Друга битва при Бедріаку — битва громадянської війни в Рік чотирьох імператорів, що відбулася 24 жовтня 69 року поблизу Бедріака (сучасний Кальватоне) в Північній Італії між військами імператора Авла Вітеллія та прихильниками Веспасіана. Битва завершилася перемогою флавіанців під командуванням Марка Антонія Прима, після чого війська Вітеллія втратили контроль над Північною Італією, а династія Флавіїв отримала вирішальну перевагу в боротьбі за владу в Римській імперії.

Після битви війська переможців захопили та розграбували місто Кремона, що сучасники вважали однією з найтрагічніших подій громадянської війни. Поразка Вітеллія прискорила його падіння та прихід Веспасіана до влади, що ознаменувало завершення політичної кризи після смерті Нерона.

Передумови Після самогубства імператора Нерона у 68 році Римська імперія опинилася в стані глибокої політичної кризи, відомої як «Рік чотирьох імператорів»Tacitus. Historiae, I.. Протягом 68–69 років владу послідовно здобували Сервій Сульпіцій Гальба, Марк Сальвій Отон, Авл Вітеллій та Тіт Флавій Веспасіан. Події цього періоду продемонстрували зростання політичного впливу римської армії, адже саме легіони дедалі частіше визначали, хто стане новим правителем держави.

Навесні 69 року війська Вітеллія, сформовані переважно з легіонів Нижньої та Верхньої Германії, завдали поразки військам Отона у Першій битві при Бедріаку. Після поразки Отон наклав на себе руки, а Вітеллій увійшов до Риму, де сенат визнав його імператором. Проте його становище залишалося нестабільним: значна частина провінційної еліти та армії не підтримувала нового правителя.

1 липня 69 року єгипетські легіони проголосили імператором Веспасіана — командувача римських військ у Юдеї під час Першої юдейської війниLevick, Barbara. Vespasian. London: Routledge, 1999.. Незабаром його владу визнали сирійські та дунайські легіони. Важливу роль у формуванні коаліції на підтримку Веспасіана відіграли намісник Сирії Гай Ліциній Муціан та командувач дунайських військ Марк Антоній Прим.

Поки Веспасіан зміцнював свої позиції на Сході та забезпечував контроль над постачанням зерна з Єгипту, дунайські легіони вирішили діяти самостійно. Армія Марка Антонія Прима перейшла Альпи й вторглася до Італії, маючи намір повалити владу Вітеллія до прибуття основних сил зі східних провінцій. Вітелліанці намагалися зупинити наступ противника поблизу Бедріака — місця, де кількома місяцями раніше вже відбулася вирішальна битва громадянської війни.

Сили сторін У Другій битві при Бедріаку зійшлися армії, що складалися переважно з легіонів, які вже мали бойовий досвід у попередніх етапах громадянської війни. Обидві сторони були виснажені політичною нестабільністю 69 року, однак зберігали високу боєздатність і значну чисельність.

Війська Вітеллія Сили імператора Авла Вітеллія формувалися здебільшого з рейнських легіонів, які підтримали його ще під час походу на Рим. Основу його армії становили легіони, перекинуті з Нижньої та Верхньої Германії, зокрема ветерани прикордонних кампаній проти германських племен. Ці частини відзначалися високою дисципліною та бойовим досвідом, але були значно ослаблені попередніми боями та тривалими маршами через Італію.

До складу сил Вітеллія також входили допоміжні війська (auxilia), сформовані з германських і галльських племен, а також частини преторіанської гвардії, що залишилися йому вірними. Однак загальна лояльність армії поступово знижувалася через політичну невизначеність і слабке управління з боку імператора.

Командування силами Вітеллія здійснювали його легати, однак єдиного сильного польового командувача, здатного конкурувати з противником, фактично не було. Це призводило до розрізненості дій і слабкої координації між підрозділами.

Війська Веспасіана Противником виступала армія, що діяла від імені Тита Флавія Веспасіана, хоча сам він на той момент перебував на Сході. Безпосереднє командування вторгненням до Італії здійснював Марк Антоній Прим, досвідчений воєначальник дунайських легіонів.

Основу флавіанських сил становили легіони з дунайських провінцій — Паннонії, Мезії та Далмації. Це були добре підготовлені бойові частини, загартовані у війнах на кордонах імперії. Вони відзначалися високою мобільністю, дисципліною та значним бойовим досвідом.

До армії також приєдналися підрозділи з сирійських легіонів, а також частини східних провінцій, які поступово визнавали владу Веспасіана. Важливу роль відігравала підтримка місцевих контингентів і допоміжних військ, набраних у балканських регіонах.

Флавіанська армія мала перевагу в ініціативі та моральному стані, оскільки її командири діяли більш узгоджено та мали чітку політичну мету — швидке захоплення Італії до консолідації сил Вітеллія. Саме Марк Антоній Прим забезпечував єдине оперативне керівництво, що стало одним із вирішальних факторів у подальшій битві.

Перебіг битви Друга битва при Бедріаку відбулася восени 69 року поблизу місцевості, де раніше вже точилися бої між арміями Вітеллія та Отона. Через це обидві сторони добре знали рельєф місцевості, дороги та стратегічні підходи до регіону.

Флавіанська армія під командуванням Марка Антонія Прима швидко просувалася через Північну Італію після переходу Альп. Її метою було не допустити зосередження всіх сил Вітеллія та змусити противника прийняти бій у невигідних умовах. Вітелліанські війська, у свою чергу, намагалися утримати позиції поблизу Кремони та перекрити шлях на Рим.

Перші зіткнення відбулися на підступах до Бедріака, де розвідувальні загони обох сторін вступили в бій. Після цього армії почали розгортання основних сил. Флавіанці зайняли більш вигідні позиції, використовуючи маневреність дунайських легіонів і швидке пересування допоміжних загонів. Вітелліанці ж були змушені формувати оборонну лінію, спираючись на важку піхоту рейнських легіонів.

Ключовим етапом битви став масований наступ флавіанських легіонів, який поступово прорвав центр вітелліанського бойового порядку. Вирішальну роль відіграла злагодженість командування Марка Антонія Прима, який координував удари різних частин армії, не дозволяючи противнику перегрупуватися.

Після прориву центру вітелліанська армія почала втрачати цілісність. Частина підрозділів відступила в напрямку Кремони, інші намагалися організувати оборону в польових таборах, однак зазнали тиску з боку переслідування флавіанської кінноти та допоміжних військ.

Битва завершилася повною поразкою сил Вітеллія. Вітелліанська армія була розсіяна, а шлях до Кремони відкритий для переможців. Це безпосередньо призвело до подальшого захоплення міста та остаточного краху військових сил імператора Авла Вітеллія в Північній Італії.

Після розгрому вітелліанських військ у Другій битві при Бедріаку флавіанська армія під командуванням Марка Антонія Прима рушила до Кремони — важливого міста Північної Італії, яке контролювало ключові шляхи між долиною По та центральною Італією. Місто було заможним і мало значення як торговий та військово-логістичний центр, але не було підготовлене до тривалої облоги.

Оборона Кремони була слабкою: гарнізон складався з невеликої кількості вітелліанських солдатів і місцевих сил, що не могли протистояти легіонам, які перемогли в польовій битві. Після наближення флавіанської армії почався штурм, який швидко зламав опір захисників. Місто було захоплене, після чого дисципліна серед переможців різко ослаблаTacitus. Historiae, III..

Подальші події перетворилися на масштабне пограбування. Античні автори підкреслюють, що солдати втратили контроль і місто зазнало значних руйнувань. Частина будівель була спалена, а населення — зазнало насильства та грабунків. Кремона, яка намагалася зберегти нейтралітет або принаймні уникнути участі в конфлікті, стала жертвою війни, що вийшла з-під контролю командування.

Римський історик Тацит у «Історіях» описує ці події так:

«Місто Кремона, багате й розкішне, було захоплене після бою і віддане на розграбування солдатам; ні вік, ні стать не були захищені від насильства, а здобич стала безмежною винагородою для переможців».

Цей епізод став одним із найвідоміших прикладів жорстокості громадянської війни 69 року: навіть серед прихильників Веспасіана пізніше лунала критика надмірної руйнівності дій армії. Захоплення Кремони водночас зміцнило позиції флавіанців у Північній Італії, але залишило місто практично зруйнованим і символом трагедії внутрішнього конфлікту Риму.

Примітки

Джерела Tacitus. Historiae. Suetonius. De vita Caesarum. Cassius Dio. Roman History. Morgan, Gwyn. 69 AD: The Year of Four Emperors. Levick, Barbara. Vespasian.