Григорій Леонідович Пивоваров ( , м. Ленінград) — ізраїльський доброволець, український військовослужбовець, штаб-сержант 24-го окремого штурмового полку «Айдар» Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, повний кавалер ордена «За мужність».

Життєпис Григорій Пивоваров народився 2 червня 1981 року у м. Ленінграді РРФСР СРСР, у єврейській родині, яка мала коріння у Білорусі, Україні та на Кавказі.

1990-го разом із родиною здійснив алію. В Ізраїлі закінчив середню школу та коледж.

Пройшов строкову військову службу у лавах Армії оборони Ізраїлю, служив у 1-й піхотній бригаді «Голані». Григорій дуже пишається тим, що належав до цієї бригади і пізніше, беручі участь у боях за Україну, він з гордістю носив коричневий («кольору землі») берет «Голані» з українською кокардою.

Потому працював у клубному бізнесі та туристичній сфері, промисловим альпіністом та кур’єром, у 2006—2008 рр. — моряком рибальського судна на Середземному морі, у 2010-2014 рр. подорожував світом.

Учасник Революції Гідності, у лютому 2014 року дістав контузію від атаки газовою гранатою.

Навесні 2014-го з групою активістів Євромайдану добровольцем долучився до новоствореного 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», як йдеться у одному з матеріалів ЗМІ, «потрапив на війну завдяки своєму першому командирові «Італійцю»ПІСКІЖОВ Олександр Валерійович (Італієць) // Книга пам'яті полеглих за Україну, який загинув на 32-му блокпосту…».

2015-го тимчасово перебував у 93-й окремій механізованій бригаді під командуванням командира батальйонної тактичної групи Дмитра Кащенка, за наказом якого займався координацією дій із 7-м батальйоном Добровольчого українського корпусу під час боїв за селище Піски, згодом повернувся до «Айдару».

26 лютого 2016 року Григорію нарешті вдалося офіційно стати до лав Збройних Сил України, підписавши контракт про проходження військової служби, весь час якої він перебував у лавах 24-го окремого штурмового батальйону (пізніше — окремого штурмового полку) «Айдар».

Брав безпосередню участь у бойових діях у ході Антитерористичної операції на сході України та Операції Об'єднаних сил. У жовтні 2018 року в бою на околиці с. Жолобок дістав кульове поранення, з поля бою Григорія евакуював його командир взводу Олександр Коваленко «Хук», майбутній командир 24 ОШП «Айдар», Герой України.

Пізніше дістав ще кілька поранень та контузій. 2019 року, у званні старшого солдата, обійняв посаду командира відділення.

Після початку повномасштабної агресії РФ продовжує боронити Україну, у складі підрозділу воював у районах Волновахи, Маріуполя, Вугледара, Бахмута. 2022 року призначений головним сержантом взводу, пізніше — командиром взводу, з весни 2023-го до листопада 2025 року тимчасово виконував обов’язки командира штурмової роти (через відсутність громадянства, не міг бути призначений на офіцерську посаду та отримати офіцерське звання).

З лютого по травень 2025 року очолював ротну тактичну групу на Новопавлівському напрямі, з червня по по листопад — у Сумській області, на Білопільському напрямі.

Станом на квітень 2026 року — штаб-сержант, служить у підрозділі рекрутингу.

Особисте життя Ще 2017 року подав документи для прийняття до громадянства України, але це питання досі не вирішене. Наразі єдиним документом, який легалізує його перебування в Україні, є український військовий квиток Щодо українського громадянства Григорій заявляв: «Для мене це важливо також, як перемогти у цій війні».

Володіє п’ятьма мовами.

За самоосвітою — історик, вивчає революційні рухи, зокрема, діяльність Данила Терпила («отамана Зеленого») та «Вільну територію», що у 1918-1921 рр. контролювалася Революційною повстанською армією України під проводом Нестора Махна.

Нагороди Орден «За мужність» І ступеня (1 травня 2025) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку; Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (14 січня 2025) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку; Відзнака Міністра оборони України – медаль «За поранення» (наказ № 924 від 24 липня 2023 року), з двома додатковими гілками; Нагрудний знак командувача Об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» ІІІ ступеня (наказ № 70 від 1 травня 2023 року); Орден «За мужність» ІІ ступеня (10 березня 2023) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку; Орден «За мужність» ІІІ ступеня (12 травня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі; Медаль «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність» (наказ № 894 від 16 листопада 2020 року); Медаль «Захиснику Вітчизни» (31 січня 2019) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України; Нагрудний знак «Учасник АТО».

Військові звання Штаб-сержант (2025 р.) Головний сержант (2024 р.) Старший сержант (2023 р.) Сержант (весна 2022 р.) Молодший сержант (грудень 2021 р.) Старший солдат (2017 р.) Солдат (2016 р.)

Джерела Єврей. Про Ізраїль, ЦАХАЛ, Майдан, громадянство та війну з 2014-го року // 24 ОШП "Айдар" — 2026. — 30 квітня.

Примітки