Серафимівське кладовище (Серафимівське меморіальне кладовище) (рос. Серафимовское кладбище) – некрополь у Санкт-Петербурзі (РФ), розташований у межах Приморського району поблизу станції метро «Старая Деревня». Засноване 1905 року, кладовище займає площу близько 59–60 гектарів і належить до напівзакритих: нові поховання проводять обмежено, переважно на східній ділянці. Статус воєнно-меморіального об’єкта визначився внаслідок масових поховань періоду блокади Ленінграда та подальших військових і катастрофічних подій.
Історія Наприкінці XIX століття місцевість Старої Деревні (рос. Старая Деревня) була густонаселеною переважно селянами та робітниками, які прибували до столиці на заробітки. Зростання кількості померлих спричинило переповнення сусідніх Новодеревенського та Благовіщенського цвинтарів, тому 1903 року було ухвалено рішення про виділення землі під новий некрополь. Перші поховання відбулися вже 1905 року. Серафимівське кладовище з самого початку призначалося для незаможних верств населення: сільської бідноти, солдатів і матросів, які загинули в роки Першої світової війни.
Назву кладовище отримало від дерев’яної церкви Святого Серафима Саровського, спорудженої за проектом єпархіального архітектора М. М. Никонова. Закладка храму відбулася 25 липня 1906 року, будівництво завершили до кінця жовтня, а освячення відбулося 1 березня 1907 року.
Найтрагічнішою сторінкою історії Серафимівського кладовища став період Великої Вітчизняної війни. У 1941–1944 роках тут поховали понад 100 тисяч жителів Ленінграда, які загинули внаслідок голоду, холоду, бомбардувань і артилерійських обстрілів. Це зробило некрополь другим за значенням місцем масових поховань блокадників після Піскарьовського меморіального кладовища. Після війни територію кладовища розширили, зокрема за рахунок району сучасних Ясенових і В’язових алей.
Меморіальний комплекс 27 січня 1965 року, у 21-шу річницю зняття блокади, на Серафимівському кладовищі урочисто відкрили меморіальний ансамбль. Меморіал споруджено на місці 16 братських могил за проектом архітектора Я. М. Лукіна та скульптора Р. К. Таурита. Центральний елемент комплексу – чотирипрогінний портик із сірого граніту, на тлі пілонів якого розміщено скульптурні зображення захисників і мешканців блокадного Ленінграда. Перед портиком облаштовано площу, вимощену чорним лабрадоритом, у центрі якої на гранітному постаменті горить Вічний вогонь, принесений сюди з Піскарьовського меморіалу.
Згодом на території кладовища з’явилися нові меморіальні об’єкти:
1995 року – пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганістані (скульптор Є. М. Ротанов). 2000 року – каплиця великомученика Георгія Побідоносця, збудована коштом Спілки ветеранів війни в Афганістані. 2003 року – меморіал на честь загиблих членів екіпажу атомного підводного ракетного крейсера «Курськ» (архітектор Г. С. Пейчев).
Крім того, окремі ділянки відведено під братські могили учасників бойових дій у Чечні, жертв катастрофи теплохода «Механік Тарасов» (затонув 16 лютого 1982 року), пожежі в готелі «Ленінград» (23 лютого 1991 року) та інших трагічних подій.
Церква Серафима Саровського Дерев’яна церква, збудована в 1906–1907 роках архітектором М. М. Никоновим, стала не лише архітектурною домінантою кладовища, а й дала йому назву. Храм освятили на честь преподобного Серафима Саровського. Після революції 1917 року церкву закрили, а приміщення використовували в господарських цілях. У 1990-ті роки храм повернули вірянам і відреставрували. Нині він є чинним.
Каплиця святого великомученика Георгія Побідоносця Каплицю заклали 15 лютого 1999 року – в день 10-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану. Перший камінь освятив настоятель протоієрей Василь Єрмаков. Будівництво завершили до 2 серпня того ж року, до Дня повітряно-десантних військ. Каплиця перебуває в опіці причту Серафимівського храму; богослужіння відбуваються щосуботи, щонеділі та в святкові дні. Розташована неподалік від входу з боку Богатирського проспекту.
Відомі поховання Незважаючи на воєнно-меморіальний статус, на Серафимівському кладовищі поховано чимало видатних діячів науки, культури та мистецтва. Серед них:
Павло Філонов (1883–1941) – художник-авангардист. Микола Белехов (1904–1956) – архітектор, лауреат Сталінської премії. Йосип Лангбард (1882–1951) – архітектор, один із авторів проєкту Київського театру опери та балету. Борис Ананьєв (1907–1972) – психолог, фундатор ленінградської школи психології. Фея Балабіна (1910–1982) – артистка балету. Петро Кадочников (1915–1988) – актор театру і кіно, народний артист СРСР. Юрій Соловйов (1940–1977) – артист балету, прем’єр Ленінградського театру опери та балету імені Кірова. Петро Лукницький (1905–1970) – письменник. Ольга Лебзак (1906–1998) – акторка. Юхим Учитель (1913–1988) – кінорежисер, народний артист СРСР.
Примітки
Література
Пашський П. В. Опис устрою Серафимівського в Новому Селі Санкт-Петербурзького повіту кладовища / Уклад. за церк. документами священиком Благовіщ. Новодерев. церкви Павлом Пашським. — СПб.: Типолитографія Страшунер, 1907. — 31 с. Саітов В. І. (укладач). Петербурзький некрополь. Т. I–IV. — СПб.: Типогр. М. М. Стасюлевича, 1912–1913. Белова Л. М., Булдаков Г. М., Дегтярьов А. Я. та ін. Санкт-Петербург. Петроград. Ленінград: Енциклопедичний довідник. — Москва, 1992. — 687 с. Андреєв А. І. Серафимовське кладовище // Кобак О. В., Пирютко Ю. М. Історичні кладовища Санкт-Петербурга. — 2-ге вид., доопр. і випр. — М.: Центрполиграф, 2011. Змеєва О. В. Захоронення моряків «Курська» як національний меморіал // Труди КНЦ. 2016.-№3(37). Гуманітарні дослідження.-Вип.9.-С. 13.