«Го́біт, або Туди́ і зві́дти» (, варіант перекладу — «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори») — роман-казка англійського письменника Джона Роналда Руела Толкіна. Вперше роман опублікувало 1937 року видавництво «Джордж Аллен і Анвін», із часом став класикою дитячої літератури. В основі сюжету — подорож гобіта Більбо Торбина, чарівника Ґандальфа та тринадцятьох гномів на чолі з Торіном Дубощитом. Їхній шлях лежить до Самотньої Гори, де дракон Смоґ стереже захоплені ним гномівські скарби.

Пишучи «Гобіта», Толкін звертався до мотивів скандинавської міфології та давньоанглійської поеми «Беовульф». На думку низки дослідників, у романі відобразився досвід участі письменника в Першій світовій війні. Характерною особливістю твору є протиставлення архаїчного й сучасного стандартів поведінки, зокрема через стилістику мови персонажів. Головний герой, Більбо Торбин, має чимало характеристик сучасної людини і, як наслідок, на тлі стародавнього світу видається певним анахронізмом. Відповідно, у творі порушується питання співвідношення людини сучасної культури зі стародавніми героями, в оточенні яких вона перебуває. Протягом історії відбувається розвиток головного героя — участь у пригодах стає для Більбо шляхом самопізнання. У конфлікті за скарби, який виникає в пізній фазі сюжету роману, автор обігрує почуття жадоби до матеріальних цінностей та його подолання.

«Гобіт, або Туди і звідти» — перший опублікований твір Толкіна, дія якого відбувається у світі Середзем'я. Книга отримала схвальні відгуки критиків і мала попит у читачів, що спонукало видавця просити автора про продовження. 1937 року Толкін узявся за написання нової історії про гобітів. Підсумком роботи став роман «Володар Перснів» — на відміну від «Гобіта», цей твір орієнтований на дорослу читацьку аудиторію. Щоб досягти узгодженості між двома книгами, Толкін зробив деякі зміни в початковому тексті «Гобіта», насамперед щодо опису зустрічі Більбо з Ґолумом.

Сюжет

Казка починається з опису вигаданої раси гобітів — коротунів, які були «десь до половини нашого зросту, і меншими за бородатих гномів». Статечний гобіт Більбо Торбин веде спокійне та розмірене життя в Торбиному Куті — упорядкованому підземному житлі, спорудженому в глибині Пригірка. Одного разу його несподівано відвідують чарівник Ґандальф і компанія з тринадцяти гномів. Ватажок гномів Торін Дубощит розповідає історію свого народу — як їх вигнав із їхніх підземних чертогів у Самотній Горі дракон Смоґ, який відтоді заволодів їхніми скарбами. Гноми мають намір здійснити похід на Схід до Гори, щоб помститися драконові й повернути свої багатства. Загону потрібен досвідчений викрадач. Ґандальф рекомендує на цю роль Більбо Торбина, який, попри скептичне ставлення до нього гномів, після деяких вагань погоджується.

Під час подорожі гноми потрапляють у полон до трьох тролів, але на допомогу приходить Ґандальф. Чарівник, знаючи слабкість тролів, тягне час до світанку, після чого ті перетворюються на камінь. У їхньому лігві Торін і Ґандальф знаходять стародавні ельфійські мечі, а Більбо отримує ельфійський кинджал, який він згодом назве Жалом. Потому загін досягає долини Рівенділ, населеної ельфами. Ельронд, правитель цього місця, приймає мандрівників у себе в гостях і допомагає їм прочитати таємні місячні літери на мапі Самотньої Гори та околиць.

Під час переходу через Імлисті Гори компанія Торіна потрапляє в полон до гоблінів, які приводять мандрівників у свої підземелля, але Ґандальф знову рятує їх. Під час утечі від гоблінів Більбо губить своїх товаришів. Блукаючи печерами, він знаходить перстень, а потім зустрічає Ґолума — слизьку істоту, яка мешкає біля підземного озера. Ґолум пропонує Більбо зіграти в загадки на таких умовах: якщо Більбо виграє, Ґолум покаже йому вихід із печер, а якщо програє, то Ґолум з'їсть його. Більбо перемагає, але Ґолум підозрює його у викраденні свого чарівного персня, здатного робити власника невидимим, і нападає на гобіта. Більбо, випадково одягнувши знайдений перстень, стає невидимим і, прямуючи за Ґолумом, знаходить вихід назовні. Незабаром він зустрічає своїх супутників, проте загін наздоганяють гобліни та люті вовки — варги, і лише раптовий прихід на допомогу орлів рятує мандрівникам життя.

Загін знаходить притулок у будинку Беорна — людини, яка може обертатися на ведмедя. Він допомагає їм дістатися величезного й повного небезпек Морок-лісу. Біля його кордонів Ґандальф залишає своїх супутників, вирушивши у невідкладних справах на південь. Намагаючись перетнути Морок-ліс, гноми двічі потрапляють у полон: спершу до велетенських павуків, потім — до лісових ельфів, але щоразу Більбо за допомогою персня визволяє своїх друзів.

Мандрівники прибувають до Озерного Міста — поселення людей, побудованого на озері. Загін продовжує шлях і досягає Самотньої Гори. Більбо, вдягнувши перстень, пробирається до лігва дракона й краде звідти велику чашу. Коли він знову приходить до печери, Смоґ зустрічає його й заводить із ним розмову, намагаючись вивідати інформацію про наміри гномів та обставини їхньої подорожі. Більбо, зі свого боку, за допомогою хитрощів дізнається про незахищене місце в обладунках дракона. Смоґ, розлючений тим, що жителі Озерного Міста надали допомогу гномам, нападає на поселення та спалює його. Дрізд, який почув розповідь Більбо про вразливе місце дракона, переказує ці відомості Барду Лучнику, і тому вдається вбити Смоґа чорною стрілою, виготовленою в підземних кузнях Короля під Горою.

Гноми остаточно повертають своє королівство. Тим часом до Самотньої Гори прямують армії лісових ельфів та жителів Озерного Міста. Бард, який очолює людей, вимагає від Торіна поділитися з ним частиною скарбів, обґрунтовуючи це таким чином: 1) він убив дракона, тому заслуговує на нагороду; 2) він є спадкоємцем Ґіріона, володаря Долу, а частину своїх скарбів дракон викрав із цього міста; 3) з вини гномів Смоґ знищив Озерне Місто, жителі якого надали допомогу Торіну та його супутникам під час походу. Торін відмовляється виконувати вимоги Барда. Щоб змусити його вести переговори й вирішити конфлікт мирним шляхом, Більбо потай передає воєначальникам армій людей і ельфів як заставу Дорог-камінь — сяйливий дорогоцінний камінь королівської династії гномів, який має для Торіна найбільшу цінність серед усіх скарбів. Торін звинувачує Більбо у зраді та виганяє його.

На допомогу обложеним у Горі гномам із Залізного Кряжа прибуває союзна армія на чолі з Даїном, родичем Торіна. Ворожі сторони ледь не починають битву, проте біля Самотньої Гори зненацька з'являються армії гоблінів і варгів. За таких обставин гноми, ельфи й люди об'єднуються проти спільних ворогів. Починається бій, названий згодом Битвою П'ятьох Воїнств. У розпал битви, коли надія на перемогу майже згасає, прибувають орли та велетень Беорн у ведмежій подобі — він убиває багатьох ворогів, зокрема ватажка гоблінів Болґа. Гоблінів охоплює жах і вони кидаються врозтіч. Однак перемога дістається союзникам дорогою ціною — гинуть, зокрема, Торін і його племінники, Філі та Кілі. Перед смертю Торін примиряється з Більбо. Гобіт повертається додому, погодившись взяти з усіх скарбів лише дві маленькі скрині із золотом і сріблом, бо більшого, на його переконання, він не потребує.

Удома на гобіта чекає несподіванка — скориставшись зникненням Більбо, його родичі влаштовують розпродаж його майна з аукціону. Після тривалої юридичної тяганини Більбо вдається владнати цю проблему й повернутися до спокійного життя. Він пише вірші, товаришує з ельфами та втрачає свою репутацію серед гобітів, які вважають його дивакуватим, проте Більбо це анітрохи не хвилює. Роман завершується візитом до оселі Більбо Ґандальфа та одного з гномів — , який розповідає про землі навколо Гори, які тепер знову розквітають.

Історія створення

Написання

У 1920—1930-х роках Дж. Р. Р. Толкін обіймав посаду професора англосаксонської мови в Оксфордському університеті. У науковому середовищі він був відомий насамперед завдяки дослідженням давньоанглійського епосу «Беовульф» і роботі над виданням середньовічної поеми «Сер Ґавейн і Зелений Лицар». Для своїх дітей він писав казки. Починаючи з 1920 року, він писав їм листи від імені Різдвяного Діда, оздоблюючи їх численними ілюстраціями — згодом вони були опубліковані в окремій книзі. Іншою сферою його творчої діяльності було створення власної міфології про світ Арди — Землі, якою вона була у вигадані праміфологічні часи. Ще зі студентських років майбутній письменник відчував, що його не влаштовує надзвичайна вбогість збереженої англійської фольклорної спадщини, і це спонукало його на створення власної «міфології для Англії» під враженням від міфологічної спадщини фінів, відтвореної Еліасом Леннрутом у «Калевалі». Чільне місце в сказаннях Толкіна посідали ельфи, постаті яких він цілеспрямовано змальовував на основі середньовічної традиції, що зображала ельфів не крихітними крилатими істотами, як у Шекспіра та авторів Вікторіанської епохи, а могутніми й величними надприродними створіннями, що не поступаються за зростом людям. Важливим чинником творчого методу письменника була спеціальність Толкіна, вченого-філолога. За його словами, підґрунтям його літературної діяльності було створення вигаданих мов: «Скоріше „історії“ складалися для того, щоб створити світ для мов, ніж навпаки». Тож історіям Толкіна про ельфів передувало створення ретельно опрацьованих ельфійських мов, споріднених між собою на взірець мов індоєвропейської сім'ї.

Толкін згадував про походження «Гобіта» в листі до поета Вістена Г'ю Одена: Усе, що я пам'ятаю про початок «Гобіта», — я сидів, перевіряючи випускні твори школярів, охоплений нескінченною втомою від цього щорічного завдання, яке змушені виконувати вчені з дітьми, що беруться за різні підробітки. На чистому аркуші я нашкрябав: «У норі попід землею жив собі гобіт». Я не знав і не знаю чому. Я довго з цим нічого не робив…

За сімейною традицією, в процесі створення казки Толкін зачитував і переказував її фрагменти своїм дітям зимовими вечорами на Різдвяні свята. Про точний час початку роботи над «Гобітом» відомостей не збереглося. За власними спогадами Толкіна, створення казки він розпочав 1930 року після переселення його із сім'єю до будинку № 20 по Нортмур-роуд у Оксфорді. Проте діти письменника, Джон і Майкл, згадували, що чули від батька казку й раніше, коли вони ще мешкали за попередньою адресою (Нортмур-роуд, 22). Розв'язати цю суперечність удалося завдяки щоденнику Джона, старшого сина Толкіна, у якому зберігся запис від 1 січня 1930 року про те, що того дня «після чаю тато читав „Гобіта“». На підставі цього дослідники творчості письменника дійшли висновку, що за створення казки він узявся наприкінці 1920-х років.

У ранніх чернетках «Гобіта» ватажка гномів звали Ґандальф, тоді як чарівник мав ім'я Бладортін. Дракон звався Прифтаном, Беорн — слов'янським іменем Medwed. Траплялися згадки про реальні географічні об'єкти — Китай, пустелю Гобі, гори Гіндукуш і Шетландські острови. Згідно з початковим задумом Толкіна дракона мав убити Більбо, поки той спав, а битва відбувалася без участі гномів уже під час подорожі гобіта додому, тож Торін, Філі й Кілі лишалися живими.