Заповіти Адольфа Гітлера

Приватні заповіти Адольфа Гітлера — це заповіти, складені Адольфом Гітлером власноруч 2 травня 1938 року та машинописно 29 квітня 1945 року, у яких він хотів урегулювати правонаступництво свого приватного майна.Jürgen Langowski: Адольф Гітлер: Приватний заповіт 1945. Процитовано 3 серпня 2023.

Безпосередньо перед своїм приватним заповітом 29 квітня 1945 року Гітлер склав свій політичний заповіт, у якому спочатку виправдовував Другу світову війну, а потім призначив виконавчий уряд Рейху (Уряд Деніца). Цей уряд повинен був не лише «продовжувати війну всіма засобами», а й «суворо дотримуватися расових законів» та чинити «нещадний опір світовому отруйнику всіх народів, міжнародному єврейству».Адольф Гітлер, Політичний заповіт, 29 квітня 1945. 1000dokumente.de, процитовано 3 серпня 2023.

Приватний заповіт від 29 квітня 1945 року є останнім документом, який підписав Адольф Гітлер.

Заповіти 29 квітня 1945

Жодних інших розпоряджень щодо поховання заповіт не містить.

Запис зробила секретарка Гітлера Траудль Юнге. Потім як свідки підписали Ніколаус фон Белов, Мартін Борман і Йозеф Геббельс.

2 травня 1938

Власноруч написаний «особистий заповіт» від 2 травня 1938 року став відомим лише у 1953 році.Ґергард Вайнберг: Hitler’s Private Testament of May 2, 1938. Journal of Modern History 1955, S. 415–419 (англ.).Юрґен Ланґовскі: Adolf Hitler: Privates Testament 1938. Процитовано 26 серпня 2023.

Тіло Гітлера мало «прибути до Мюнхена», там бути виставленим у Фельдгеррнгалле і «похованим у правому храмі вічної варти (тобто в храмі поруч із Фюрербау)». Його труна має бути такою ж, як і в інших.

Все майно Гітлера, включно з будинком на Оберзальцбергу, меблями, творами мистецтва та картинами, успадкувала НСДАП, а також наявні або майбутні доходи від його творів, отримані «партійним видавництвом» (Франц-Еер-Ферлаг).

Партія зобов’язувалася виплачувати родичам Гітлера та його найближчим співробітникам певні грошові суми. Були згадані, крім Єви Браун, його сестри Ангела і Паула (кожній по 1000 марок щомісяця), а також його зведений брат Алоїз (одноразово 60 000 марок), далі економка Анні Вінтер (150 райхсмарок щомісяця) і його головний ад’ютант Юліус Шауб (одноразово 10 000 марок і 500 марок щомісяця). Його слуга Карл Вільгельм Краузе мав отримувати 100 марок щомісяця, слуги Гайнц Лінге та Ганс-Герман Юнге — одноразово по 3000 марок. Також були згадані Вільгельм Брюкнер і Фріц Відеман, а також інтенданти рейхсканцелярії Артур Канненберг та його дружина — з «гідним довічним забезпеченням». «Родичі в Шпіталі (Нижня Австрія)» мали отримати одноразово 30 000 марок, які мала розподілити Паула Гітлер у Відні.

Виконавцем заповіту був призначений Франц Ксавер Шварц, скарбник НСДАП, а у разі потреби — Мартін Борман.

Смерть Гітлера Гітлер застрелився 30 квітня 1945 року в т. зв. Фюрербункері в Берліні. 8 травня 1945 року відбулася беззастережна капітуляція Вермахту, яка завершила Другу світову війну в Європі.

Через два тижні після арешту уряду Деніца 23 травня 1945 року верховні командувачі чотирьох держав-переможниць у Берлінській декларації від 5 червня 1945 року на підставі окупаційного права взяли на себе верховну державну владу в Німеччині. Окупована післявоєнна Австрія також перебувала під союзним управлінням.

Призначена спадкоємцем НСДАП у німецьких окупаційних зонах Законом Контрольної ради № 2 від 10 жовтня 1945 року була «скасована та оголошена незаконною», а все її майно конфісковано союзниками. Конституційним законом від 8 травня 1945 року про заборону НСДАП (Закон про заборону) Тимчасовий державний уряд Реннера 1945 року заборонив НСДАП в Австрії та оголосив, що її майно переходить до Республіки.

Призначений виконавцем заповіту Мартін Борман наклав на себе руки вже 2 травня 1945 року.

Оголошення померлим Після того, як свідки, такі як його ад'ютант Отто Гюнше, камердинер Гайнц Лінге та «особистий зубний лікар» Гуго Блашке, які 30 квітня 1945 року ще перебували у Фюрербункері, підтвердили самогубство Гітлера, районний суд Берхтесгадена 25 жовтня 1956 року офіційно оголосив Гітлера померлим.«25 жовтня 1956 року — Районний суд Берхтесгадена оголошує Гітлера померлим». WDR, 11 жовтня 2021. Як час смерті було встановлено 30 квітня 1945 року, 15:30, шляхом пострілу в праву скроню.Рішення районного суду Берхтесгадена від 25 жовтня 1956 року, справа № II 48/52.Thomas Grasberger: «Гітлер помирав двічі: Лише у 1956 році його офіційно оголосили померлим». Bayerischer Rundfunk, 23 жовтня 2016.«Друга смерть Адольфа Гітлера». Земельний архів Берліна, 2006. Процитовано 2 серпня 2023.

17 січня 1957 року районний суд Берхтесгадена постановив, що Єва Браун померла на дві хвилини раніше свого чоловіка, а отже, не могла стати його (законною) спадкоємицею.

Вилучення майна як внесок у відшкодування Німеччина У рамках денацифікації згідно з Законом про звільнення від націонал-соціалізму та мілітаризму (Закон про звільнення) Гітлер — якби він залишився живим — був би визнаний «головним винуватцем» у розумінні статті II Директиви Контрольної ради № 38Директива Контрольної ради № 38 від 12 жовтня 1946 року. В: Amtsblatt des Kontrollrats in Deutschland, номер 11 від 31 жовтня 1946, с. 184, URN: nbn:de:101:1-201301315086. і рішенням Шпрухкаммери Мюнхена від 15 жовтня 1948 року його майно як покарання з метою відшкодування було повністю конфісковано (стаття 37 Закону про звільнення). Відповідна справа зберігається в Державному архіві Мюнхена.Клаус Віґрефе: «Спадщина Гітлера». Der Spiegel, 21 грудня 2001. Відповідно до § 3 Постанови про конфіскацію від 23 листопада 1948 рокуVerordnung über Einziehung, Verwaltung und Verwertung von Vermögen und Vermögenswerten nach dem Gesetz zur Befreiung von Nationalsozialismus und Militarismus (Einziehungsverordnung) vom 23. November 1948 (GVBl. S. 268) майнові цінності належало передати Вільній державі Баварія.Рішення земельного суду Мюнхена I від 25 березня 2009 року – 21 O 1425/09 абз. 13. До них належало багато будівель і земельних ділянок по всій Баварії, які частково були передані мюнхенським органам влади та державним підприємствам, частково продані.«Спадщина НС у Вільній державі». Bayerische Staatszeitung, 8 травня 2015. У будинку на Принцрегентенплац 16, наприклад, було розміщено поліцейське відділення.

Також Franz-Eher-Verlag, придбаний НСДАП у 1920 році, був розпущений згідно із Законом № 2 Контрольної ради. Усі об'єкти нерухомості, обладнання, фонди, рахунки, архіви, документи та все інше майно були конфісковані відповідно до статті II цього закону.LG München I, Urteil vom 25. März 2009 – 21 O 1425/09 Rz. 11. Згідно з передавальним актом № 1918 від 12 листопада 1951 року всі видавничі права були передані Вільній державі Баварія, а згідно з передавальним актом № 86 від 26 січня 1965 року — також авторські права на твір Гітлера Моя боротьба,LG München I, Urteil vom 25. März 2009 – 21 O 1425/09 Rz. 11, 13.Enrico Bonadio, Nicola Lucchi (Hrsg.): Non-Conventional Copyright: Do New and Atypical Works Deserve Protection? Edward Elgar Publishing, 2018, S. 442 (google.books; англ. термін дії яких закінчився лише наприкінці 2015 року.

Більшість творів мистецтва, придбаних для Гітлера в рамках особливого замовлення Лінца, були конфісковані наприкінці війни та перевезені з соляної шахти Альтаусзее та інших місць зберігання до Центрального збирального пункту в Мюнхені. Записки на зворотному боці відповідних творів дозволяють припустити, що «приватна власність фюрера» на підставі фюрерського застереженнядив. Der Führervorbehalt und das geplante Führermuseum in Linz. Національний фонд Республіки Австрія для жертв націонал-соціалізму, дата звернення 3 серпня 2023. охоплювала щонайменше 751 з цих об'єктів. Ще в Лондонській декларації 1943 року союзники оголосили недійсними всі німецькі закупівлі творів мистецтва в окупованих країнах. Відповідно до принципів внутрішньої та зовнішньої реституції в рамках процедур відшкодування збитків, твори мистецтва, якщо вони вважалися викраденими відповідно до тогочасного праворозуміння, мали бути повернуті їхнім первісним власникам. див. Angelika Enderlein, Monika Flacke, Hanns Christian Löhr: Datenbank zum „Sonderauftrag Linz.“ Німецький історичний музей, Berlin 2014.

Австрія Народний суд Відня у процесі відповідно до закону про військових злочинцівClaudia Kuretsidis-Haider: Das Nationalsozialistengesetz 1947. Weiterentwicklung von Verbotsgesetz und Kriegsverbrechergesetz zum NSG 1947. 2001. вважав «фюрера» центральною постаттю націонал-соціалістичного тиранічного панування в Австрії та воєнним злочинцем.Adolf Hitler у Wien Geschichte Wiki Все його майно, яке знаходилося на території Австрії, було оголошено таким, що перейшло до Республіки Австрія за вироком від 5 вересня 1952 року.

Чинність заповіту 1945 року Земельний суд Дюссельдорфа ухвалив 4 грудня 1952 року в межах судового спору між швейцарським видавцем Франсуа Жено та видавництвом «Athenäum» щодо видавничих прав на Застільні бесіди Гітлера,Henry Picker: Hitlers Tischgespräche im Führerhauptquartier 1941–1942. Athenäum, Bonn 1951. що приватний заповіт Гітлера від 29 квітня 1945 року був чинно складений згідно з приписами про військовий заповіт, посвідчений свідками§ 3 абз. 1 літ. b Закону про добровільну юрисдикцію та інші правові питання у Вермахті від 24 квітня 1934 року. RGBl. I S. 335, 336.пор. Werner Vogels: Gesetz über die Errichtung von Testamenten und Erbverträgen vom 31. Juli 1938. Schweitzer Verlag, Berlin und München 1943, S. 203, Rdnr. 10. De Gruyter, 4. Auflage. Reprint 2020. ISBN 978-3-11-234112-4..LG Düsseldorf, рішення від 4 грудня 1952, Neue Juristische Wochenschrift 1953, S. 508–510.Hitlers Testament gültig. Wiener Kurier, 5 грудня 1952, с. 8.Hitlers Erben. Der Spiegel, 2 грудня 1952.

Іншої думки дотримувалася Мюнхенська судова палата у провадженні 1948 року, оскільки заповіт не був власноручним (рукописним) (§ 2247 BGB).

Свідоцтво про право на спадщину на користь Паули Гітлер Мюнхенський дільничний суд відкрив 2 серпня 1958 року приватний заповіт від 29 квітня 1945 року та 17 лютого 1960 року видав Паулі Гітлер свідоцтво про право на спадщину.Az. 2994/48. Після її смерті у 1960 році спадщина перейшла до дітей її зведеної сестри Ангели Гітлер.Werner Maser: Hitlers Briefe und Notizen. Sein Weltbild in handschriftlichen Dokumenten. Düsseldorf 1973, S. 159 f.

Проте Баварське міністерство фінансів претендує майже на все, що колись належало Гітлеру. Hitler’s possessions, photo 1950. Зображення предметів, конфіскованих 14 грудня 1950 року в Анні Вінтер. Процитовано 3 серпня 2023.

З нагоди відкриття заповіту Федеральний уряд на засіданні кабінету 19 грудня 1958 року за рекомендацією Федерального міністра федерального економічного майна ухвалив, що Федеративна Республіка Німеччина як правонаступник призначеного наступним спадкоємцем Німецького Райху відмовляється від спадщини.Kabinettsprotokoll vom 19. Dezember 1958. bundesarchiv.de, процитовано 26 серпня 2023.Klaus Nikolai: Die Suche nach Hitlers Erben. Rheinische Post, 18 травня 2011.

Місцезнаходження документів Через Мартіна Бормана, окрім політичного, до рук Карла Деніца потрапив і приватний заповіт Адольфа Гітлера. Після його взяття в полон британською армією в травні 1945 року британці передали їх американській розвідці. ФБР визнало їх автентичними. Відтоді документи зберігаються в Національному архіві США. Greg Bradsher, National Archives. Процитовано 20 вересня 2023. PDF (англ.). Копії також зберігаються в німецькому Федеральному архіві.Див. Збірка документів (частково фотокопії) щодо Адольфа Гітлера та Єви Браун. Archivportal, процитовано 20 вересня 2023.

Фільм Гроші Гітлера. Документальний фільм Інго Гельма, ECO Media TV-Produktion, 2002. 43 хв. YouTube.Адольф Гітлер — масовий убивця та мультимільйонер. Der Spiegel, 7 серпня 2002.

Посилання Адольф Гітлер, Заповіт 1938 Факсиміле. Свідоцтво про шлюб, приватний заповіт і політичний заповіт Адольфа Гітлера, цифрова копія

Примітки