчиться в школі та сподівається на кар'єру в астрономії, але пізніше влаштовується на непривабливу офісну роботу, не змігши забезпечити собі фінансування для навчання в університеті.

2016 року Ань створює сім'ю з Томом. Попри несхвалення матері, її дочка, Джейн, хоче вивчати філософію в університеті. Джейн заохочує Ань приєднатися до Facebook, щоб відновити зв'язок з іншими в'єтнамськими жителями човнів. Після відновлення зв'язку з родичами в США родина вирушає до В'єтнаму, щоб кремувати останки загиблих членів сім'ї.

Основна оповідь перемежовується експериментальними розділами, написаними з альтернативних перспектив. Привид одного з потонулих братів чи сестер спостерігає за своїми живими родичами; солдати, залучені до операції «Блудні душі», згадують власний досвід, а оповідачка, яка згодом виявляється донькою Ань — Джейн, ділиться своїми дослідженнями та роздумами про різні злочини, вчинені проти біженців.

Прийняття Роман «Блудні душі» отримав переважно позитивні відгуки від критиків. «The Guardian» високо оцінили прозовий стиль книжки та її емоційний резонанс, водночас висловивши захоплення майбутньою кар'єрою Пін.

У літературному додатку до газети «The Times» було написано, що роман «Блудні душі» «проймає виразним меланхолійним настроєм».

Газета «The New York Times» позитивно оцінила роман, схарактеризувавши його експериментальну побудову як «щось справді особливе», проте зазначила, що деякі частини сюжету справляють враження безцільних.

Газета «i» дала змішану оцінку роману, назвавши окремі елементи оповіді «незграбними», але водночас високо оцінивши «чуттєві враження», присутні в тексті.

Нагороди 2023 року роман «Блудні душі» потрапив до короткого списку премії Waterstones Debut Fiction Prize та довгого списку Жіночої літкратурної премії.

Переклад українською

Примітки