Квінт Попедій Силон (; 88 до н. е.) — політичний та військовий діяч стародавньої Італії, один із найвпливовіших представників італійського племені марсів, головнокомандувач та один із двох консулів Італійського союзу під час Союзницької війни проти РимуKeaveney A. Rome and the Unification of Italy. London: Croom Helm, 1987. C. 112..
Ранні роки Квінт Попедій Силон походив зі знатного роду племені марсів. До початку збройного конфлікту з Римом він намагався здобути для італіків римське громадянство мирним шляхомSalmon E. T. The Making of Roman Italy. Cornell University Press, 1982. C. 125.. Силон дружив з римським політиком Марком Лівієм Друзом Молодшим, який виступав за надання громадянських прав союзникам РимуПлутарх. Порівняльні життєписи. Катон Молодший, 2..
Плутарх зберіг анекдот про перебування Силона в Римі в будинку Друза. Якось італійський вождь жартома попросив маленьких племінників Друза — Квінта Сервілія Цепіона та Марка Порція Катона (майбутнього Катона Молодшого) — замовити за нього слово перед дядьком. Цепіон погодився, але Катон категорично відмовився. Навіть коли Силон, жартома погрожуючи, підняв хлопчика за ноги над вікном і погрожував скинути, Катон не здався і не сказав ні слова на підтримку італіків. Силон тоді сказав, що якби цей хлопчик був дорослим, італіки не мали б жодних шансів на успіхScullard H. H. From the Gracchi to Nero: A History of Rome from 133 B.C. to A.D. 68. London: Routledge, 1982. C. 64..
Убивство Марка Лівія Друза у 91 році до н. е. поклало край сподіванням італіків на мирне врегулювання питання громадянства, що стало приводом до повстанняКовальов С. І. Історія Риму. Київ: Вища школа, 1993. С. 345..
Участь у Союзницькій війні З початком Союзницької війни італійські племена об'єдналися у федерацію зі столицею в місті Корфіній, яке перейменували на Італіку. Квінт Попедій Силон став одним із двох консулів нової держави, очоливши угруповання марсів, пелігнів, вестинів, марруцинів та френтанівBrunt P. A. Italian Manpower 225 B.C. — A.D. 14. Oxford: Clarendon Press, 1971. C. 439.. На цій посаді він керував північним і центральним театрами бойових дійАппіан. Римська історія. Громадянські війни, I, 39-40..
У 90 році до н. е. Силон здобув низку перемог. Найбільш відомою є його операція проти римського полководця Квінта Сервілія Цепіона. Силон удав, що переходить на бік римлян, і як заручників привів до Цепіона двох рабських дітей, переодягнених у пурпурові тоги вільних громадян. Заманивши таким чином римську армію в засідку, Силон завдав їй поразки; сам Цепіон загинувMommsen T. The History of Rome, Vol. 3. London: Richard Bentley, 1864. C. 241..
Завдяки своїм військовим успіхам Силон вважався «серцем і душею» повстанняУтченко С. Л. Юлій Цезар. М.: Мысль, 1976. С. 45.. Він також карбував монети зі своїм ім'ям та символікою Італійського союзуBroughton T. R. S. The Magistrates of the Roman Republic, Vol. 2. New York: American Philological Association, 1952. C. 29..
Кінець війни та загибель Перелом у війні настав після того, як римляни пішли на політичні поступки і почали надавати громадянство тим італікам, які не брали участі в повстанні або склали зброю. У 89 році до н. е. Силон зазнав поразки від Гая Марія поблизу Альба-ФуценсаKeaveney A. Rome and the Unification of Italy. London: Croom Helm, 1987. C. 154.. Пізніше римські війська захопили Корфіній.
Попри втрати, Силон продовжив опір, відступивши на південь, до Самнію. Йому навіть вдалося відбити самнітську столицю Бовіан, раніше захоплену Луцієм Корнелієм СуллоюSalmon E. T. The Making of Roman Italy. Cornell University Press, 1982. C. 132..
У 88 році до н. е. Квінт Попедій Силон загинув у битві при Апулії. За іронією долі, військо римлян, яке розбило останні сили італіків, очолював брат його колишнього друга Лівія Друза — Мамерк Емілій Лепід ЛівіанScullard H. H. From the Gracchi to Nero. London: Routledge, 1982. C. 68.. Зі смертю Силона організований опір марсів остаточно припинився, що ознаменувало фактичне завершення Союзницької війниКовальов С. І. Історія Риму. Київ: Вища школа, 1993. С. 348..
Примітки
Література Плутарх. Порівняльні життєписи. Аппіан. Римська історія. Громадянські війни. Ковальов С. І. Історія Риму. — Київ: Вища школа, 1993. Утченко С. Л. Юлій Цезар. — Москва: Мысль, 1976. Mommsen T. The History of Rome. — London: Richard Bentley & Son, 1864. Brunt P. A. Italian Manpower 225 B.C. — A.D. 14. — Oxford: Clarendon Press, 1971. Broughton T. R. S. The Magistrates of the Roman Republic. — New York: American Philological Association, 1952. Keaveney A. Rome and the Unification of Italy. — London: Croom Helm, 1987. Salmon E. T. The Making of Roman Italy. — Cornell University Press, 1982. Scullard H. H. From the Gracchi to Nero: A History of Rome from 133 B.C. to A.D. 68. — London: Routledge, 1982.