Владислав Шкорпіл (; , Високе Мито, Австрійська імперія — , Керч, Керч-Єнікальське градоначальництво) — російський філолог, історик й археолог чеського походження, дослідник Боспору, директор Керченського музею старожитностей.

Біографія Народився 5 листопада 1853 року в місті Високе Мито на північному сході Чехії, Австрійська імперія. У родині було четверо братів, і всі вони присвятили своє життя історії та археології. Карел Шкорпіл і вважаються засновниками болгарської археології. Йосип був архітектором. У 1866—1871 роках Владислав навчався в Лейтомишській гімназії, а потім у Празькій гімназії, яку закінчив 1873 року. Владислав здобув освіту в Празькому університеті, де прослухав 4 семестри лекцій з класичної філології, після чого один семестр навчався у Російській філологічній семінарії при Лейпцизькому університеті, створеній урядом Російської імперії, де готували викладачів класичної філології для російських гімназій та університетів, яку закінчив 1878 року. Після закінчення семінарії Шкорпіла призначили викладачем давніх мов у Таврійську губернію, до Ялтинської Олександрівської прогімназії. У Ялті почав займатися літературним перекладом оповідань російських письменників на чеську мову і почав створювати російсько-чеський словник. У серпні 1886 року його перевели до Керченської Олександрівської гімназії. Крім обов'язків класного наставника та викладача мов, він обіймав і посаду бібліотекаря. 30 травня 1893 року він та його сім'я склали присягу на російське підданство. Дружина — Лідія Христофорівна, уроджена Лебеша, (1863—1940), дочка Марія (1883), сини Володимир (1890—1937), Георгій (1900).

Дослідження

Пам'ятки Боспору зацікавили Владислава Шкорпіла. Керч привабила молодого вченого великою кількістю античних пам'яток. З 1894 по 1902 рік Шкорпіл керував музеєм Мелек-Чесменського кургану. 30 листопада 1894 року став членом Одеського товариства історії та старожитностей. Шкорпілу довіряли посаду виконувача обов'язків директора музею, коли К. Є. Думберг брав відпустку. 16 липня 1901 року Шкорпіл призначений директором Керченського музею старожитностей. Він став видатним археологом не тільки в польових умовах, але й у теоретичній археології. З липня 1901 року — член Імператорської археологічної комісії. У 1901—1918 роках щорічно провадив дослідження некрополів, публікував звіти про археологічні розкопки в Керчі та на Таманському півострові. У 100 працях, опублікованих Шкорпілом, описано багато пам'яток, виявлених під час розкопок того часу. Шкорпіл опублікував безліч клейм із колекції Керченського музею. Археолог досліджував питання датування, локалізації центрів їх виробництва, організації керамічного виробництва. У 1901 та 1902 роках придбав 740 клейм для музею. Точної прив'язки до місцевості вони часто не мали, оскільки були виявлені і на Керченському півострові, і на Тамані. З 1903 року почав провадити дослідження некрополя між Новим Карантином і металургійним заводом. Під час розкопок вчені відкрили 46 поховань. Колекція червонофігурної кераміки, що сформувалася в Керченському музеї на основі колекції Шкорпіла, сьогодні відома в усьому світі. Більшість знахідок надходила до Ермітажу.

17 листопада 1903 року Шкорпіл прийнятий до членів Таврійської губернської вченої архівної комісії. В «Известиях» цієї організації у 1907—1912 роках він опублікував цікаві повідомлення з історії музею: невідомі раніше рукописні матеріали, які він виявив, розбираючи науковий архів музею. Насамперед це рукописи Юхима Люценка «Спосіб підробки древніх босфорських монет М. Сазоновим, розказаний ним самим» й «Ашик і Карейша». У наступних випусках «Известий» він опублікував матеріали про початковий етап археологічного вивчення Керчі (1804 і 1808 роки) і перебіг археологічних досліджень Антона Ашика.

1906 року відбулася остання дореволюційна експедиція археологів на некрополі Мірмекій. Під час проведення досліджень у Мірмекії Шкорпіл визначив зразкове положення західного кордону античного городища. Некрополь римського часу тягнувся ліворуч (тобто на північ) від Карантинного шосе. Стародавніша частина цього некрополя тягнулася над берегом бухти праворуч (тобто на південь) від Карантинного шосе. Переважна форма гробниць: висічені у скелі ящики, покриті плитами. Найдавніша частина некрополя, відкрита Шкорпілом, стосується IV—II ст. до н. е., з переважанням гробниць кінця IV та першої половини III ст. до н. е. Інша частина некрополя стосується перших трьох століть н. е. Особливий внесок зробив Шкорпіл в епіграфіку.

Боротьба з чорними копателями Шкорпіл займався охороною пам'яток археології. 1904 року копателі по вул. Госпітальна, 38 виявили склеп з золотими та срібними речами, які купив доктор Терлецький, але музей забрав речі та переправив до Ермітажу. Терлецький і Шкорпіл стали наражатися на загрози від копателів, які не отримали винагороди. В. Шкорпіл звернувся до градоначальника М. Д. Клокачеву: «Маю честь найпокірніше просити Вашу Високоповажність покласти край переслідуванням, яким піддаються всі ті, хто має будь-який стосунок до справи про пограбування катакомб на Госпітальній вулиці з боку Кузьми Щелкунова, конюха „щасливців“, які пограбували ці катакомби…».

Збереглися свідчення одного з «чорних копателів»Для Керчі того часу вони мали специфічну назву «щасливчики»: «Саркофаг ми принесли додому. Але хтось доніс директору музею Шкорпілу. Якби директор приїхав до нас і сказав: „Хлопці, віддайте. Це саркофаг“, то ми б йому віддали, але він заявив у поліцію. Так ми його, цей саркофаг, уночі розібрали та розкидали навкруги. Але всі знали, що я копаю, і нас присудив мировий суддя сім'ю діб сидіти. Ми, незадоволені, подали до суду Феодосії, через два тижні судили нас вдруге».

Під час революції охороняти пам'ятки історії стало ще важче. 1917 року Шкорпіл відправив до Археологічної комісії повідомлення про те, що на Тамані повсюдно стали грабувати стародавні гробниці, а місцевий отаман перестав підтримувати археолога в його прагненні захистити історію. У Шкорпіла вистачало сил лише на спостереження за доставкою давніх речей з Тамані до Керчі та перешкоджати продажу скарбів у закордонні музеї. Шкорпіл часто за свої кошти викуповував артефакти. За радянської окупації, яка встановилася в Криму в січні-квітні 1918 року, Шкорпіл залишався директором Керченського музею.

15 січня 1918 року він писав: «При теперішньому стані справ, коли немає влади, перешкоджати грабунку у мене неспромога, тому що на чолі цієї зграї стоїть випущений з в'язниці каторжник Олексій Волков, який колись вирізав цілу сім'ю під Феодосією».

Ображені Шкорпілом у різні роки «щасливчики» спробували звести з ним рахунки. Вони звернулися до військово-революційного суду Керчі з позовом про притягнення Шкорпіла до відповідальності «як контру» через те, що він конфіскував у них знайдені цінності і передавав в Ермітаж. Їм у позові на цій підставі відмовили.

Вже при владі Другого Кримського крайового уряду 27 грудня 1918 року Шкорпіла вбили ті, з ким він довгий час боровся, — чорні копателі. Бандити вночі підстерегли Шкорпіла біля входу до Керченського музею, в якому була його службова квартира. Відомо, що це помста за події 1904 року, коли Шкорпіл припинив дії групи «щасливчиків».

Пам'ять Могила археолога втрачена.

Шкорпіл подвоїв кількість книг у Науковій бібліотеці Керченського музею. Після загибелі його особиста бібліотека також влилася у фонд бібліотеки музеюШестакова Н. Д. Научная библиотека в истории Керченского музея древностей. 1835—1920 гг. // Научный сборник Керченского заповедника. Выпуск II. Керчь, 2008. С. 103—108..

За свідченням людей, які близько знали Шкорпіла, він був людиною рідкісних якостей. За словами колега Юлія Марті: «Добросовісний і педантично акуратний у науці, він був таким же у житті й у школі, виявляючи недосяжний приклад виконання обов'язку». У Керчі про вченого нагадує меморіальна дошка, встановлена на колишній будівлі музею початку XX століття (ріг вулиць Самойленка та Радянської) де він жив, працював і загинув від рук грабіжників керченських пам'яток.

Примітки

Література

Шестаков С. А., Шестакова Н. Д. Жизнь и деятельность В. В. Шкорпила // Научный сборник Восточно-Крымского историко-культурного музея-заповедника. Вып. V. Симферополь. 2016. С.42 — 56. [Список трудов].

Посилання