Центральне імміграційне управління (, EWZ) — це створена в середині жовтня 1939 року спочатку в Готенгафені (польськ. Гдиня) націонал-соціалістична «збірна служба», яка регулювала натуралізацію та поселення до 1 000 000 «фольксдойче»-переселенців. При цьому відбір проводився за нібито расово-біологічними та політичними критеріями.
Передумови У зв'язку з Сталевим пактом у травні 1939 року Генріх Гіммлер подав доповідну записку про переселення близько 200 000 південнотірольців (оптантів) і пізніше доручив Ульріху Грайфельту організацію. При цьому вже були закладені основи майбутньої політики переселення: йшлося про поселення «расово повноцінних фольксдойче» на сході, прискорене надання німецького громадянства та транспортування через Фольксдойче Міттельштелле (Vomi).
Після Німецько-радянського пакту про ненапад та його конкретизації в Німецько-радянському договорі про дружбу та кордон від 28 вересня 1939 року стало можливим переселення всіх бессарабських, балтійських та буковинських німців. 6 жовтня 1939 року Адольф Гітлер виголосив промову в Рейхстазі, в якій назвав знищення польської держави та «нове впорядкування етнографічних відносин» цілями.Цитується за: Max Domarus: Hitler — Reden und Proklamationen, Würzburg 1963, Bd. 2, S. 1383 / Rede Hitlers vor dem Reichstag, 4. Sitzung, 6. Oktober 1939 Наступного дня Генріх Гіммлер указом фюрераErlass vom 7. Oktober 1939, abgedruckt als Dokument PS-686 in IMT: Der Nürnberger Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher…, fotomech. Nachdruck München 1989, Bd. 26, ISBN 3-7735-2521-4, S. 255—257. отримав завдання «зміцнення німецької народності», а той, у свою чергу, 8 жовтня 1939 року доручив Рейнгарду Гейдріху створити службу для обліку та натуралізації німців, які підлягали переселенню.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas — Rassenpolitische Selektion der Einwandererzentralstelle des Chefs der Sicherheitspolizei und des SD (1939—1945), Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 74. Перші «акції зі зміни національного складу» (Umvolkung) торкнулися приєднаних східних територій, а саме Вартеланду та Данциг-Західної Пруссії. Туди спочатку було переселено багатьох із 70 000 балтійських німців.Hans Buchheim: Die SS — das Herrschaftsinstrument. In: Anatomie des SS-Staates, Bd. 1, München 1967, S. 195 / Die Rückführung der Baltendeutschen war dabei kurzzeitig die Aufgabe der Volksdeutschen Mittelstelle, S. 194.
Організація
Центральне імміграційне управління (нім. Einwandererzentralstelle, EWZ) спочатку було створено в «Готенгафені» (1939 року перейменований з Гдінген, пол. Gdynia) і перебувало під керівництвом Мартіна Зандбергера. Вже в листопаді 1939 року його перевели до Позена (Познань), навесні 1940 року — до Берліна, а восени 1940 року — до Ліцманнштадта (1939 року перейменований з Лодзь, пол. Łódź). Його завдання полягало в обліку та «расовій» оцінці переселенців, які прибували з окупованої Німеччиною польської території. На підставі наданих особистих документів та біолого-расових ознак тут вирішувалося, чи може особа або відповідна сім'я бути визнана так званими «фольксдойче» та натуралізована.Андреас Штріппель: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas: rassenpolitische Selektion der Einwandererzentralstelle des Chefs der Sicherheitspolizei und des SD (1939—1945), Падерборн 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, С. 126 і далі. У Берліні управління мало штаб зв'язку. Філії також існували в Готенгафені, Штеттіні та тимчасово в Шнайдемюлі. Додаткові відділення були в Кракові та Парижі. Крім того, з середини 1940 року були створені «летючі комісії», які спеціальним потягом EWZ виїжджали до різних таборів для переселенців VoMi і там проводили обстеження для натуралізації.Ганс Бухгайм: Die SS — das Herrschaftsinstrument. У: Anatomie des SS-Staates, т. 1, Мюнхен 1967, С. 196 / В іншому місці зазначається, що головний офіс з січня 1940 року знаходився в Лодзі. = Клаус-Петер Фрідріх (упоряд.): Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933—1945 (збірник джерел) Том 4: Polen — September 1939-Juli 1941, Мюнхен 2011, ISBN 978-3-486-58525-4, С. 34–35.
Уже 19 жовтня 1939 року Центральне імміграційне управління (EWZ) розпочало свою роботу в Готенгафені. Переселенці з Естонії та Латвії мали з'явитися до EWZ, де їх реєстрували, проходили медичне обстеження та оформляли для транспортування до місця поселення; з'ясовувалися питання громадянства, врегульовувалися майнові розрахунки та організовувалося трудове використання; через два дні вони мали отримати остаточне рішення щодо заяви про натуралізацію.Андреас Штріппель: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Падерборн 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, С. 75. Щоб звільнити місце для балтійських німців, EWZ у співпраці з Айнзацгрупою III до лютого 1940 року також забезпечувало виселення поляків із Данцигу-Західної Пруссії.Андреас Штріппель: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Падерборн 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, С. 80 та 82.
Під час реорганізації у квітні 1940 року було створено Центральне управління у справах переселенців (UWZ), яке мало організовувати депортації. Так розпочався розвиток EWZ у «селекційний орган» райхскомісара з питань зміцнення німецької народності. EWZ відповідало за «спадково-біологічний» облік. Для цього частиною процедури натуралізації був процес відбору, що називався «пропусканням» (Durchschleusung), який проводили лікарі СС з EWZ за «расовими та расово-гігієнічними» принципами.
Внутрішня структура EWZ була «збірним відомством» зі штабом, який складався переважно зі співробітників Гейдріха. До неї також входили відряджені учасники з усіх органів і служб, залучених до процесу надання громадянства. До них належали:
реєстраційний та паспортний пункт поліції порядку та безпеки, медичний пункт під наглядом імперських відомств охорони здоров'я, представництво Расово-поселенського головного управління (пункт РуС), майновий пункт за участю Імперського міністерства фінансів та Рейхсбанку, пункт професійного використання під наглядом Імперського міністерства праці, пункт громадянства (Імперське міністерство внутрішніх справ, відділ I)Hans Buchheim: Die SS — das Herrschaftsinstrument. In: Anatomie des SS-Staates, Bd. 1, München 1967, S. 196.. Збірне відомство підпорядковувалося керівнику Гансу Еліху, який обіймав посаду начальника управління III B у Головному управлінні імперської безпеки. Під його загальним наглядом EWZ діяла значною мірою самостійно, але не автономно.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 333.
Критерії
Питання про те, чи буде сім'я переселенців натуралізована або відправлена назад, вирішувалося після ретельної перевірки й залежало від так званого «рішення про розподіл». Так звані «А-випадки» розселяли в Старому Рейху, «О-випадки» — на сході; відхилених заявників відсіювали як «С-випадки».Hans Buchheim: Die SS — das Herrschaftsinstrument. In: Anatomie des SS-Staates, Bd. 1, München 1967, S. 196. Переселенці категорій О та А в найкращому разі отримували омріяні нові селянські господарства «на сході» або скеровувалися фабричними робітниками в «Старий Рейх». При цьому вирішальними були п'ять критеріїв: антропологічна «расова оцінка», позитивна спадково-біологічна перевірка, професійна кваліфікація, культурні ознаки та політична благонадійність.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 129.
Окрім медичного обстеження лікарями, так звані «експерти з придатності», співробітники Расово-поселенського головного управління СС (RuSHA), оцінювали «расові ознаки». Якщо під час «проходження» лікарі виявляли ознаки можливих спадкових захворювань, психічних розладів або іншої помітної поведінки («асоціальна поведінка», «імпульсивність»), це призводило до переривання «проходження» для таких осіб, а за певних обставин і для їхніх родичів. Розпочиналися стерилізаційні заходи в рамках «Закону про запобігання народженню спадково хворого потомства» від 14 липня 1933 р., які могли здійснюватися навіть без згоди переселенця, або направлення до психіатричних закладів. Таке направлення для переселенців, віднесених до категорії «спадково хворих», і особливо для їхніх дітей, визнаних «обтяженими спадково-біологічно», часто означало довічне включення до нацистської психіатричної системи, що створювало підвищену небезпеку для життя та здоров'я (нацистські вбивства хворих, випробування туберкульозних вакцин тощо).
Великі переселенські акції відбувалися між 1939 і 1941 роками. Після цього вагомість критеріїв оцінювання змінилася: замість спочатку сильного наголосу на німецькому походженні (національній приналежності) більшого значення набув аспект расово-антропологічної класифікації, а також більше уваги стали приділяти економічним чинникам. З 1943/1944 р. EWZ знову почала відбирати великі групи «фольксдойче», щоб направити їх до Вермахту або воєнної економіки. Категорія «раса» давала змогу охопити більше осіб і постачати поповнення солдатів.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 334.
Термін «переселенці» наводить на думку, що йшлося завжди про добровільне рішення. До 1941 р. існували можливості вибору, тому не можна принципово говорити про примус. Однак переселення українських німців було «поєднанням примусу та евакуації», яке здійснювалося постраждалими або через втягнення у співпрацю з нацистськими окупантами, або всупереч їхній волі.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 32.
Розформування та подальший вплив До кінця січня 1945 р. EWZ, за власними даними, відібрала понад мільйон осіб. Уже з літа 1944 р. робота EWZ була ускладнена ходом війни. При наближенні Червоної армії керівний штаб у січні 1945 р. втік із Ліцманштадта до Цвікау, а потім до Бад-Верісгофена. Штат співробітників чисельністю близько 900 осіб був «тимчасово» відпущений у розпорядження RSHA або зарахований до підрозділів СД.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 298.
Жоден із залучених офіцерів СД не був засуджений за свою діяльність в EWZ. Під час розслідувань, які проводив Людвігсбурзький центр, допитані як свідки учасники заявляли, що EWZ була лише органом натуралізації й не мала нічого спільного з етнічними чистками та Центральним переселенським управлінням.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 336.
Після війни документи EWZ частково використовувалися для вирішення питання про громадянство так званих «фольксдойче-переселенців». Таким чином було перейнято націонал-соціалістичні критерії, що призвело до ліберальної практики визнання. Після 1989 р. критерії було змінено, і кількість задоволених заяв різко скоротилася.Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas, Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4, S. 335.
Література
Dirk Jachomowski: Die Umsiedlung der Bessarabien-, Bukowina- und Dobrudschadeutschen. Von der Volksgruppe in Rumänien zur «Siedlungsbrücke» an der Reichsgrenze. München 1984.
Isabel Heinemann: «Rasse, Siedlung, deutsches Blut». Das Rasse- und Siedlungshauptamt der SS und die rassenpolitische Neuordnung Europas. Göttingen 2003.
Markus Leniger: Nationalsozialistische «Volkstumsarbeit» und Umsiedlungspolitik 1933—1945: Von der Minderheitenbetreuung zur Siedlerauslese. Berlin 2006, ISBN 978-3-86596-082-5.
Andreas Strippel: NS-Volkstumspolitik und die Neuordnung Europas: rassenpolitische Selektion der Einwandererzentralstelle des Chefs der Sicherheitspolizei und des SD (1939—1945), Paderborn 2011, ISBN 978-3-506-77170-4.
Maria Fiebrandt: Auslese für die Siedlergesellschaft: Die Einbeziehung Volksdeutscher in die NS-Erbgesundheitspolitik im Kontext der Umsiedlungen 1939—1945. Göttingen 2014 Vandenhoeck & Ruprecht, ISBN 978-3-525-36967-8. (не переглянуто)