Вітрова машина (ін.назви: еоліфон або елофон) — це фрикційний ідіофон, який використовується для створення звуку вітру в оркестрових композиціях та музично-театральних постановках.
Конструкція
Вітрова машина має вигляд великого циліндра, що складається з кількох дерев'яних планок, розміром приблизно у діаметрі. Циліндричний корпус інструмента закріплений на підставці і зазвичай покритий шовком, цупким полотном або іншим матеріалом, який знаходиться у фіксованому положенні. До циліндра прикріплена кривошипна ручка, яку використовує виконавець для обертання циліндра та видобування звуку.
Інший метод конструкції передбачає використання електричного вентилятора, який оснащений відрізками тростини, а не лопатями. Однак цей метод менш популярний, оскільки не надає виконавцеві можливості контролювати швидкість обертання.
Техніка
Вітрова машина працює шляхом обертання кривошипа, прикріпленого до циліндра, для створення тертя між дерев'яними планками та матеріалом покриття, який торкається циліндра, але не обертається під час обертання ручки. Це тертя між деревиною та тканиною створює звук поривчастого вітру. Гучність та висота звуку контролюються швидкістю обертання ручки. Чим швидше обертається ручка, тим вищим є тон і голоснішим звук. Чим повільніше обертається ручка, тим нижчий тон і тихіший звук. Звук вітрової машини також можна контролювати шляхом зміни натягу тканини, що покриває циліндр.
Деякі твори, в яких використовується вітрова машина
«Америка» Едгара Вареза Атлантида Мануель де Фалья Замок Синьої Бороди, Бела Барток Моріс Равель «Дафніс і Хлоя» Des canyons aux étoiles… Олів’є Мессіан «Якобслейтер» Арнольда Шенберга Дон Кіхот та Альпійська симфоніяРіхарда Штрауса Jones, Barrie (2014). The Hutchinson Concise Dictionary of Music, p.731. Routledge. . «Сюїт Великого каньйону» Ферде Грофе Les choëphores Даріуса Мійо «Симфонія Антарктики» Ральфа Воана Вільямса
Примітки