Мо́на аль-Халі́ль (, відома також як Мо́на Халі́ль або Мо́на ель-Халі́ль; 2 серпня 1949 — 19 червня 2026) — ліванська біологиня, еколог та активістка охорони природи, яка спеціалізувалася на захисті морських черепах, що перебувають під загрозою зникнення.

Халіль зазнала серйозних поранень у червні 2026 року під час ізраїльського обстрілу на півдні країни в ході Ліванської війни й померла від ран через два тижні.

Ранні роки Халіль народилася в ліванській родині емігрантів у 1949 році в місті Лагос (Нігерія). У дитинстві вона навчалася в школі в Бейруті, а влітку відпочивала на узбережжі в Південному Лівані. Халіль прожила в Нідерландах понад 10 років, зокрема кілька років під час громадянської війни в Лівані, де працювала в музеї реставратором порцеляни. Її син потонув, коли йому було 8 років.

Екологічний активізм У 1999 році Халіль приїхала до Лівану. Вона оселилася у своєму сімейному будинку в селищі Ель-Мансурі, який у 1970-х років побудував її дідусь і який вона успадкувала від нього. Будинок знаходився неподалік від зони, окупованої ізраїльською армією. Під час прогулянки сусіднім пляжем вона побачила морську черепаху, яка відкладала яйця в пісок. Дізнавшись, що черепахи в Лівані перебувають під загрозою зникнення, вона вирішила допомогти у їхньому захисті.

На початку 2000 року Халіль переїхала з Нідерландів до Ель-Мансурі. У сімейному будинку ніхто не жив з 1980-х років через громадянську війну і він перебував у занедбаному стані. Халіль витратила кілька років на його відновлення та прибирання. Разом зі своєю партнеркою Хабібою Фаєд вона відкрила там мініготель типу «ліжко і сніданок» (B&B), щоб фінансувати природоохоронну діяльність за рахунок екотуризму. Вони пофарбували фасади в помаранчевий колір і назвали садибу «Помаранчевим будинком», оскільки цей колір асоціюється з Нідерландами.

Протягом трьох років науковці з афінської неурядової організації «Середземноморська асоціація з порятунку морських черепах» (MEDASSET) навчали Халіль та Фаєд методам моніторингу, збору даних та захисту гнізд черепах. За словами Халіль, місцеві жителі уникали пляжу під час ізраїльської окупації. Після виведення ізраїльських військ у 2000 році місцеві повернулися і почали турбувати черепах, залишаючи сміття, крадучи яйця та використовуючи шкідливі методи рибальства. Халіль розповідала, що місцеві рибалки, які виступали проти її природоохоронної діяльності, погрожували їй та навіть обстрілювали, але за кілька років вони дали їй спокій і припинили використовувати динаміт для вилову риби. Халіль також зверталася до миротворців ООН із проханням припинити викидати сміття у воду.

Найактивніший сезон у «Помаранчевому будинку» тривав із травня по жовтень, під час періоду гніздування черепах. Гості готелю допомагали прибирати пляж, захищати яйця та спостерігати за вилупленням черепашок. У 2013 році Халіль розповіла виданню The Daily Star: «Люди приїздять сюди, тому що це дуже затишне місце. Тут ніхто не засуджуватиме їх, поки вони поважають природу. Гомосексуали, лесбійки чи будь-хто інший — тут їх ніхто не судитиме».

Коли в липні 2006 року розпочалася Ліванська війна, сезон гніздування черепах був у розпалі. Халіль та Фаєд залишалися на місці протягом трьох днів і просили бійців Хезболли залишити узбережжя. Однак після того, як ізраїльський авіаудар зруйнував будинок сусіда, вони були змушені виїхати задля власної безпеки і повернулися лише після того, як у середині серпня набуло чинності примирення за посередництва ООН. Дві кімнати «Помаранчевого будинку» були зруйновані ізраїльськими бомбардуваннями, але пляж вдалося вберегти від прямого забруднення нафтовою плямою з електростанції в Джіє. Халіль пізніше писала, що попри війну того року до моря дісталися близько 5000 новонароджених черепашок із 70 гнізд логгерхедів та 9 гнізд зелених черепах; вона зазначала, що це був один із найуспішніших сезонів від початку проєкту, оскільки бойові дії утримували людей подалі від пляжу.

Коли під час пандемії COVID-19 пляж Ель-Мансурі спорожнів, а сусідній розкішний курорт закрився, Халіль та її команда зафіксували рекордну кількість — 20 гнізд зелених морських черепах, що перебувають під загрозою зникнення.

Вона відійшла від активних справ на початку 2020-х років.

Смерть 5 червня 2026 року в ході Ліванської війни Халіль дістала серйозні поранення внаслідок ізраїльського авіаудару по її будинку в Ель-Мансурі та була доставлена на лікування до лікарні Джабаль-Амель. Її асистентка також була поранена й отримала опіки. Обидві проходили лікування в лікарні Джабаль-Амель та перенесли кілька операцій, після чого їхній стан спочатку стабілізувався. Армія оборони Ізраїлю заявила, що Халіль не була «ціллю», додавши, що «немає даних про авіаудар ЦАХАЛу, внаслідок якого вона зазнала поранень». Проте відомство визнало, що авіаудар було завдано в районі селища «після того, як ЦАХАЛ оголосив попередження про евакуацію». Згодом Халіль довелося перевезти до медичного центру Американського університету в Бейруті для подальшого лікування. Вона померла від отриманих ран через два тижні, 19 червня.

Наукові публікації

Примітки

Посилання

Особиста сторінка Мони Халіль у соціальній мережі Facebook Сторінка проєкту Orange House у соціальній мережі Facebook Sea Turtles and endangered species — дитяча книга Юмни Джаззар Медлей та Джумани Медлей, опублікована в 2007 році (арабською, англійською та французькою мовами)