Милорад Улемек (; народився 15 березня 1968), також відомий як Милорад Лукович () та «Легія» (), — сербський колишній командир спецпідрозділу сербської поліції, Підрозділу спеціальних операцій (JSO), та колишній командир воєнізованих формувань, який був засуджений за вбивства прем'єр-міністра Сербії Зорана Джинджича та колишнього президента Сербії Івана Стамболича. Його також було засуджено за змову у справі про замах на вбивство лідера сербської опозиції Вука Драшковича.

Раннє життя Улемек народився 15 березня 1968 року в Белграді. Його батько Мілан був молодшим офіцером Югославської народної армії, а мати Наталія була домогосподаркою. Улемек виріс у Новому Белграді, неподалік від готелю «Югославія».

Хоча в ранньому підлітковому віці він був проблемним, він закінчив програму автомеханіка та медичну школу у Белграді. У 1984 році він потоваришував з Крістіяном Голубовичем, і разом вони скоїли своє перше «велике» пограбування. Улемека прозвали «Цема» від слова «цемент». Після невдалого пограбування в 1985 році Улемек втік до Франції.

Військова кар'єра

Французький іноземний легіон У середині 1980-х років він вступив до Французького іноземного легіону, служачи в Чаді, Лівані та Іраку. Йому було надано військове прізвисько «Легіон» (Legija) через його військову кар'єру в легіоні.

Під час служби, будучи сержантом, він служив перекладачем у французькій армії в Югославії. Після повернення він не повернувся з відпустки і був визнаний дезертиром із Французького іноземного легіону, тому повернувся до Югославії, коли у 1992 році спалахнула війна.

Сербська добровольча гвардія Він вступив до Сербської добровольчої гвардії у 1992 році під командуванням сербського воєначальника Аркана. Улемек став одним із найближчих друзів Аркана та командиром підрозділу. Він командував спеціальним підрозділом «Супер Тигри», який діяв у східній Славонії. Підрозділ був розформований у квітні 1996 року, а всім його членам було наказано вступити до лав Югославської армії.

Підрозділ спеціальних операцій У 1996 році, після розпуску Сербської добровольчої гвардії, на прохання начальника Управління державної безпеки Йовіци Станішича, Улемек приєднався до реструктурованого Підрозділу спеціальних операцій. Підрозділ був відомий як «Червоні берети» через свій одяг. У 1999 році Улемек став лідером «Червоних беретів», а в квітні 2001 року — офіційним командиром «JSO SDB Serbia».

Червоні берети використовувалися під час правління Мілошевича для проведення спеціальних операцій у Хорватії, Боснії та Герцеговині та Косово, а також для ліквідації політичних опонентів Мілошевича. У квітні 2001 року він пішов у відставку під тиском політичного керівництва. 12 березня 2003 року, одразу після вбивства прем'єр-міністра Сербії Зорана Джинджича, було розпочато загальнонаціональне розслідування під назвою "Операція «Шабля». Дванадцять днів потому, 25 березня, підрозділ було розформовано, а понад 11 000 осіб було затримано.

Зв'язок із Земунським кланом і вбивство Джинджича 12 березня 2003 року деякі члени JSO, пов'язані з сумнозвісним Земунським кланом, організували вбивство Зорана Джинджича, а Улемека було названо головним організатором. Після вбивства Улемека було названо головним підозрюваним, і після 14 місяців переховування він здався у травні 2004 року. Улемек стверджував, що весь цей час переховувався у своєму будинку, що викликало багато суперечок у громадськості. Судовий процес над вбивством Джинджича був першим судовим процесом щодо організованої злочинності в Сербії.

Під час судового розгляду справи лунали численні погрози на адресу судової палати, а також відбувалося залякування свідків та вбивство одного зі свідків. Перший голова судової палати Марко Кляєвич залишив слухання у серпні 2005 року. У вироку Спеціального суду з питань організованої злочинності в Белграді, головуючої судді Нати Месарович, вбивство Джинджича було охарактеризовано як «політичне вбивство, злочинний акт, спрямований проти держави», у якому поліцейські та мафія об'єдналися, щоб убити Джинджича та отримати політичну владу. Заступника Улемека в «Червоних беретах», Звездана Йовановича, було визнано винним у стрілянині у Джинджича. Улемека було засуджено до 40 років позбавлення волі за організацію вбивства Джинджича. Після кількох судових процесів Улемека було засуджено до 137 років позбавлення волі за його злочини.

Особисте життя Він був одружений із журналісткою Маєю Лукович, від якої у нього народилася дочка. Після цих стосунків він познайомився з Александрою Іванович, від якої у нього народилося ще три доньки.

Книги Відбуваючи покарання у в'язниці, Улемек написав 24 книги.

Gvozdeni rov (2004) Legionar (2005) Momci iz Brazila (2006) Juda (2006) Kraj (2007) Čopor (2007) Magioničar (2008) Tajna moga srca (2008) Kroz vatru i vodu (2008) Za čast i slavu (2009) Ljubav suzama ne veruje (2010) Revolucija — između razuma i srca (2010) Krv, suze i znoj (2012) Staze poraza (2013) Poslednji konvoj (2013) Prah i pepeo I (2014) Prah i pepeo II (2015) Babo (2016) Prah i pepeo III (2017) U tigrovom gnezdu (2018) Dolina suza (2019) Purpurno srce (2020) Samuraj (2021) Poslednji bataljon (2022)

Примітки

Посилання

Biography of Legija (Serbian) Profile: Milorad Lukovic, BBC Europe, Last Updated: Monday, 3 May 2004