Іза Мощенська-Жепецька, псевдоніми Б., Белл, Ізидор Бженковський, Дора та ін. (польською Iza Moszczeńska-Rzepecka, народилася 28 жовтня 1864 року в Речиці, Російська імперія, — померла 20 березня 1941 року у Варшаві, Генеральна губернія) — польська публіцистка, прихильниця емансипації жінок, феміністка та громадська діячка, засновниця та президентка Ліги польських жінок воєнного часу.

Біографія Навчалася вдома, а у 1878—1880 роках нелегально закінчила п'ятий і шостий класи в інтернаті Ядвіги Сікорської у ВаршавіStanisław Łoza, Czy wiesz kto to jest, Warszawa 1938, s. 505Jan Rzepecki, Moszczeńska (Moszczeńska- Rzepecka) Iza (1864—1941), Polski Słownik Biograficzny, t. 22, Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk 1977, s. 80-85 Через фінансові труднощі батьків була змушена перервати шкільну освіту. Пізніше відвідувала курс живопису у Войцеха Герсона 1882 року та навчалася у Літаючому університеті. У маєтку батьків у Речиці навчала дітей місцевих селян. З 1885 року публікувала рецензії на книги й театральні п'єси, а також кореспонденцію у варшавській та познанській пресі.

Після смерті батька 1890 року, яка залишила сім'ю у скрутному матеріальному становищі, почала працювати домашньою вчителькою. Спочатку працювала у Радзивіллів у Несвіжі у 1890—1891 роках, а потім у родині Вертгаймів у Варшаві 1891 року. Від осені 1891 року разом із матір'ю керувала школою-інтернатом для дівчат у Варшаві. Школа фактично реалізовувала програму жіночої гімназії. Також заробляла перекладами педагогічних книжок та читанням лекцій з педагогіки в інших школах-інтернатах. З 1893 року співпрацювала з журналом «Przegląd Pedagogiczny» («Педагогічний огляд»), публікуючи власні праці.

Після одруження з Казімежем Жепецьким у червні 1894 року переїхала до Познані (що знаходилася під контролем Пруссії), де її чоловік став наступником батька на посаді редактора «Goniec Wielkopolski» («Великопольський гонець»). У цей період також співпрацювала з «Przegląd Poznański» та варшавським «Przegląd Tygodniowy» («Щотижневий огляд»). Брала активну участь у діяльності познанських жіночих організацій, зокрема освітнього товариства «Warta» та «Czytelnia dla Kobiet» («Читальня для жінок»), у яких пропагувала рівноправність жінок і сучасні погляди на виховання дітей .1896 року взяла участь у міжнародному жіночому конгресі у Берліні.

Через діяльність Ізи Мощенської її чоловік був усунений родиною від управління «Goniec Wielkopolski» («Великопольський вісник») та влаштувався торговим агентом. Унаслідок цього подружжя постійно боролося з фінансовими труднощами. Зрештою, продавши частину майна, зокрема меблі, вони переїхали до Львова 1897 року. Там чоловік працював нічним редактором газети «Słowo Polskie» («Слово польське»), а Іза писала статті переважно для «Kurier Lwowski» («Львівський кур'єр») та «Słowo Polskie». Вона також читала лекції з педагогіки, емансипації жінок та літературних течій.

Наприкінці 1899 року родина переїхала до Варшави. Там Мощенська тісно пов'язалася з Польською соціалістичною партією. Після смерті чоловіка за загадкових обставин у Берліні їй довелося самостійно утримувати дітей. Заробляла переважно як авторка педагогічних праць та перекладачка психологічних творів. Співпрацювала також із численними часописами, зокрема «Głos» («Голос») у 1900—1904 роках, «Poradnik dla Czytających Książki» («Путівник для читачів книг») у 1900—1902 роках та «Krytyka» («Критика») у 1904—1908 роках. Була співробітницею «Przegląd Pedagogiczny» («Педагогічний огляд») та авторкою статей до «Encyklopedia Wychowawcza» («Освітня енциклопедія», т. VI, Варшава, 1904). У серії М. Арети «Książki dla wszystkich» («Книги для всіх») у 1903—1912 роках опублікувала п'ять популярних педагогічних бесід для батьків, порушуючи, зокрема, питання сексуальної освіти. Як прихильниця емансипації жінок співпрацювала також із «Nowe Słowo» під редакцією Марії Турзими.

Як членкиня Польської соціалістичної партії у 1904—1908 роках використовувала псевдонім Дора. Співпрацювала з Анджеєм Нємоєвським, з яким редагувала щомісячник «Kuźnica» («Кузьниця») від березня 1904 року до січня 1905 року. Видання виступало проти програми національної демократії та підтримувало ідею повної автономії Польського королівства, а також співпраці з лівими й прогресивними колами Росії для впровадження конституційного ладу.

Із січня 1905 року пропагувала та співорганізовувала шкільний страйк, співпрацюючи, зокрема, з Гуртком освітян. За цю діяльність 2 березня 1905 року її заарештували та ув'язнили у Варшавській цитаделі. Через п'ятнадцять днів її як прусську піддану депортували за межі Російської імперії без права повернення. Вона оселилася спочатку у Кракові, а потім у Львові. У листопаді 1905 року нелегально повернулася до Польського королівства. Як членкиня правління Асоціації польських учителів Королівства Польського співпрацювала з часописом «Nowe Tory»(«Нова Тора») від 1906 року. Була однією зі співорганізаторок польських приватних шкіл, пропагуючи секуляризацію освіти молоді. Цікавилася також освітою дорослих. Брала активну участь у діяльності «Університету для всіх», будучи членкинею його Наукового комітету та співорганізаторкою педагогічної секції. Співпрацюючи з Людвіком Крживіцьким, читала лекції в Асоціації курсів для дорослих неписьменних. Після легалізації свого перебування у Варшаві на початку 1907 року викладала для вільних слухачів.

Заарештована у березні 1908 року, перебувала під вартою у варшавській ратуші до квітня. Після звільнення працювала в редакції «Prawda» («Правда») у 1908—1909 роках та писала для «Nowa Gazeta» («Нова газета») і «Kurier Poranny» («Кур'єр Поранного»). У 1909—1913 роках брала участь у діяльності Товариства польської культури.

З 1910 року співпрацювала з іредентистським рухом у Галичині, пов'язаним із Польською соціалістичною партією⁣ — ⁣ Революційною фракцією та Юзефом Пілсудським. За публікацію статті «Błogosławieni cisi» («Блаженні лагідні») у журналі «Odrodzenie» («Відродження»), присвяченої обмеженню автономії Фінляндії, її звинуватили у нелояльності та після тривалого процесу у березні 1912 року засудили до року ув'язнення у фортеці. Вона переховувалася у Радзиміні, але після повернення до Варшави у вересні була заарештована та ув'язнена у Пав'яку, у так званому сербському відділенні для жінок. Остаточно її звільнили 6 березня 1913 року.

Разом із Геленою Цейсінгер та Ядвігою Марціновською заснувала Лігу польських жінок воєнного часуJoanna Dufrat, Kobiety w kręgu lewicy niepodległościowej. Od Ligi Kobiet Pogotowia Wojennego do Ochotniczej Legii Kobiet (1908—1918/1919), Toruń 2001, ss. 374, ISBN 83-7174-980-5 та стала її першою президенткою. З грудня 1913 року співпрацювала також із львівськими прогресивними колами, згуртованими навколо Іполіта Слівінського та Владислава Сікорського. З травня 1914 року була ініціаторкою, а згодом провідною діячкою Союзу патріотів у Варшаві. Від червня 1914 року як делегатка Союзу брала участь у роботі Комісії конфедеративних незалежницьких партій.

Після початку Першої світової війни, за ініціативою Юзефа Пілсудського, брала участь у діяльності військових комісаріатів Національного уряду, зокрема у Кельце у серпні–вересні 1914 рокуMichał Sokolnicki, Rok czternasty, Londyn 1961, s. 54. Була членкинею Ради Польської національної організації разом із Вітольдом Йодкою-Наркевичем та Міхалом СокольницькимJerzy Z. Pająk, Z dziejów Polskiej Organizacji Narodowej (wrzesień — grudzień 1914), «Kieleckie Studia Historyczne», t. 14, 1996, s. 101—102. За її ініціативою створено нові осередки Жіночої ліги Польської національної організації у Кельце, Лодзі,Пйотркуві,Радомську, Ченстохові, Домбровій Гурничій, Заверці, Бендзіні та СосновціJerzy Z. Pająk, Liga Kobiet Polskich Pogotowia Wojennego wobec sporów w obozie aktywistycznym (sierpień 1915 — sierpień 1916), w: «Kieleckie Studia Historyczne», 1999, t. 15, s. 79–94.

З початку листопада 1914 року працювала у прес-бюро Військового департаменту Найвищого Національного Комітету, який очолював Станіслав Кот. Разом із ним повернулася до Польського королівства — спочатку до Славкова, а потім до Пйотркува Трибунальського. Була активісткою Союзу незалежних організаційJerzy Z. Pająk, Lewica niepodległościowa w Królestwie Polskim (sierpień 1914-sierpień 1915), «Czasy Nowożytne», 1998, t. 5, s. 43.. Після окупації Варшави німцями повернулася до міста, продовжуючи діяльність як емісарка Центрального національного комітету. Там знову долучилася до діяльності Жіночої ліги Польської національної організації.

Під час загострення конфлікту між іредентистами та суперечки між Юзефом Пілсудським і Владиславом Сікорським стала на бік останнього. Намагалася підпорядкувати Лігу Військовому департаменту Найвищого національного комітету, однак зазнала поразки на з'їзді у Пйотркуві, де більшість делегаток підтримала співпрацю з Центральним національним комітетом і визнала Пілсудського найвищим політичним авторитетом. Зрештою лише делегатки двох із шістдесяти варшавських гуртків підтримали Мощенську. Ця меншість продовжила діяльність як LK PW «A». Серед активісток, які відкинули її політичну лінію, була також її донька.

У цей період політично була пов'язана з правим крилом активістського руху, діяла у Лізі польської державності, а після розколу в LPP приєдналася до Національного центру. Співпрацювала також із виданням «Wiadomości Polskie» («Польські новини») у Пйотркуві Трибунальському. Відкрито критикувала Юзефа Пілсудського та політиків Центрального комітету національного визволення, а пізніше — Комісії координації демократичних партій. Її «Відкритий лист до бригадира Пілсудського», опублікований у «Głos» після арешту Пілсудського, спричинив її суспільний остракізм — зокрема, її виключили зі списку членів Асоціації письменників і журналістів.

Брала участь також у роботі над створенням єдиної шкільної системи у Польському королівстві як під час Тимчасової державної ради, так і за Регентської ради.

У незалежній Польщі від 1920 року працювала у Військовому науково-видавничому інституті, перекладаючи військову літературу з французької та німецької мов. Співпрацювала також із тижневиком «Wiarus» та щомісячником «Bellona»(«Беллона»). Була авторкою рецензій, статей та історичних брошур для військових. У 1922—1926 роках входила до комітету Міністерства освіти з оцінювання книжок для дітей та молоді. 1926 року читала лекції з педагогіки у Варшавській консерваторії музики.

У політичному житті від 1922 року була пов'язана з варшавськими колами Народного національного союзу. Після травневого перевороту співпрацювала з журналами «Polonia»(«Полонія») та «Placówka»(«Плацівка»). 1928 року входила до Організаційного комітету Національної партії. Від імені Національної жіночої організації у 1927—1934 роках була депутаткою Варшавської міської ради, де належала до Національного господарського кола. У міській раді була заступницею голови комітету соціального забезпечення та членкинею комітетів освіти й святкування 10-ї річниці незалежності Польщі.

Також була постійною авторкою статей з педагогіки, освіти, соціального забезпечення та жіночих питань для «Kurier Warszawski» («Варшавський кур'єр»). У 1930-х роках відновила співпрацю з Владиславом Сікорським та Станіславом Котом, беручи участь у діяльності пов'язаного з ними Fontu Morges. Писала статті для видань цього середовища — «Odnowa» («Регенерація») та «Zwrot» («Повернення»).

Тяжко хвора з 1934 року — у неї стався напад паралічу — попри це продовжувала писати статті для преси.

Померла під час німецької окупації у Варшаві та була похована на Повонзківському кладовищі у могилі матері й бабусі (ділянка 17-6-30)Jerzy Waldorff, Hanna Szwankowska, Danuta Jendryczko, Barbara Olszewska, Zofia Czyńska «Cmentarz Powązkowski w Warszawie», KAW, Warszawa 1984, s. 73 ISBN 83-03-00758-0..

Літературна творчість Ізи Мощенської