Барбара Сміт (; ) — американська лесбійка-феміністка і соціалістка, що зіграла значну роль у чорному фемінізмі в США. З початку 1970-х активно працює як науковиця, активістка, критикиня, лекторка, авторка та видавчиня чорної феміністської думки. Протягом 25 років також викладала у численних коледжах й університетах. Есе, огляди, статті, оповідання та літературна критика Сміт з'являлися в різних виданнях, зокрема «The New York Times Book Review», «The Black Scholar Ms.», «Gay Community News», «Гардіан», «Вілледж войс», «Conditions» і «The Nation».

Має сестру-близнючку Беверлі Сміт, яка також є лесбійкою, феміністкою, активісткою та письменницею.

Біографія

Ранні роки

Дитинство Народилися разом з сестрою-близнючкою 16 листопада 1946 року в Клівленді, штат Огайо, в родині Гільди Болл Сміт. Діти народилися недоношеними, обидві близнючки зазнавали труднощів у перші місяці життя, хоча Беверлі особливо важко переносила пневмонію. Їхня мати працювала помічницею медсестри, а пізніше продавцем у магазині, тому бабуся дівчаток у їхньому дитинстві виконувала роль головної виховательки, тоді як мати заробляла гроші. 1956 року, коли Барбарі і Беверлі було дев'ять років, їхня мати померла від ускладнень на серці. Після смерті матері сестри продовжували жити у двоквартирному будинку з бабусею, тітками, дядьками та двоюрідними братами.

Хоча сім'я Сміт була відносно небагатою, її бабуся, тітки та мати були добре освіченими, особливо для того рівня освіти, який був доступний чорношкірим жінкам у 1940-х і 1950-х роках. Її бабуся та двоюрідні бабусі викладали в сегрегованих школах на Півдні, а потім переїхали на північ, хоча її мати була єдиною в сім'ї, хто отримав диплом коледжу — ступінь бакалавра наук в галузі освіти в Державному університеті Форт-Веллі (тоді Державний коледж Форт-Веллі). Усі члени сім'ї Барбари були активними читачами і надавали великого значення освіті як у школі, так і поза нею.

Більшу частину свого життя Барбара майже нічого не знала про свого батька Гартрелля Сміта, який розійшовся з Гільдою ще до народження близнючок. За словами двоюрідної сестри матері Барбари, тітки Ізабель, Гільда і Гартрелл втекли після того, як батьки Гільди не схвалили їхній шлюб. Гільда повернулася до Клівленда вагітною після розриву з Гартреллом. Барбара ніколи не зустрічалася зі своїм батьком та не бачила його фотографій. Про нього мало що відомо, крім того, що він був військовим у роки Другої світової війни і що Гільда та Гартрелл познайомилися у Джорджії, де Гільда навчалася у коледжі.

Хоча Барбара та її сестра виросли на півночі США, її сім'я зберегла своє південне коріння та традиції сільської Джорджії. Сім'я її матері була однією з мільйонів афроамериканських сімей, які взяли участь у Великій міграції в першій половині XX століття, щоб уникнути пригнічуючої расової кастової системи Півдня та покращити своє економічне становище. Сміт описувала себе як жительку півдня і вважала, що каталізатором її активізму став досвід її сім'ї, що пережила сильну расову травму в Джорджії. Водночас вона виправдовує північ від сильної расової дискримінації, документуючи кілька випадків формування античорноти, з якими зіткнулися вона та її сестра. Під час одного з таких інцидентів вони з сестрою принесли домашнє печиво на літній урок французької мови, яку вела відверто расистські налаштована жінка. Ніхто з білих дітей у класі не з'їв жодного печива. Однак, попри очевидну расову дискримінацію, сестри чудово вчилися.

Освіта Сміт та її сестра почали свою початкову освіту в початковій школі Болтона і перейшли до початкової школи Роберта Фултона у першому класі. Барбара частково приписує свої ранні успіхи у навчанні високій якості державних шкіл, у яких вона навчалася. Хоча її з сестрою відібрали до спеціальної школи для академічно обдарованих у четвертому класі, їхня родина вирішила не змінювати школу для дівчаток після смерті матері. Сестри навчалися в середній школі Александра Гамільтона-молодшого, а потім в школі Джона Адамса.

У старших класах Сміт чудово навчалася й отримала дуже високі бали за тестом PSAT. Її оцінки та результати тестів дозволили їй вступити до коледжу Маунт-Голіок у 1965 році, але, втомившись від расової ворожості в коледжі, вона перевелася до Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку, де протягом року вивчала соціальні науки. Вона повернулася в Маунт-Голіок у випускний клас і 1969 року закінчила.

1969 року закінчила коледж Маунт-Голіок і вступила в магістратуру з літератури в Університет Піттсбурга і закінчила його 1971 року. У Піттсбурзі вона почала брати активну участь у жіночому русі і русі за звільнення геїв.

1981 року Сміт захистила всі дисертації, крім докторської, в Університеті Коннектикуту. На той час вона вже була знаною активісткою руху чорношкірих, феміністок й ЛГБТ.

2015 року Університет в Олбані надав Сміт ступінь почесного доктора.

Ранній активізм Оскільки вона виросла у глибоко сегрегованому суспільстві, у Сміт з раннього віку почала розвиватися політична свідомість. У старших класах, вона разом з сестрою брала участь у протестах за громадянські права, які були присвячені десегрегації шкіл. У той час Сміт була волонтеркою Клівлендського відділення Конгресу расової рівності (CORE). Вона назвала вбивство Брюса Клюндера, активіста та священника, каталізатором її участі у клівлендському русі. Вона відвідала кілька виступів Мартіна Лютера Кінга та познайомилася з активісткою руху за громадянські права Фанні Лу ГамерBonnie Zimmerman, Encyclopedia of Lesbian Histories and Cultures, Routledge, 2013..

1965 року Сміт вступила до коледжу Маунт-Голіок, де була однією з небагатьох чорношкірих студенток. Вона швидко стала учасницею групи «Громадянські дії», яка, окрім іншого, займалася організацією протесту проти війни у В'єтнаміRoss, Loretta J. (May 7-8, 2003). «Voices of Feminism Oral History Project: Barbara Smith» (PDF). Retrieved 2020-10-21. — С. 43-44. Хоча в коледжі не було відділення «Студентів за демократичне суспільство» (SDS), Сміт разом з іншими студентами Маунт-Голіока захоплювалася і наслідувала зусилля цієї групи. Під час навчання у Новій школі соціальних досліджень Сміт їздила до Чикаго та брала участь у протестах, що супроводжували Демократичну національну конвенцію.

Після закінчення коледжу Сміт взяла паузу в активізмі, де відчувала себе скутою своєю приналежністю до руху чорних націоналістівSpringer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 56.. Якийсь час вона міркувала, що зможе допомогти просуванню расової справедливості, працюючи в академії. Але після відвідин зборів Національної організації чорних феміністок (NBFO), вона повернулася до сфери активізму та почала співпрацювати з багатьма відомими кольоровими жінками.

Сміт оселилася в Бостоні після здобуття ступеня магістра літератури в Пітсбурзькому університеті. Робота її сестри Беверлі у журналі «Ms. Magazine» дозволила отримати контакти критиківSpringer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 58., і через це видання Сміт познайомилася з Маргарет Слоун, засновницею NBFO. Заінтригована закликом взяти участь у Східній регіональній конференції NBFO 1974 року, Сміт об'єдналася з жінками з Бостона та встановила контакти для створення бостонського відділення NBFOSpringer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 59.

1975 року разом з Беверлі Сміт і Демітою Фрейзер, активісткою з Чикаго Сміт заснувала Бостонське відділення NBFO. Через відсутність керівництва з боку національної організації, бостонське відділення мало незалежний характер, вирішивши як група зосередитися на підвищенні свідомості та організації низових організацій, які допомагали бідним і робітничим класам БостонаSpringer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 59.

Активізм

Колектив річки Комбахи Розчарована відсутністю зв'язку з національною організацією, а також розуміючи, що політика бостонського відділення була значно радикальнішою, ніж у NBFO, група вирішила повністю відокремитися. Названа на честь успішної військової операції, якою керувала Гаррієт Табмен під час Громадянської війни на річці в Південній Кароліні, група Combahee River Collective швидко почала писати маніфестSpringer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 59. Колективна заява Combahee River Collective StatementCohambee River Collective, Cohambee River Collective Statement (New York: The Feminist Press at CUNY, 1982). описує цілі групи, але також визначає її як організацію чорних феміністок із класовою свідомістю та утвердженням сексуальності. Визнання лесбійства як легітимної ідентичності посилило дебати всередині чорного фемінізму і ширшого жіночого руху.

Як соціалістична організація чорних феміністок, колектив наголошував на перетині расового, гендерного, гетеросексуального та класового пригнічення в житті афроамериканок й інших кольорових жінок. Як і інші чорні феміністські організації того часу, Combahee сформулювала «багато проблем, характерних для чорних жінок, від гніву на чорних чоловіків за те, що вони зустрічаються і одружуються з білими жінками, до внутрішнього конфлікту щодо кольору шкіри, структури волосся і рис обличчя, щодо відмінностей між мобільністю білих і чорношкірих жінок… також спростовуючи міф про чорношкірий матріархат і стереотипні зображення чорних жінок у популярній культурі»Hine, Darlene Clark; Hine, William C., and Stanley Harold, «The African-American Odyssey» (Upper Saddle River: Prentice Hall, 2003), 2nd edition. — С. 594—595.. Колектив також працював над такими питаннями, як «репродуктивні права, зґвалтування, тюремна реформа, зловживання стерилізацією, насильство проти жінок, охорона здоров'я та расизм у русі білих жінок». Члени Combahee організовували виїзні зустрічі для обговорення питань, пов'язаних із заявою, способів впровадження чорного фемінізму у свідомість чорних жінок і нагальних проблем у їхніх власних спільнотахSpringer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 107. Але організація втрачала темп, оскільки розмови про лесбійство та підвищення рівня освіти відштовхнули деяких членів. Внаслідок конфлікту лідерів і міжособистісних суперечок членство в Combahee скоротилося. Остання зустріч відбулася у лютому 1980 року.

Kitchen Table: Women of Color Press Сміт була ентузіасткою американської літератури та письменницької майстерності і вивчала англійську мову протягом всього періоду навчання. Після того, як вона була зачарована романом Джеймса Болдвіна «Розкажи про це на горі», вона вирішила стати письменницею в еміграції, але через інтерес до соціальних рухів 1960-х років змирилася з вивченням літератури вдома. Вона продовжила навчання в аспірантурі з літератури, намагаючись знайти кольорових письменниць, але змирилася з тим, що в американському літературному каноні не було чорношкірих жінок. Прочитавши у статті журналу «Ms.», що Еліс Вокер читатиме курс про афроамериканських письменниць, Сміт вступила і поклялася викладати кольоровим письменницям завжди, поки викладатиме. 1973 року влаштувалася в коледж Емерсон.