Рано-вранці на Різдво, 25 грудня 1945 року, пожежа знищила будинок родини Соддерів у Фаєтвіллі, Західна Вірджинія, США. На той час у будинку знаходилися Джордж Соддер, його дружина Дженні та дев'ять із десяти їхніх дітей. Під час пожежі Джордж, Дженні та четверо з дев'яти дітей врятувалися. Тіла інших п'яти дітей так і не були знайдені. Родина Соддерів, що вижила, до кінця життя вірила, що п'ятеро зниклих безвісти дітей вижили.

Соддери так і не відбудували будинок, натомість перетворивши його на меморіальний сад на честь загиблих дітей. У 1950-х роках, коли вони почали сумніватися у загибелі дітей, родина встановила на місці загибелі вздовж державної траси 16 білборд із фотографіями п'ятьох дітей, пропонуючи винагороду за інформацію, яка б допомогла закрити справу. Він залишався там до смерті Дженні Соддер у 1989 році.

На підтвердження своєї віри в те, що діти вижили, Соддери вказали на низку незвичайних обставин до та під час пожежі. Джордж заперечив висновок пожежної служби Фейєтвілла про те, що пожежа виникла через проблеми з електричною проводкою, зазначивши, що нещодавно він наново перевіряв та оглядав її. Джордж та його дружина підозрювали підпал, що призвело до теорій про те, що дітей забрала сицилійська мафія, можливо, у відповідь на відверту критику Джорджем фашистського уряду його рідної Італії.

Зусилля штату та федерального уряду щодо подальшого розслідування справи на початку 1950-х років не дали жодної нової інформації. Однак пізніше родина отримала, можливо, фотографію одного з хлопчиків у дорослому віці у 1960-х роках. Їхня остання дочка, що залишилася в живих, Сільвія, разом з онуками продовжувала висвітлювати цю справу у 21 столітті у ЗМІ та в Інтернеті.

Передісторія

Джордж Соддер народився під ім'ям Джорджо Содду в Тулі, Сардинія, Італія, у 1895 році. Через 13 років він іммігрував до Сполучених Штатів разом зі старшим братом, який повернувся додому, щойно обидва хлопчики пройшли митний контроль на острові Елліс. До кінця свого життя Джордж, як його стали називати, мало розповідав про те, чому покинув батьківщину.

Зрештою, Соддер знайшов роботу на залізниці в Пенсільванії, перевозячи воду та інші припаси робітникам. Через кілька років він влаштувався на постійну роботу водієм у Смітерсі, Західна Вірджинія. Згодом він заснував власну вантажну компанію, спочатку перевозячи на будівельні майданчики, а пізніше — вугілля, видобуте в цьому регіоні. Дженні Чіпріані, дочка комірника зі Смітерса, яка також емігрувала з Італії в дитинстві, вийшла заміж за Джорджа в 1922 році.

Соддери оселилися за межами сусіднього Фаєтвілля, де проживала велика кількість італійських іммігрантів, у двоповерховому дерев'яному каркасному будинку за 3 км на північ від містечка. У 1923 році у них народилася перша з десяти дітей. Бізнес Джорджа процвітав, і вони стали «однією з найшанованіших сімей середнього класу», за словами одного місцевого чиновника. Однак Джордж мав тверду думку з багатьох питань і не соромився її висловлювати, що іноді викликало проблеми. Зокрема, його різка опозиція до італійського диктатора Беніто Муссоліні призвела до деяких сильних суперечок з іншими членами іммігрантської громади.

Остання з дітей Соддерів, Сільвія, народилася в 1942 році. На той час їхній другий за віком син, Джо, якому було 17, покинув дім, щоб служити в армії під час Другої світової війни. Наступного року Муссоліні було повалено, а в 1945 році страчено. Однак критика Джорджем покійного диктатора мала певні неприємні наслідки. У жовтні 1945 року до його будинку завітав агент за страхування життя, отримавши відмову, попередив Джорджа, що його будинок згорить, і його діти загинуть, пояснюючи це «брудними речами, які ви казали про Муссоліні». Інший гість будинку, нібито шукаючи роботу, зайшов на задній двір і попередив Джорджа, що через запобіжники «колись станеться пожежа». Джордж був спантеличений цим спостереженням, оскільки він щойно оглядав проводку в будинку, коли встановили електричну плиту, а місцева електрична компанія пізніше заявила, що це безпечно.

За кілька тижнів до Різдва того року старші сини Джорджа також помітили дивний припаркований автомобіль, люди з якого спостерігали за молодшими дітьми Соддерів, що поверталися зі школи.

Різдвяна пожежа

Ввечері напередодні Різдва 1945 року родина Соддерів святкувала Святий Вечір. 19-річна Меріон, старша дочка, працювала в магазині дешевих товарів у центрі Фаєтвілля, зробила сюрприз трьом молодшим сестрам — Марті (12), Дженні (8) та Бетті (5), купивши їм у подарунок нові іграшки. Молодші діти були так схвильовані, що попросили у матері дозволити їм лягти спати пізніше, ніж зазвичай.

О 22:00 Дженні сказала їм, що вони можуть лягти пізніше, якщо двоє їхніх братів, які ще не спали, 14-річний Моріс та його 9-річний брат Луї, не забудуть загнати корів до сараю та погодувати курей, перш ніж самі ляжуть. Джордж та двоє старших хлопчиків, Джон (22) та Джордж-молодший (16), які провели день, працюючи з батьком, вже спали. Нагадавши дітям про ці справи, вона взяла Сільвію (3) з собою нагору, і лягла з нею спати.

О 00:30 задзвонив телефон, Дженні прокинулася та спустилася вниз, щоб відповісти. Дзвонила жінка, чий голос вона не впізнала, запитуючи незнайоме їй ім'я, на тлі чувся сміх та дзенькіт келихів. Дженні сказала, що та набрала не той номер. Пізніше вона згадувала «дивний сміх» жінки. Поклавши слухавку, Дженні помітила, що світло все ще горить, а штори не задерті, що було дещо дивно, оскільки діти зазвичай звертали увагу на такі речі, коли лягали спати пізніше за батьків. Меріон заснула на дивані у вітальні, тому Дженні припустила, що інші діти, які лягли пізніше, повернулися на горище, де вони спали. Вона запнула штори, вимкнула світло та повернулася в ліжко.

О першій годині ночі Дженні знову прокинулася від того, що якийсь предмет вдарився об дах будинку, а потім з гуркотом покотився. Не почувши більше нічого, вона знову заснула, але через півгодини знову прокинулася, цього разу від запаху диму. Вона виявила, що у кімнаті, яку Джордж використовував як кабінет, горять телефонна лінія та розподільний щиток. Дженні розбудила його, а він, своєю чергою, розбудив старших синів.

Обоє батьків та четверо дітей — Меріон, Сільвія, Джон та Джордж-молодший — втекли з будинку. Вони шалено кричали дітям нагорі, але не почули жодної відповіді. Піднятися нагору вони не могли, оскільки вже горіли сходи. Джон сказав у своєму першому допиті в поліції після пожежі, що він піднявся на горище, щоб попередити своїх братів і сестер, які там спали, але пізніше він змінив показання, сказавши, що лише телефонував туди і насправді їх не бачив.

Спроби знайти допомогу та порятувати дітей несподівано ускладнилися. Телефон не працював, тому Меріон побігла до будинку сусіда, щоб зателефонувати до пожежної служби Фаєтвілля. Водій на сусідній дорозі також побачив полум'я та зателефонував з сусідньої таверни. Їм також не вдалося викликати допомогу, або тому, що вони не змогли додзвонитися до оператора, або тому, що телефон там виявився зламаним. Зрештою чи то сусідовв, чи то водієві, що проїжджав повз, вдалося зв'язатися з пожежною службою з іншого телефону в центрі містечка.

Джордж, босоніж, спробував залізти на зовнішню стіну будинку і розбив вікно, порізавши руку. Він і сини хотіли за допомогою драбини піднятися на горище, щоб врятувати інших дітей, але вона не стояла на звичному місці, і поблизу її знайти не вдалося. Вода у діжці, яку можна було б використати для гасіння пожежі, замерзла. Потім Джордж спробував підтягнути до будинку обидві вантажівки, які використовував у своєму бізнесі, щоб піднятися з них до вікна на горищі, але жодна з них не завелася, незважаючи на те, що попереднього дня вони працювали бездоганно.

Шоковані, шестеро Соддерів, яким вдалося врятуватися, протягом наступних 45 хвилин не мали іншого вибору, окрім як спостерігати, як будинок горить і руйнується. Вони припустили, що інші п'ятеро дітей загинули у вогні. Пожежна служба, маючи нестачу особового складу через війну та покладаючись на окремих пожежників, які самостійно зв'язувалися один з одним, відреагувала на виклик лише пізнього ранку. Начальник пожежної служби Ф. Дж. Морріс сказав наступного дня, що і без того повільне реагування було ще більше ускладнене його невмінням керувати пожежною машиною, тому йому довелося чекати прибуття когось, хто вміє її водити.

Пожежники, один з яких був братом Дженні, мало що могли вдіяти, окрім як перерити попіл, що залишився в підвалі. О 10-й ранку Морріс сказав Соддерам, що вони не знайшли жодних кісток, як можна було б очікувати, якби інші діти були в будинку, коли він горів. За іншим свідченням, вони знайшли кілька фрагментів кісток і внутрішніх органів, але вирішили не розповідати про це родині. Сучасні фахівці з пожежної безпеки також зазначають, що їхні пошуки були в кращому випадку поверхневими. Тим не менш, Морріс вважав, що п'ятеро дітей загинули у вогні, який був достатньо жарким, щоб тіла згоріли без сліду.

Наслідки

Морріс велів Джорджу залишити місце події в спокої, щоб могли провести більш ретельне розслідування. Однак через чотири дні Джордж та його дружина більше не могли терпіти цього видовища, тому він насипав бульдозером 1,5 м землі на згарище з наміром перетворити його на меморіальний сад для загиблих дітей. Наступного дня місцевий коронер скликав розслідування , яке постановило, що пожежа була нещасним випадком, спричиненим «несправною проводкою». Серед присяжних був чоловік, який погрожував Джорджу, що його будинок буде спалено, у відповідь на його антимуссолініївські висловлювання.

30 грудня були видані п'ятьох дітей. Місцева газета суперечила сама собі, стверджуючи, що всі тіла були знайдені, але потім у тій самій статті повідомляючи, що було знайдено лише частину одного тіла. 3 січня 1946 року відбулася похоронна церемонія. На ній були присутні діти, що вижили, але Джордж і Дженні були надто вражені горем і не прийшли.

Сумніви родини в офіційній версії

Намагаючись повернутися до нормального життя, родина Соддерів почала ставити під сумнів офіційні висновки щодо пожежі. Вони дивувалися, чому, якщо це було спричинено проблемою з електрикою, різдвяні вогні на будинку на початку пожежі залишалися увімкненими, хоча електрика мала б зникнути у першу чергу. Потім вони знайшли у 20 м від будинку драбину, яка зникла зі свого звичного місця у ніч пожежі.

Майстер з ремонту телефонів повідомив Соддерам, що телефонна лінія, яка йшла до будинку, не перегоріла внаслідок пожежі, як вони спочатку думали, а була перерізана кимось, хто зміг піднятися на стовп на висоту 4,3 м та відрізати провід на відстані пів метра від нього. Сусіди бачили, як якийсь чоловік крав електропроводку з власності приблизно в той час, коли сталася пожежа. Його вдалося знайти та заарештувати, він зізнався у крадіжці та стверджував, що саме він перерізав телефонну лінію Соддерів, думаючи, що це лінія електропередач, але заперечував будь-яку причетність до пожежі. Однак жодних записів, що ідентифікують підозрюваного, не лишилося, і ніколи не пояснювалося, чому він вирішив перерізати всі комунікаційні лінії до будинку Соддерів. Дженні сказала в 1968 році, що якби він перерізав лінію електропередач, їй з чоловіком і чотирма дітьми не вдалося б вибратися з дому.

Крім того, Дженні не хотіла змиритися з переконанням Морріса, ніби всі тіла дітей повністю згоріли. У попелі знайшлося багато недогорілої побутової техніки і фрагменти бляшаного даху. Вона порівняла результати пожежі з газетним повідомленням про подібну пожежу в схожому будинку, а результаті якої загинула сім'я з семи осіб. У тому випадку були знайдені скелетні останки всіх жертв. Дженні провела експеримент, спалюючи невеликі купки кісток тварин, щоб побачити, чи згорять вони повністю; жодна не згоріла. Працівник місцевого крематорію, з яким вона зв'язалася, сказав їй, що людські кістки залишаються навіть після того, як тіла спалюють при температурі більше за 1000°C протягом двох годин, що набагато довше та гарячіше, ніж могла бути пожежа в її будинку.