Вибори до Європейського парламенту 1979 року — серія парламентських виборів, що відбулися в усіх 9 (на той час) державах-членах Європейської Спільноти. Це були перші європейські вибори, що дозволили громадянам обрати 410 депутатів до Європейського парламенту, а також перші міжнародні вибори в історії.
Місця в Парламенті були розподілені між державами відповідно до кількості їхнього населення, і в деяких випадках були поділені на виборчі округи, проте депутати засідали відповідно до своєї приналежності до політичних груп.
Передумови Римський договір, який заснував Співтовариства, визначав, що Європейський парламент має обиратися шляхом загального виборчого права з використанням спільної виборчої системи. Рада Європейського Союзу була відповідальною за організацію виборів, але процес затягувався. Як тимчасовий захід, депутати призначалися до Парламенту державами-членами з їхніх національних парламентів, як це відбувалося ще з часів Спільної асамблеї. Парламент був незадоволений цим і погрожував подати на Раду до Європейського суду. Зрештою Рада погодилася на проведення виборів, і перші вибори до Європейського парламенту відбулися у 1979 році після того, як у середині 1970-х років були висунуті відповідні пропозиції. Питання про спільну систему голосування залишилося невирішеним, і навіть до сьогодні методи голосування відрізняються залежно від держави-члена, хоча всі вони використовують певну форму пропорційного представництва з 1999 року.
Кампанії
Кампанії відрізнялися між собою. Колишній соціал-демократичний канцлер Німеччини Віллі Брандт провів міжнародну кампанію у Франції, Італії, Люксембурзі та Нідерландах для підтримки соціалістичної групи. З іншого боку, колишній Прем'єр-міністр Франції Жак Ширак використав вибори, щоб перевірити свою популярність у протистоянні з тодішнім Президентом Франції Валері Жискар д'Естеном, готуючись до президентських виборів 1981 року.Electing a New Parliament, Time Magazine 11 June 1979
Вибори У червні загальним виборчим правом було обрано 410 депутатів. На той час не існувало правил щодо системи виборів, яка мала використовуватися. Велика Британія застосувала мажоритарну систему для кількох невеликих округів у Великій Британії, тоді як інші держави-члени використовували пропорційне представництво для меншої кількості великих округів (зазвичай сама держава-член виступала як єдиний округ), хоча й з різними методами розподілу місць.
Виборці проявили незначний інтерес, проте середня становила 63%. Найнижча явка була у Великій Британії — 32,2%: у всіх інших країнах вона перевищувала 50%, за винятком Данії. Окрім Бельгії та Люксембургу, де голосування є обов'язковим, найвища явка спостерігалася в Італії — 84,9%.Rates of participation in European elections (1979–2004) on CVCE website
Результати Соціалістичні партії, що працювали разом у рамках загальноєвропейської Конфедерації соціалістичних партій (нині Партія європейських соціалістів), здобули найбільше місць: утворена соціалістична група налічувала 113 євродепутатів. Християнсько-демократичні партії, об'єднані в пан'європейську Європейську народну партію, посіли друге місце, а їхня група отримала 107 мандатів. Третьою за величиною силою стали консервативні з 64 місцями, за якими йшли комуністи з 44 місцями. Ліберал-демократи отримали 40 місць, хоча саме їхній кандидат був обраний Головою Парламенту.
Створені групи були нещільними коаліціями, заснованими на групах, утворених у попередні роки, але невдовзі вони стали основою для сучасних європейських політичних партій.
+Національний розподіл місцьДержаваМісцьДержаваМісць81818181252416156
+Вибори до Європейського парламенту 1979 року – Групи станом на 17 липня 1979 рокуГрупаОписГоловаЄвродепутати SOCСоціал-демократи113 EPPХристиянські демократиЕґон Клепш107 EDКонсерваториДжеймс Скотт-Гопкінс64 COMКомуністи та крайні лівіДжорджо Амендола44 LDЛіберали та ліберал-демократиМартін Бангеманн40 EPDНаціонал-консерваториКрістіан де Ла Мален22 CDIРізнорідніМарко Паннелла11 NIНезалежнінемає9Усього: 410
Після виборів
Луїза Вайс, яка народилася 1893 року і на той час їй було 86 років, стала найстарішим депутатом Парламенту і тому головувала в залі під час виборів президента (липень 1979). Однак перед тим, як це могло статися, їй відразу довелося розбиратися з Ієном Пейслі, який у своїй першій промові на сесії протестував проти того, що британський прапор перед будівлею висів догори дриґом.Matthew Tempest and agencies Paisley to stand down as MEP, The Guardian, 19 January 2004 Вона швидко впоралася з інцидентом.How? Did she climb the flagpole and fixed it? Ця конфронтація вважалася одним з її зіркових моментів, і пізніше вона зізналася, що, будучи бабусею, звикла мати справу з «неслухняними юнаками».A number of names worth remembering ..., European Voice, 26 November 1998
Було п'ять кандидатів на посаду Голови Європейського парламенту: Джорджо Амендола, італійський комуніст; Емма Боніно, італійський технічний незалежний кандидат; Крістіан де Ла Мален, французький прогресивний демократ; Симона Вейль, французька лібералка, та Маріо Дзагарі, італійський соціаліст.Election of the President of the European Parliament, European Parliament
У першому турі Вейль отримала 183 з 380 поданих голосів — їй не вистачило восьми голосів до абсолютної більшості. Найближчим конкурентом був Дзагарі зі 118 голосами, потім Амендола з 44, де Ла Мален з 26 і Боніно з 9 голосами. Боніно та де Ла Мален зняли свої кандидатури, і в другому турі Вейль здобула абсолютну більшість, набравши 192 із 377 поданих голосів (Дзагарі отримав 128, а Амендола — 47). Вейль була обрана першою президенткою обраного Парламенту і першою жінкою головою Парламенту з моменту його заснування в 1952 році.
Заступниками президентки були обрані: Даніель Де Марш, Безіл де Ферранті, Бруно Фрідріх, Гвідо Гонелла, Жерар Жаке, Ганс Катцер, Поуль Меллер, П'єр Пфлімлен, Брід Роджерс, Марсель Альбер Вандевіле, Анна Вонделінг та Маріо Дзагарі.
Раніше Парламент був слабкою консультативною асамблеєю, члени якої працювали на неповну ставку. Після виборів новий склад євродепутатів почав працювати на постійній основі, ставши більш енергійним та різноманітним. Щойно Парламент був сформований, євродепутати «старої гвардії» від більших партій спробували підвищити поріг, необхідний для формування політичної групи Європарламенту (цей статус надавав фінансову підтримку та представництво в комітетах). Цей крок швидко заблокували менші групи, які об'єдналися і застосували філібастер проти цієї пропозиції. Зв'язки, що виникли в цей час, заклали основи групи «Веселка»: альянсу лівих і зелених партій, який згодом трансформувався у групу Зелені — Європейський вільний альянс.
Статистика +Вибори до Європейського парламенту 1979 — Електоральна карта станом на 17 липня 1979ФракціяОпис SOCСоціал-демократи EPPХристиянські демократи EDКонсерватори COMКомуністи та крайні ліві LDЛіберали та ліберал-демократи EPDНаціонал-консерватори CDIРізнорідні NIНезалежні депутати +Вибори до Європейського парламенту 1979 — СтатистикаРегіонДатиМісцяВиборціЯвкаПопередніНаступніВиборча системаДжерелаЄвропейська спільнота (ЄС-9)7, 10 червня 1979410191 783 52863%Перші вибори1981Усюди пропорційна, за винятком Великої Британії (крім Північної Ірландії), де використовувалася мажоритарна система відносної більшості +Вибори до Європейського парламенту 1979 — Хронологія змінПризначений парламентВибори 1979ПерегрупуванняПерший парламентФракціїДовиборчий склад 13 лютого 1978ЗмінаРезультати 7 липняЗмінаРезультати 17 липняНові фракціїПерша сесія 17 липня SOC63 +48111 +2113 SOC113 CD52 +54106 +1107 EPP107 C18 +4563 +164 ED64 COM17 +2744 +044 COM44 LD24 +1741 -140 LD40 EPD19 +221 +122 EPD22 NI3 +2124 +1111 CDI11 -159 NI9Разом196+214410+0410Разом410Джерела: +Вибори до Європейського парламенту 1979 — Делегації станом на 17 липня 1979ФракціяОписДеталі%Депутати SOCСоціал-демократиФРН 35, Бельгія 7, Данія 4, Франція 22, Ірландія 4, Італія 13, Люксембург 1, Нідерланди 9, Велика Британія 1828%113 EPPХристиянські демократиФРН 42, Бельгія 10, Франція 8, Ірландія 4, Італія 30, Люксембург 3, Нідерланди 1026%107 EDКонсерваториДанія 3, Велика Британія 6116%64 COMКомуністи та крайні лівіДанія 1, Франція 19, Італія 2411%44 LDЛіберали та ліберал-демократиФРН 4, Бельгія 4, Данія 3, Франція 17, Ірландія 1, Італія 5, Люксембург 2, Нідерланди 410%40 EPDНаціонал-консерваториДанія 1, Франція 15, Ірландія 5, Велика Британія 15%22 CDIРізнорідніБельгія 1, Данія 4, Ірландія 1, Італія 53%11 NIНезалежніБельгія 2, Італія 4, Нідерланди 2, Велика Британія 12%9Джерела:100%410