Баллікорус (, що означає «Місто родини Пірс») — колишній центр видобутку та виплавки свинцю, розташований в однойменному селищі неподалік від Кілтернана у графстві Дублін (Ірландія).
Шахта відкрилася приблизно у 1807 році, а в 1826 році її викупила Горнодобувна компанія Ірландії (, MCI), яка володіла та керувала об'єктом до його закриття у 1913 році. Після виснаження місцевих запасів руди у 1860-х роках, Баллікорус продовжував функціонувати як плавильний завод, переробляючи сировину з інших об'єктів компанії MCI, зокрема з копалень у Глендалосі (графство Віклов).
Найбільш характерною частиною комплексу, що збереглася до наших днів, є руїни димоходу, розташовані неподалік від вершини пагорба Каррікголлоган. Нижче по схилу пагорба також можна знайти численні інші колишні будівлі та споруди свинцевого заводу. Історія Відкриті гірничі роботи в Баллікорусі розпочалися приблизно у 1807 році на західному схилі пагорба Каррікголлоган, неподалік від місця, де згодом збудували димову трубуEnvironmental Protection Agency, p. 2.. У 1826 році ця ділянка перейшла у власність Гірничовидобувної компанії Ірландії (MCI), яка здійснювала тут підземний видобуток до 1863 року. Ця діяльність велася з перервами через нестабільний характер рудної жили та коливання цін на свинець. У 1843 році на цій території виявили срібну жилу, проте її розробка була обмеженою.
Основна частина робіт у Баллікорусі зосереджувалася на плавильно-прокатному заводі, який компанія MCI побудувала в долині під шахтними виробками. На цей завод для переробки надходила руда не лише з Баллікоруса, а й з інших копалень компанії, зокрема з Луганура в Глендалосі (графство Віклов)Joyce, p. 71.. Руду з Луганура перевозили кіньми та возами до залізничної станції в Ратдрамі, де її перевантажували у потяги та доставляли до Шанкілла.Mac Aoungusa, p. 19.. Для прийому цих вантажів неподалік від станції Шанкілл на залізничній лінії Гаркорт-стріт збудували спеціальну під'їзну колію. З Шанкілла руду вже доставляли безпосередньо в Баллікорус.
Свинцева руда також надходила з інших шахт компанії MCI у графствах Донегол та Вексфорд . До 1880-х років переробка ірландської руди перестала бути комерційно вигідною. Через це плавильний завод переорієнтували на переробку сировини з шахти Грейт-Лаксі, розташованої на острові Мен. У такому режимі підприємство працювало аж до свого закриття у 1913 роціRynne, P. 145..
Свинцеву руду переробляли за допомогою відбивної печі, череня (ложе) якої мав увігнуту форму . Завдяки цьому розплавлений свинец стікав по стінках до центру, звідки його зливали у форми. Під час переробки також вилучали срібло за допомогою методу, відомого як Купеляція. Свинець, який використовували для виробництва труб і покрівельних матеріалів, мав великий попит на будівельному ринку Дубліна під час активного розширення передмість столиціCorlett, p. 96..
Також на підприємстві виготовляли свинцевий дріб: першу дробокатну вежу побудували у 1829 році. Уестон Сент-Джон Джойс у своїй книзі «Околиці Дубліна» (1912) описував її як «красиву та міцну споруду, що має всередині гвинтові сходи, які закінчуються зовні художньою залізною верандою»Joyce, p. 72.. Другу дробокатну вежу звели у 1857 році. Для забезпечення роботи більшої частини обладнання плавильного заводу використовували млиновий потік (водотік)Environmental Protection Agency, p. 4..
У 1770-х роках було відкрито процес, який дозволяв уловлювати додаткову кількість свинцю з димових газів, що виділялися відбивними печами. Для цього потрібно було утримувати пару достатньо довго, щоб свинець встиг осісти. З цією метою у 1836 роціPearson, p. 315 від свинцевого заводу проклали довгий горизонтальний димохід завдовжки 1¼ милі (близько 2 кілометрів), який закінчувався вертикальною димовою трубою біля вершини пагорба Каррікголлоган.
Тверді відкладення свинцю, що осідали всередині цього димоходу, вичищали вручну. Через це багато робітників згодом померли від отруєння свинцем, а сама місцевість отримала прізвисько «Долина Смерті»Dún Laoghaire-Rathdown County Council, p. 10..
Характерна гранітна димова труба із зовнішніми гвинтовими сходами та оглядовим майданчиком швидко стала відомою пам'яткою. Її навіть наносили на карти Адміністрації британського адміралтейства як орієнтир для моряків. Фотографічні джерела свідчать, що початково труба була значно вищою: над оглядовим майданчиком піднімалася додаткова цегляна секція, яку згодом демонтували. Це єдиний подібний приклад промислового димоходу, збудованого в Ірландії. Уестон Сент-Джон Джойс зазначав, що ця споруда «вважається однією з найкращих, побудованих у Сполученому Королівстві». Примітки