Magnifica humanitas () — перша енцикліка папи Лева XIV з підзаголовком «Про збереження людини в епоху штучного інтелекту». Це перший богословський документ цього ПапиПовідомлення на press.vatican.va. Вона була підписана 15 травня 2026 року та оприлюднена 25 травня 2026 рокуПерша енцикліка Лева XIV «Magnifica humanitas» буде оприлюднена 25 травня.

Оприлюднення З самого початку свого понтифікату папа Лев XIV давав зрозуміти, що розвиток штучного інтелекту (ШІ) викликає у нього велике занепокоєння. Його енцикліка є продовженням «Rerum Novarum» — знакової енцикліки Папи Лева XIII, виданої у 1891 році.

Оригінал енцикліки написаний італійською мовою. Як зазвичай, вона названа за латинським інципітом. Сам Папа Лев XIV представив енцикліку 25 травня 2026 року, у понеділок після П'ятидесятниці, у ватиканській синодальній залі. У папській традиції це відбулося вперше. На заході були присутні кардинали Віктор Мануель Фернандес, Майкл Черні та П'єтро Паролін. Аргентинець Фернандес очолює Дикастерію віровчення, канадець Черні — Дикастерію цілісного розвитку людини, Паролін є кардиналом-державним секретарем Ватикану. Крім того, були присутні британська теологиня та соціальна етик Анна Роулендс, американський дослідник штучного інтелекту та підприємець Крістофер Олах (співзасновник компанії зі штучного інтелекту Anthropic), а також конголезько-американська теологиня Леокаді Лушомбо (професорка теологічної етики в Єзуїтській школі теології Університету Санта-Клара), а також іноземні дипломати та представники ЗМІ. Словами «Штучний інтелект потрібно обеззброїти, звільнити від логік, які перетворюють його на інструмент панування, обмежування та смерті»Wie die Techbranche auf das KI-Manifest des Papstes reagiert. spiegel.de папа описав стримане ставлення Католицької Церкви до ШІ.

Magnifica Humanitas порушує тему збереження людської особистості в епоху штучного інтелекту Magnifica Humanitas: Papst Leo XIV. warnt in erster Enzyklika vor Risiken durch KI. zeit.de. Енцикліка розглядається як продовження та актуалізація соціального вчення Церкви з огляду на «res novae» нашого часу, зокрема цифрову революцію і закликає до широкого діалогу між Церквою, наукою, політикою та громадянським суспільством. Центральне місце займає зіставлення двох біблійних образів — будівництва Вавилонської вежі та відбудови Єрусалима (Неєм. 2–6), які слугують метафорами двох можливих ставлень до техніки та влади. Текст є як теологічною рефлексією, так і практичним посібником для політиків, науковців, економістів, освітян та громадянського суспільства щодо поводження зі ШІПро енцикліку Папи Лева XIV «Magnifica humanitas» (Велична людяність).

Розділи Вступ — окреслює дилему цифрової епохи як вибір між зведенням нової Вавилонської вежі (пихата уніфікація, перевага ефективності над таємницею особистості) та відбудовою Єрусалима (спільна відповідальність і побудова спільноти за зразком біблійного Неємії.

Розділ перший. Динамічне мислення в дусі Євангелія У цьому розділі простежується розвиток католицького соціального вчення та підкреслюється його динамічний, діалоговий характер. Церква, як зазначається, «йде вперед у історії» і повинна поважати автономію земних реалій, водночас надаючи орієнтири як моральна інстанція. На тлі Другого Ватиканського Собору та сучасного вчення Церкви, соціальне вчення описується як живий скарб, що надає критерії для розрізнення, судження та дії. Енцикліка закликає розглядати виклики штучного інтелекту не як суто технічний додаток, а як зміну, що фундаментально ставить під сумнів категорії соціального вчення та вимагає його подальшого розвитку.

Розділ другий. Основи та принципи соціального вчення Церкви У цьому розділі узагальнено антропологічні та етичні засади, на яких ґрунтується соціальне вчення Церкви. Особливу увагу приділено гідності людини як образу Божого, рівності всіх людей та високій цінності прав людини. З цих засад випливають класичні принципи: загальне благо, загальне призначення благ, субсидіарність, солідарність, соціальна справедливість та вимога до цілісного людського розвитку. Енцикліка наголошує, що ці принципи мають слугувати орієнтирами й у цифрову епоху, щоб спрямувати техніку та економічну владу на благо людини.

Розділ третій. Технології та влада. Значення людської особистості на тлі обіцянок штучного інтелекту Цей розділ присвячений техніці, технократичній парадигмі та специфічним викликам, пов'язаним зі штучним інтелектом. Техніка визнається глибоко людським явищем, але водночас — амбівалентним інструментом, здатним приносити як зцілення та єдність, так і знелюднення та несправедливість. Особливе занепокоєння викликає концентрація технологічної влади в руках приватних транснаціональних суб'єктів, які часто володіють більшими ресурсами, ніж держави. Енцикліка закликає до відповідальності, прозорості та контролю над ШІ, застерігає від наративів трансгуманізму та постгуманізму та нагадує про обмеженість людини. Вона виступає за християнську перспективу, яка розуміє благодать та людський гуманізм як «більше ніж людське» та захищає гідність людини від інструментального використання.

Розділ четвертий. Збереження людського в часи змін: правда, праця, свобода У цьому розділі розглядаються основні суспільні аспекти, на які впливають цифровізація та штучний інтелект. Правда захищається як суспільне надбання; енцикліка закликає до створення екології комунікації, яка протидіє дезінформації та маніпуляціям. Освіта та цифрова грамотність виділяються як ключ до відповідальної участі у суспільному житті, причому школа відіграє в цьому центральну роль. З посиланням на античного філософа Платона зазначається, що «найглибші та найважливіші речі можна пізнати лише після тривалого часу та зусиль, обмінюючись думками з іншими». Щодо праці, документ містить рішучий захист гідності праці: праця має бути не лише економічним фактором, а й виразом людської самореалізації. Наводяться ризики безробіття, прекаризації та нових форм залежності, а також необхідність оцінювати економічні процеси з огляду на гідність людини. Сім'я та молодь вважаються суспільними передумовами надії, які необхідно захищати.

Розділ п'ятий. Культура влади та цивілізація любові У цьому розділі культура влади протиставляється баченню цивілізації любові. У ньому критикується нормалізація насильства, безмежний розвиток технологій зброї та зловживання штучним інтелектом у військових цілях. Криза багатосторонності та так званий політичний реалізм, який ставить короткострокові інтереси влади понад загальне благо, визнаються небезпечними явищами. На противагу цьому звучить заклик прийняти погляд жертв, використовувати слова як зброю, що роззброює, зміцнювати дипломатію та багатосторонню співпрацю та плекати здоровий реалізм. Енцикліка закликає всіх учасників конкретно сприяти цивілізації любові, будуючи мир у справедливості та ставлячи в центр уваги гідність зранених.

Прикінцеве слово та пастирський заклик У кінцевій частині Лев XIV поєднує теологічну глибину з практичним закликом до дії. Він знову закликає не будувати нову «Вавилонську вежу», а, як Неємія, спільно відбудовувати «мури» спільноти. Церква повинна молитися, розрізняти, планувати та працювати руками, щоб захищати слабких і підпорядковувати технологічний розвиток загальному благу. Енцикліка закінчується надією: людство у своєму розмаїтті має співпрацювати, щоб світ залишався місцем, де поважається гідність кожної людини.

Примітки

Посилання Текст енцикліки на сторінці Ватикану Credo.pro: Magnifica humanitas про ШІ: 6 речей, які варто знати католикам.