Барон Людвіг Самсон Генріх Артур фон унд цу дер Танн-Ратзамгаузен (; 18 червня 1815, Дармштадт — 26 квітня 1881, Мерано) — німецький воєначальник, генерал піхоти Баварської армії. Він відіграв значну роль у баварських перемогах під час Французько-прусської війни.

Біографія Людвіг був сином баварського камергера Генріха фон дер Танна та його дружини Софії, уродженої фон Ратзамгаузен, останньої представниці її ельзаської родини. Король Баварії Людвіг I був його хрещеним батьком. Баварське ім'я та герб об'єдналися з баронським родом фон Ратзамгаузен, утворивши «фон унд цу дер Танн-Ратзамгаузен», що було надано йому та його братам, баварським генерал-майорам Гуго та Рудольфу, 21 травня 1868 року в Берзі. Те саме стосується їхніх двоюрідних братів Отто та Артура. Родина зараз відома просто як «фон дер Танн».Christoph Franke: Genealogisches Handbuch des Adels. Adelslexikon. Band XIV, Band 131 der Gesamtreihe GHdA, Hrsg. Deutsches Adelsarchiv, C. A. Starke Verlag, Limburg (Lahn) 2003, , S. 316.

У віці чотирнадцяти років фон дер Танн вступив до Королівського Баварського корпусу пажів. 1 серпня 1833 року він розпочав свою кар'єру кадетом 1-го артилерійського полку Баварської армії, де 26 жовтня 1833 року був підвищений до унтерлейтенанта. 20 січня 1840 року, вже підвищений до оберлейтенанта, він був переведений до Генерального штабу. 11 жовтня 1844 року його було призначено гауптманом першого класу та ад'ютантом кронпринца Максиміліана, з яким він підтримував тісну дружбу до смерті майбутнього короля в 1864 році. У 1844 році він бився на дуелі зі студентом через жінку. Хоча дуелі на той час вже були заборонені, це не зашкодило його подальшій кар'єрі.

Між 1833 і 1844 роками він здійснив кілька військових експедицій для участі в австрійських маневрах в Італії, прусських маневрах на Рейні та у Східній Пруссії, а також у французькій кампанії в Алжирі в 1843 році. У 1848 році, у званні майора, він вирушив до Шлезвіг-Гольштейна на початку війни проти Данії. Там, як командир добровольчого корпусу, що складався з добровольців з Гамбурга, Магдебурга та Кіля, він швидко перетворив цей підрозділ на боєздатну силу. Він відзначився під Альтенгофом 21 квітня 1848 року та під Гоптрупом. У 1849 році він став начальником штабу дивізії під командуванням принца Едуарда Саксен-Альтенбурзького, а в липні 1850 року вступив до армії Шлезвіг-Гольштейна в званні оберста та начальника штабу генерала Карла Вільгельма фон Віллізена. З цією армією він бився під Ідштедтом, Міссундом, а також під час невдалої облоги та спроби штурму Фрідріхштадта.

Після повернення до Баварії він став ад'ютантом короля Баварії Максиміліана II. 31 березня 1855 року його було підвищено до генерал-майора, 1 січня 1860 року — до генерал-ад'ютанта короля, а 25 лютого 1861 року — до генерал-лейтенанта та генерал-коменданта в Аугсбурзі, а пізніше в Мюнхені. У 1864 році, будучи генерал-ад'ютантом, він був спостерігачем під час штурму укріплень Діббьоля. 21 травня 1866 року його було призначено начальником штабу принца Карла Баварського, головнокомандувача південнонімецьких контингентів. На початку Австро-прусської війни він уклав конвенцію з австрійським головнокомандувачем щодо спільних військових операцій. Він виступав проти війни з кількох причин, по-перше, тому, що був добре знайомий із сильними та слабкими сторонами окремих армій, а по-друге, тому, що він принципово відкидав цю «братовбивчу війну». Катастрофічний хід участі Баварії у війні в липні 1866 року був особливо звинувачений ультрамонтанською пресою щодо фон дер Танна. Зрештою, він захистився від цих нападок, подавши позов проти «Народного вісника».Die bayrische Heerführung und der Chef des Generalstabs, Generalleutnant Freiherr v. d. T., vor den Geschworen etc. Kissingen 1866.

28 квітня 1867 року фон дер Танн був призначений шефом 11-го піхотного полку. Він зберіг свою посаду генерал-ад'ютанта короля та командира дивізії. 8 січня 1869 року його підвищено до генерала піхоти та призначено командувачем-генералом 1-го армійського корпусу. На його чолі він воював у 1870 році під час Французько-прусської війни в битві при Верті, битві при Бомоні та битві при Седані, де він керував наступом на місто Базей. Після битви його корпус залишився в Седані, щоб забезпечити вивезення полонених та великої військової здобичі.

На початку жовтня 1870 року він отримав верховне командування армійським формуванням, сформованим з його корпусу, 22-ї прусської піхотної дивізії та 1-ї та 4-ї кавалерійських дивізій. 1-ша кавалерійська дивізія діяла самостійно та в окремому місці, не маючи змоги брати участь в основних битвах. Це формування здобуло перемогу в битві при Артене поблизу Орлеана 10 жовтня 1870 року та зайняло місто. 9 листопада йому довелося після битви при Кульм'є в окрузі Орлеан відступити на північ перед французьким натиском. Фон дер Танн воював під командуванням великого герцога Фрідріха Франца II Мекленбург-Шверінського в кількох кривавих битвах поблизу Орлеана з 2 по 10 грудня. У битві при Луаньї та Пупрі він утримував свої позиції, але був поранений у ногу. Після майже безперервного перебування його корпусу в бойових діях протягом двох місяців, він повернувся наприкінці грудня 1870 року до гарнізонної армії під Парижем. Тільки в грудні війська під його командуванням зазнали втрат у 5600 осіб.

Після перемоги над Францією його шанували як військового героя на батьківщині та високо вшанували як у Баварії, так і в Пруссії. 22 серпня 1876 року він став Великим канцлером Військового ордена Максиміліана Йозефа. Восени 1880 року, страждаючи від респіраторних захворювань та ревматизму, йому порадили шукати притулку в м'якшому кліматі. Тому 20 квітня 1881 року він вирушив до Південного Тіролю і помер там 26 квітня 1881 року в Мерано. Танна поховали в аркадній могилі на Старому північному цвинтарі в Мюнхені.

Сім'я 4 травня 1852 року одружився в маєтку Гросс-Гіфіц з Анною фон Фосс (1829–1905).Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Gräflichen Häuser 1874. Justus Perthes, Gotha 1873, S. 922. В пари народились 4 дочки:

Луїза (1856–1907) — вийшла заміж за прусського генерал-лейтенант Германа фон Штюльпнагеля (1839–1912). Анна Марі-Елізабет Августа Йоганна (1858–1944) — в 1879 році вийшла заміж за прусського генерал-лейтенанта Фрідріха фон Кампца (1843–1912), в 1887 році розлучилася. В 1889 році вийшла заміж за оберстлейтенанта графа Карла Байсселя фон Гімніха (1859–1912). Анна (1862–1937) — в 1886 році вийшла заміж за саксен-альтенбурзького таємного радника Аскана фон Гарденберга (1861–1916). Герта (1869–1947) — в 1892 році вийшла заміж за імператорського посланника барона Ойгена Зефріда фон Буттенгайма (1860–1943).

Нагороди

Орден Червоного орла 3-го класу з мечами (19 вересня 1848) великий хрест з мечами на кільці Медаль Гогенцоллернів для бійців 1848–1849 Орден «За заслуги» Баварської корони лицарський хрест (17 квітня 1853) командорський хрест (1 січня 1862) Військовий орден Максиміліана Йозефа лицарський хрест (8 травня 1854)Regierungsblatt für das Königreich Bayern. Nr. 26, München, 6. Juli 1854. командорський хрест (1870) великий хрест (22 грудня 1870) Орден Святого Михайла (Баварія), командорський хрест (25 серпня 1858) Дюппельський штурмовий хрест (18 квітня 1864) Армійська медаль 1866 (Баварія) Залізний хрест 2-го класу (30 серпня 1870) 1-го класу (жовтень 1870) Pour le Mérite (22 грудня 1870) Орден Альберта (Саксонія), великий хрест з військовою відзнакою (1870-71) Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го і 1-го класу (1870-71) Медаль «За військові заслуги» (Ліппе) з двома схрещеними шаблями на стрічці (1870-71) Орден Корони (Пруссія) 1-го класу з мечами на стрічці ордена Червоного орла (16 червня 1871) Орден Людвіга (Баварія), почесний хрест (24 липня 1878) Почесний шеф 1-го польового артилерійського полку «Принц Леопольд» (24 липня 1878) і прусського 2-го Нижньосілезького піхотного полку № 47 (8 серпня 1878) Орден «За військові заслуги» (Баварія), великий хрест Орден Святого Йоанна (Бранденбург) Орден Леопольда I, великий хрест (Бельгія) Орден Спасителя, великий командорський хрест (Грецьке королівство) Королівський гвельфський орден, великий хрест Орден Вільгельма (Гессен), командорський хрест 2-го класу Орден Людвіга (Гессен-Дармштадт), великий хрест Орден Філіппа Великодушного, командорський хрест 1-го класу з мечами Орден дому Ліппе, почесний хрест 1-го класу Орден Вендської корони, великий хрест Орден Білого орла (Російська імперія) Орден Святої Анни 1-го ступеня (Російська імперія) Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (Російська імперія) Орден Орла Есте, командорський хрест (Королівство Італія) Орден Дубового вінця, великий хрест (Люксембург) Орден Залізної корони 1-го класу (Австро-Угорщина) Орден Меча, командорський хрест (Шведсько-норвезька унія) Орден Святого Олафа, великий хрест (Шведсько-норвезька унія) Орден Меджида 2-го класу (Османська імперія) Орден «За заслуги» (Вальдек) 1-го класу Орден Вюртемберзької корони, великий хрест Почесний громадянин численних німецьких міст, включаючи Мюнхен

Пам'ять

На честь Танна названі численні вулиці (Von-der-Tann-Straße), школа в Регенсбурзі (Von-der-Tann-Schule), марш композитора Андреаса Гагера (1880). Ім'я Танна носили канонерка Німецького союзу «Фон дер Танн» (1849), 11-й піхотний полк «фон дер Танн» Баварської армії (1867), форт фортеці Страсбург (1873) і лінійний крейсер кайзерліхмаріне «Фон дер Танн» (1911). Медальйон з профілем Танна зображений на Мюнхенському пам'ятнику миру (1899) В Танні встановлений пам'ятник генералу (1900).

Примітки

Література

Gustav Ludolf Martens: Tagebuch eines Freiwilligen des v. d. Tannschen Corps. Selbstverlag, Hamburg 1848. Hugo von Helwig: „Ludwig von der Tann-Rathsamhausen“ – Eine Lebensskizze, In: Militaer-Wochenblatt, Beiheft, Ernst Siegfried Mittler und Sohn, Berlin 1882, S. 271. Baptist Schrettinger (Ordensarchivar): Der Königlich Bayerische Militär-Max-Joseph-Orden und seine Mitglieder. Verlag R. Oldenbourg, München 1882. Gebhard Zernin: Freiherr Ludwig von und zu der Tann-Rathsamhausen. Darmstadt 1884. Tann-Rathsamhausen, Ludwig Samson Heinrich Arthur, Freiherr von und zu der. In: Meyers Konversations-Lexikon. 1885–1892, 15. Band, Leipzig 1885/1892, S. 512.

Joachim Peter: „… aus vielen Gründen interessant!“ – Theodor Fontane über Freiherr Ludwig von und zu der Tann-Rathsamhausen. In: Buchenblätter. Beilage der Fuldaer Zeitung. Nr. 71, Fulda 1998, S. 67. Paul Görlich: Ein Denkmal für den General in Tann. In: Buchenblätter. Beilage der Fuldaer Zeitung. Nr. 10, 2004, S. 37. Joachim Peter: Grenzgänger zwischen Bayern und Preußen. In: Fuldaer Geschichtsblätter. 2015/16, S. 81–96, Fulda 2017.

Посилання

Танн на сайті The Prussian Machine. Literaturliste im Online-Katalog der Staatsbibliothek zu Berlin