Микола Олександрович Сухомлинов ( — †, Київ) — генерал від кавалерії російської імператорської армії, Оренбурзький губернатор і наказний отаман Оренбурзького козачого війська, Степовий генерал-губернатор, командувач військ та наказний отаман Сибірського козачого війська.

Життєпис Народився на Волині (Волинська губернія). Спадковий дворянин. Його старший брат Володимир згодом став генералом від кавалерії, військовим міністром Російської імперії.

Навчався у Брестському кадетському корпусі (у період перебування у Вільні) , закінчив 1-й Петербурзький кадетський корпус і Миколаївське кавалерійське училище. У липні 1868 р. зарахований корнетом у лейб-гвардії уланський Його величності полк.

У серпні 1872 р. отримав звання поручника із затвердженням на посаді завідувача навчальної команди полку, а через рік отримав першу нагороду: орден Святого Станіслава III ступеня.

Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років перебував у діючій армії. Брав участь у , у взятті Телішських укріплень, , Татар-Базарджика, Сан-Стефано, здійснив перехід через Балкани. Після закінчення війни повернувся в Російську імперію і був призначений членом офіцерського суду лейб-гвардії Уланського полку, після чого завідував полковою зброєю, в 1881 р. отримав звання ротмістра.

3 лютого 1903 р. отримав звання генерал-майора з призначенням на посаду командира 1-ї бригади 9-ї кавалерійської дивізії, 7 січня 1909 р. призначено на командувача цієї дивізії, 6 грудня того ж року отримав звання генерал-лейтенанта із затвердженням на посаді начальника дивізії.

4 вересня 1911 р. призначений Оренбурзьким губернатором та наказним отаманом Оренбурзького козачого війська; прибув до м. Оренбурга і вступив на посаду 8 жовтня.

З 16 лютого 1912 р. в Оренбурзькому козацькому війську став числитися великий князь , того ж року 23 вересня звільненням імператора Миколи II війську було присвоєно старшинство з 1574 р., від часу будівництва воєводою Іваном Нагім дитинця (острожка) Уфа.

У 1913 р. було побудовано залізничну магістраль «Оренбург—Орськ» (відкриття пасажирського та товарного руху відбулося 19 грудня 1914 р.), було отримано дозвіл на будівництво залізниць на Уфу та Казань.

При керівництві Сухомлінова в губернії був розвиток народної освіти. За даними Оренбурзької міської управи, в 1913 р. в одних лише парафіяльних школах міста налічувалося 5300 учнів, на народну освіту було витрачено понад чверть міського бюджету (250 тисяч рублів). На 1914 р. міська управа просила з думи 280.500 рублів.

За Сухомлінова продовжувався збір пожертв на будівництво музею Оренбурзького краю, була турбота щодо відкриття судової палати, на порядок денний було винесено питання про пам'ятник в м. Оренбурзі Олександру II, і прибув з Уральська (28 травня 1914 р.) перший пароплав фінляндського товариства братів Лайхіа «Уралець».

Про оголошення мобілізації в Першу світову війну в м. Оренбурзі стало відомо 17 липня 1914 р. о 19 годині, а вранці 18 липня указ про мобілізацію був опублікований у всіх місцевих газетах. Через тиждень після оголошення мобілізації перші другорядні полки ОКВ (з 7-го по 12-й) були направлені в райони розгортання російської імператорської армії. Слідом за ними (з 30 липня по 7 серпня) вирушили полки третьої черги: з 13-го до 18-й.

З перших днів війни в області почалося влаштування шпиталів та санітарних поїздів.

Складна військова та політична обстановка в країні призвела до ускладнень і в Оренбурзькій області. Збільшився потік біженців, падав рівень зарплатні, відчувався брак житла.

24 травня 1915 р. Сухомлинов був призначений Степовим генерал-губернатором, командувачем військ Омського військового округу і наказним отаманом Сибірського козачого війська. 10 квітня 1916 р. він отримав звання генерала від кавалерії.

Після отримання інформації про зречення від престолу царя Миколи I та формування Тимчасового уряду він, як і деякі інші високопосадовці, був заарештований за рішенням Омської ради робітничих та військових депутатів. Арешт відбувся в ніч із 3 на 4 березня 1917 р. Після арешту він був під конвоєм відправлений до Петрограда С. К. Дни Февральской революции в Омске // Рабочий путь. 1927 г. 11 марта. — С.3..

Точна дата смерті Сухомлинова невідома. За однією версією (Волков С. В., «Офицеры Российской гвардии»), він був розстріляний більшовиками, за іншою («Последний наместник царя» // «Омская газета» 04.09.2002), помер у м. Києві 2 січня 1918 р. від тифу. Був похований на Байковому цвинтарі.

Нагороди

Орден св. Станіслава 3-го ст. (1873), орден св. Анни 3-го ст. з мечами та бантом (1878), орден св. Станіслава 2-го ст. з мечами (1878), орден св. Володимира 4-го ст. з мечами та бантом (1878), орден св. Володимира 3-го ст. (1893), орден св. Станіслава 1-го ст. (1905), орден св. Анни 1-го ст. (1912), орден св. Володимира 2-го ст. (06.12.1915), Найвища милість (06.04.1914), румунський Залізний Хрест (1879), прусський орден Червоний Орла 2-го класу Ганин А. В., Семёнов В. Г., «Сухомлинов Николай Александрович» // Офицерский корпус Оренбургского казачьего войска. 1891—1945: Биографический справочник. — : Русский путь, 2007. — С.230. — ...

Примітки

Джерела

Горбачев А. Н., «Список некрологов за 1900—1929 годы». , Infogans, 2014. «Губернаторы Оренбургского края» / Авт.-сост.: В. Г. Семенов, В. П. Семенова. Оренбург, 1999.

Посилання «Николай Александрович Сухомлинов» / ХРОНОС: ВСЕМИРНАЯ ИСТОРИЯ В ИНТЕРНЕТЕ